Великопосні реколекції онлайн: владика Богдан Данило зикликає задуматися над тим, якими ми повернемося у наші храми

1 квітня 2020

Протягом 25–27 березня владика Богдан Данило, єпископ Єпархії святого Йосафата із осідком у м. Парма (штат Огайо, США) повинен був давати реколекції у храмі свв. Володимира і Ольги у м. Чикаго (штат Іллінойс, США). Однак, обмеження пересування між штатами на період карантину у зв’язку із поширенням пандемії коронавірусу внесли свої корективи. Зокрема, реколекції відбулися за посередництвом сучасних засобів соціальної комунікації.

Великопосні реколекції онлайн: владика Богдан Данило зикликає задуматися над тим, якими ми повернемося у наші храми

«Сьогодні я мав бути разом із вами у чудовому соборі свв. Володимира і Ольги в Чикаго. Однак, через обставини пандемії коронавірусу ані не зможу вас бачити, ані не зможу бути у храмі разом із вами. Сьогодні як Церква ми перебуваємо у періоді Хрестопоклінної неділі. Дозвольте насамперед заспівати цей чудовий тропар до Хреста, яким не лише засвідчуємо Його страждання, але в першу чергу величаємо Його світле Воскресіння», — розпочав свою першу науку владика Богдан.

Впродовж цих днів владика Богдан намагався записати ряд реколекційних наук та виставити їх для загального користування на youtube-каналі Єпархії святого Йосафата.

Лейтмотивом цих реколекцій стали слова із світильного Великого понеділка: «Світлицю Твою, Спасе мій, бачу прикрашену, але одежі не маю, щоб до неї ввійти. Дай, Світлодавче, осяйність одінню душі моєї і спаси мене». Про це у своїй першій науці зазначив сам реколектант — владика Богдан Данило.

«Цілий Великий піст, — а кажучи глибше, і приготування до цього Великого посту, — ведуть нас до того, щоб ми могли увійти в храм Господній, у цей Великий понеділок, щоб ми могли попросити Його, щоб Він зодягнув кожного із нас в одіяння нашої душі. Це ціль, це дороговказ, це кроки, якими ми повинні ступати протягом цього Великого посту», — пояснив єпископ Пармський.

У першій науці реколект пропонує для роздумів обширну цитату отця Томаса Гопка із книги «Посна весна» («Lenten spring») про значення Великого посту: «Від початку і до кінця церковні богослужіння під час Великого посту заохочують нас повернутися до Бога-Отця. Ми відійшли від Нього і вирушили своїм шляхом. Йдемо за своїми ідеями і будуємо власні плани. Люди почувають себе нещасливими, і не знають чому. Вони відчувають, що щось не так, але не знають, що саме. Вони відчувають себе не просто у світі, але розчарованими, розгубленими, відчуженими, відстороненими один від одного, та не можуть знайти пояснення цим відчуттям. Вони мають все, а хочуть ще більше. Коли ж отримають це більше, все одно почувають себе якось нещасливо і незадоволено. Вони прагнуть щастя і спокою, але нічого їм це не дає. Все виглядає добре, але водночас все погано». Відтак проповідник підкреслює, що цей стан стає всесвітньою хворобою та продовжує цитувати отця Томаса: «Чому є так? Церква каже, що ми не знаходимося вдома, а ми перебуваємо в засланні. Час Великого посту — це час для того, щоб наша свідомість повернулася назад додому. Не до цього земного дому, але до дому, до якого нас кличе і веде Бог. Це час відвідин для того, щоб ми повернулися до Божественної дії та реальності, до якої ми справді належимо».

У другій науці проповідник наголосив на обставинах карантину, у яких перебуваємо та зацитував Константинопольського Патріарха Вартоломея. Відтак він сказав: «Церква старається зберегти життя тих, кому вона покликана служити […]. Священники не можуть разом із вами молитися у храмі задля безпеки християн, вірних та людини, сотвореної на образ та подобу Божу. Слова Патріарха Вартоломея також згадують про віру, Христа та Богочоловіка. Мабуть, нам варто у цей піст, коли ми є віддалені від наших святинь і храмів, задуматися над тим, а якою є насправді моя віра, як я насправді шукаю Христа, як я прославляю Богочоловіка. Цього Богочоловіка, який помирає на хресті задля мого спасіння. Піст є цією нагодою для нас, щоб ми зупинилися на хвилину і призадумалися. Цей світ був настільки швидким, що місяць нам видавався тижнем, тиждень — днем, а день був немов година. В одну мить маленька бактерія, вірус входить у ДНК нашої системи тіла і заставляє нас зупинитися. Вона зупиняє штат Іллінойс, вона зупиняє Сполучені Штати Америки, вона не дозволяє переїжджати кордони між Сполученими Штатами та Канадою. Вона дозволила мені із великими труднощами повернутися у Єпархію святого Йосафата після Постійного Синоду УГКЦ у Києві. Якщо б таке сталося у минулому, то можливо, нації розпочали б воювати між собою, можливо, вони б могли стати ворогами між собою. Але сьогодні увесь світ, величні та могутні країни Сполучених Штатів Америки, Канади, Німеччини, Франції та Іспанії, а також наша рідна Україна, усіма силами разом намагаються зупинити поширення цієї пандемії коронавірусу. Здається, як ніколи в історії людства, ми маємо спільного ворога. Не такого ворога, якого бачимо і який наступає на нас силою, але ворога, що заставив ціле людство об’єднатися та намагатися допомогти один одному».

Третя наука владики Богдана була присвячена історії митаря Закхея та його наверненню. «Христос хоче завітати до наших сердець, у наше життя, особливо цьогоріч у наші домашні церкви, у наші родини сьогодні. Не завтра, не через тиждень, не в день Воскресіння, але сьогодні. Це перша наука для нас у цій мандрівці та підготовці до Великого посту. Ця зустріч творить зміну в житті Закхея, а тому й повинна створити зміни у нашому житті […]. Закхей є готовий у цій хвилині розпочати нове життя. Питання до нас сьогодні: а чи я є готовим змінити своє життя? Світ навколо нас змінився, особливо цього року. Все те, що видавалося нам нормальним, — наші мандрівки, наші зустрічі, відвідини кінотеатрів чи спортивних майданчиків, — сьогодні є неможливим. Але можливою є зустріч із Христом!» Опісля владика застановився над історією про митаря і фарисея, що є своєрідним дороговказом у підготовці до Великого посту. Опісля, за словами проповідника, Церква пропонує нам для роздумів притчу про милосердного батька та блудного сина. Наступна М’ясопусна неділя розповідає про Страшний суд: «Велич нашого християнського життя полягає не лише в тому, що ми можемо оспівувати, величати і прославляти Бога у наших молитвах, зустрічах у храмі, але велич нашого християнського життя має своє коріння, своє фундаментальне обличчя в стосунках мене до ближнього, у відносинах кожного із нас до сестри чи брата, до тих найближчих та до тих, яких ви зустрічаєте вперше у власному житті. Чи справді ми вміємо побачити в обличчі чужої особи обличчя самого Господа Ісуса Христа?»

Відтак основною думкою четвертої науки стали слова Сьюрена К’єркегарда, які, за словами владики, ми навіть могли чути від своїх батьків чи бабусі й дідуся: «Ми розуміємо життя, коли дивимося у минуле, але повинні переживати наше життя, дивлячись у майбутнє». Саме ці слова реколектант застосував до сьогоднішньої кризи, породженої пандемією коронавірусу, наголосивши, що колись ми зрозуміємо, для чого нам був даний цей досвід, але покликані жити ми вже сьогодні. Відтак владика Богдан Данило роздумує над багатьма неоднорідними зустрічами Ісуса Христа із різними людьми, а особливо — над його взаємини із апостолам. Наприкінці, єпископ ставить запитання перед кожним із нас: «Чи ми готові поділитися своєю зустріччю із Воскреслим Христом?»

П’яту науку владика Богдан Данило розпочинає роздумами над тим, що цього року мало кому вдалося прийти до храму для того, щоб поцілувати Животворящий Хрест Господній. Відтак він запитує кожного про те, чи він задумувався над тим, що це значить «цілувати Хрест Господа і Спаса нашого Ісуса Христа». Відповідь на це запитання, за словами реколектанта, ми можемо віднайти у одному із творів святого Івана Дамаскина, який звертався до своїх учнів із подібним запитанням у період переслідування та гонінь на християн. «Коли ви приходите і стаєте у тіні Хреста Господнього, — для тих із нас, хто мав нагоду відвідати ці країни Лівану чи інші країни Близького Сходу є зрозумілим, що зазвичай у цих місцевостях є доволі гаряче, тому стати у тіні дерева для тих людей означає перебувати у місці спокою, миру, у місці, де можна відпочити, зупинитися, набратися сили. Святий Іван Дамаскин звертається до них такими словами: коли ви приходите поцілувати Хрест Господній, стаєте в Його тіні, під Його покровом, в Його опіці, як ви цілуєте цей Хрест? Чи цілуємо його лише через те, що це є частиною нашої християнської традиції? Чи ми цілуємо цей Хрест лише через те, що всі інші підійшли і поцілували його? Чи ми справді цілуємо цей Хрест як знак мого спасіння? Саме через Хрест Господній Христос спасає мене і кожного із нас. Як ми цілуємо цей Хрест?»

Опісля, шоста наука владики Богдана Данила була присвячена пошуку відповіді на питання: «Яким я повернуся до свого храму після періоду карантину та по завершенні пандемії коронавірусу? Чи моє життя справді зміниться, а чи повернемося до свого щоденного існування і лише згадуватимемо про ці тижні на самоті та із нашими родинами?» Відтак проповідник звернув увагу на історію первісної громади християн, яка записана у Діяннях апостолів 2, 41–47. На основі цього уривку він запропонував кілька запитань для застанови у цей період карантину.

Сьома наука була присвячена усім тим, для кого українська мова не є рідною. Саме тому владика Богдан Данило виголосив її англйською мовою.

Натомість, восьма наука була присвячена для молоді та дітей. За словами владики, теперішній час заставляє кожного із нас запитати себе про те, що насправді є цінним у нашому житті. Окрім того, владика роздумував над періодом Великого посту — Хрестопоклінною неділею. Основою цієї неділі є Хрест Господній. Однак, яким є його значення для кожного із нас сьогодні? Яким чином ми повинні ставитися до нього тепер? «Дуже часто ми у Церкві любимо говорити про вас, як про майбутнє нашої Церкви. Але насправді ви не є майбутнім, ви є сьогоденням! Ви вже є у наших храмах. Ваші батьки, ваші бабусі і дідусі змогли передати вам знання віри і навчити вас правд віри, історії Церкви, історії богослужінь чи обрядів. Ви є Церквою вже сьогодні. Питанням для нас на майбутнє є наступне: що ви зможете зробити, щоб переказати свою віру іншим?»

«Наша Великопосна мандрівка завершується. Вона була для мене дуже особливою», — вказав владика Богдан Данило, єпарх Пармський, у своєї останній дев’ятій реколекційній науці. Опісля владика подякував усім за цю мандрівку та за запрошення провадити реколекції усім парафіянам храму свв. Володимира і Ольги у Чикаго та усім тим, хто єднається із ним через засоби соціальної комунікації. Надалі пропвідник звернувся до молитви, яку промовляє священнослужитель при кадженні на початку кожної Божественної Літургії: «В гробі плоттю, в аді з душею як Бог, в раю із розбійником, і на престолі був єси, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, неописаний».

«Ви є домашньою Церквою. Ці дні пригадують нам про те, що віру, любов до Бога можна переживати також в домах. Я надіюся, що цей час дозволить нам з ще більшою любов’ю приходити до наших храмів. Я надіюся, що цей час справді дозволить нам відчути наскільки важливим є бути разом, бути як Церква, бути як громада вірних, бути як та клітинка життя Церкви. Цей час також подарований нам, щоб у майбутньому ми могли ділитися тим знанням із іншими. Як ми чуємо по телебаченні чи читаємо у засобах масової інформації, багато людей не зможуть відсвяткувати Воскресіння Христове, чи то через смерть, а чи через тяжку хворобу. Це прохання про вашу відсутність у церкві, про те, щоб ви залишалися вдома, було справжнім тягарем для нас, владик та отців. Для нас важливим було те, щоб ви були з нами впродовж цих днів великопосної мандрівки. Для нас ще більш вагомим було, щоб ви могли бути у Велику П’ятницб біля Плащаниці, здійснити свої християнські обов’язки молитви, Великопосної сповіді. Ми так бажали, щоб ви у день Великодня заспівали разом із нами „Христос Воскрес, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував“. Сьогодні ж, напередодні Четвертої неділі Великого посту, я справді не маю слів пояснення. Як говорив Сьюрен К’єркегард, ми зрозуміємо це згодом, коли поглянемо у минуле, що саме сталося тими днями. Однак, ми мусимо жити у напрямку майбутнього. Повірте мені, ця Великодня неділя буде також живою, якщо ви її відсвяткуєте разом із вашими дітьми, онуками, доньками та синами. Там творіть цю радість Великоднього дня! Вдома святкуйте велично; святкуйте і цю неділю, яка надходить. Але також пам’ятайте про те, як важливо є бути у церкві. Така маленька річ як вірус може змінити реальність нашого життя. Якщо не вдасться нам як громаді відсвяткувати цей Великдень разом, — повірте мені, — можливо, тиждень після цього, у Томину неділю ми разом відсвяткуємо ще раз, і поділимося свяченим. А можливо, в інший раз прийдеться нам радіти й веселитися, та співати спільно „Христос Воскрес“. Ми маємо глибоку віру у Христа. Несіть цю віру у Воскреслого Христа у вашому серці. Нехай вона буде фундаментом нашого життя. Нехай вона буде запорукою у хвилинах тяжкої хвороби, тривоги, страждань, але хай вона також буде із нами у хвилинах радості, веселості, зустрічі із іншими», — завершив великопосні реколекції преосвященний владика Богдан Данило, єпископ Єпархії святого Йосафата із осідком у м. Парма (штат Огайо, США).

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ