СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Великий піст — час подивитися, де ми віддалилися від Бога, покаятися і повернутися до Нього», — о. Ніканор Лоїк
З понеділка, 15 березня, у греко-католиків і православних розпочався Великий піст, який триватиме до 1 травня. Це час очікування Христового Воскресіння, а для християнина — велика духовна мандрівка, подорож для зустрічі з Богом.
Якою мала б бути ця подорож і духовні практики під час посту — у «Добрій розмові» з Галиною Бабій говорить о. Ніканор Лоїк, адміністратор Патріаршого собору УГКЦ у Києві.
«Великий піст — благодатний час, який нам дається щороку: усі ми прямуємо до вічності, до Бога, але тут, у земному житті, маємо ці кілька тижнів на переосмислення свого життя і цінностей. Можемо більше часу присвятити собі і своїй зустрічі з Богом, віднайти Його в собі, адже людина створена на образ і подобу Божу… Цей час даний нам для того, щоб подивитися, де ми схибили і віддалилися від Бога, покаятися і повернутися до Нього», — каже отець Ніканор.
«Цю подорож святий Августин описує в такий спосіб: „Від зовнішнього — до внутрішнього, від нижнього — до вищого“. Хто ніколи не постив, хто не здійснював тієї мандрівки всередину самого себе, хто не зумів у глибині свого серця піднятися від нижнього до вищого мотиву, змісту свого життя, той живе у світі ілюзій і незнання не тільки про Божу присутність, а й про самого себе», — сказав у недільній проповіді напередодні Великого посту Блаженніший Святослав.
Про богослужіння Великого посту
Ці богослужіння — особливі, більшість відбувається тільки в цей час церковного року. Великий піст складається з двох частин — Чотиридесятниці, тобто 40-денного посту, і Страсної седмиці. Чотиридесятниця — дорога покаяння людини, її духовного відновлення, а Страсна седмиця — дорога останніх днів земного життя Сина Божого, його смерті і Воскресіння.
«Великий піст звертає увагу людини на неї саму, на її душу, — пояснює отець Ніканор. — Важливо, щоб через молитву і читання Святого Письма — зокрема, пояснення певних подій Старого Завіту, ми віднаходили в собі причину нашої гріховності, відкрили її і покаялися. Цьому допомагають і літургійні тексти в цей час».
Більше про Богослужіння Великого Посту можна почитати тут: https://risu.ua/bogosluzhinnya-velikogo-postu_t373
Окрім молитви, читання Святого Письма, певного самообмеження в їжі та розвагах, у час Великого посту є й інші обов’язкові духовні практики — сповідь, сорокоусти, милостиня тощо. У чому їх християнська сутність і зміст?
Про сповідь
«Кульмінацією Великого посту для кожного християнина є Таїнство Покаяння, — каже отець. — У нинішні часи пандемії і перманентного карантину отримати сповідь, мабуть, найважче… Але наші священники призвичаїлися і до цих складних умов — дотримуємося всіх запобіжних заходів і приписів… Минулого року було складніше — Церкви були закриті для людей, і для багатьох священиків порожні храми у часі Посту і Великодня були дуже дивним і болісним видовищем. Але, дякувати Богу, технічні засоби допомогли і дали тоді можливість вірним бути присутніми на богослужіннях хоча б так, віртуально…»
Про сорокоусти
Це — моління за померлих у час Великого посту, дослівно «моління 40 уст (священників)». Це давня традиція поминання членів роду і пам’яті про предків. Для нас сьогодні ця традиція втілена у поминальній книжечці родини, де записані імена близьких, які відійшли у вічність, і які згадуються у Сорокоустах. Упродовж Великого посту священник сорок разів згадає ім’я кожного з них у молитвах Церкви за людей, які відійшли до вічності.
«Така поминальна книжечка мала би нести в собі тяглість цілого роду. Віддаючи її священнику у час Великого посту, на парастаси, маємо надію, що записані в ній імена згадають у цих молитвах, — каже отець. — Перед Різдвом читаємо родовід Ісуса Христа. Читання імен наших померлих в очікуванні Воскресіння — ніби нагадування, що вони були, що ми їх носимо у своєму серці і в молитовному поминанні».
Поради тим, хто ще ніколи не постив
«Піст — практика особиста, це про стосунки між людиною і Богом… Щоб пережити і відчути цю радість, треба хоча б спробувати — зробити собі принаймні найменшу постанову і витримати її. І тоді, по завершенні Посту, відчувається надзвичайна радість — що ти це зміг, щось у собі переміг…»
А якщо не витримав?
«Що ж, людина є слабкою, тому розчаровуватися немає чого… Ми живемо в сьогоденні, але й у часі, який провадить нас до вічності. Тому — просімо в Бога допомоги і сили знову спробувати і дотриматися того, що постановили».
За матеріалами Живого радіо «Воскресіння»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
