СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУ Словаччині посланець Папи кардинал Майкл Черні відзначає гостинне привітання українців, які тікають від війни
Канадський єзуїт кардинал Майкл Черні, який зараз перебуває у Словаччині з візитом до українських біженців, високо оцінив 17 березня 2022 року теплий прийом тих, хто залишив свою батьківщину після російського вторгнення три тижні тому.
Розмовляючи з журналістами інтернет-видання «Crux» по телефону зі Словаччини, кардинал Черні, виконуючий обов’язки Префекта Конгрегації сприяння інтегральному людському розвитку Ватикану та Керівник Відділу для мігрантів та біженців цієї Конгрегації, зазначив: «Ви не можете не бути вражені якістю прийому», що надається українським біженцям.
За його словами, вражаюче те, що люди, здається, «інстинктивно усвідомлюють, що просто роздавати сендвічі чи ковдри є важливою справою, проте, це не головне. А головне, це привітання». «Людей потрібно вітати по-людськи, емоційно, духовно, мовно, і волонтери різних католицьких, християнських, екуменічних та світських організацій, здається, інстинктивно знають це», — захоплено мовив він.
Зазначаючи, що в минулому Європа мала труднощі з привітанням мігрантів і біженців, які приїжджають, кардинал Черні відзначив, що для країн, які межують з Україною, таких як Угорщина, Словаччина та Польща, «такий досвід прийому залишиться з ними і надалі». «Вони зрозуміють зсередини, що це правильна річ, і що наша відповідь для тих, хто є іншим і тих, хто потребує, — це вітати. Ось що означає бути людиною, ось що означає бути християнином, ось що означає бути Fratelli Tutti», — сказав він.
Черні вирушив до Словаччини 16 березня, що стало його другим візитом до одного із західних кордонів України після першого візиту до Угорщини 7–10 березня. Тоді польський кардинал Конрад Краєвський, Папський роздавач милостині, відвідав Польщу, щоб зустрітися з українцями, які втекли від війни.
І в Угорщині, і в Словаччині кардинал Майкл Черні зустрічався та зустрічається з українцями та їхніми сім’ями, які втекли після російського вторгнення 24 лютого, а також з волонтерами, які їм допомагають.
У розмові з виданням «Crux» кардинал розповів, що його вразили довгі черги українців, які чекали, іноді цілими днями, щоб перетнути кордон із сусідніми країнами. Він також був зворушений людьми та визнанням ними молитов та близькості Папи.
Папський посланець наголосив на необхідності негайного припинення вогню і сказав, що люди також висловили вдячність за рішення Папи Франциска посвятити Росію та Україну Непорочному Серцю Марії під час покаянної служби 25 березня в базиліці Святого Петра.
Далеко від того, щоб бути одностороннім актом, посвята прагне «привести російський та український народ до точки взаєморозуміння та взаємного прийняття і, нарешті, прихильності як братів і сестер», — сказав він.
Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю журналістки Еліс Енн Аллен для інтернет-видання «Crux» з кардиналом Майклом Черні, посланцем Папи Франциска до України.
Кардинал Майкл Черні, посланець Папи
Crux: Ви вже вдруге їдете в прикордонні з Україною країни і перетинаєтесь там із біженцями та тими, хто тікає від війни. Які ваші основні висновки з цього досвіду? Які найбільші висновки Ви виносите з ваших зустрічей?
Кардинал Черні: Один дуже важливий висновок: справжня складність, справжня агонія, коли люди добираються до кордону, — це очікування. З різних причин здається, що для їхнього переходу потрібно багато часу. Коли я кажу недовго, це не години, це можуть бути дні, тож і з Угорщини, і зі Словаччини, що мене найбільше вразило на українській стороні кордону, це черги людей, які чекають. Вони чекають у своїх машинах, ті, у кого є машини, і вони чекають на вулиці пішки, ті, хто приїхав громадським транспортом і хто нарешті добрався своїм ходом. Отже, це справжня ознака їхнього переляку.
У той же час з української сторони, де, звісно, потреби, ресурси дуже обмежені і їх дуже важко отримати, проте люди роблять все можливе, щоб піклуватися про них. Мене дуже вразило те, що священнослужителі та церковні працівники, які самі могли б, — а дехто б сказав, повинні тікати — вони знаходяться близько до кордону, тому можуть підійти відносно легко — вони залишаються, щоб подбати про тих, хто проходить кордон. Я вважаю, що це дуже значущий і красивий знак церковного служіння та солідарності. Це з українського боку.
З іншого боку, з угорської та словацької сторони ви не можете не бути вражені якістю прийому. Тут мене вражає те, що церковні люди якось особливо усвідомлюють, можливо, інстинктивно, що просто роздавати бутерброди чи ковдри є важливою умовою, але це не головне. Головне, це вітання. Людей потрібно вітати по-людськи, емоційно, духовно, мовно, і волонтери різних католицьких, християнських, екуменічних та світських організацій, здається, це інстинктивно знають. Я не думаю, що було часу на навчання, але вони вітають людей людським прийомом, якого так потребують особи, які тікають. Це перша мить, коли люди можуть знову дихати, тому дуже важливо, щоб їх дійсно тепло вітали.
У різних ситуаціях існують різні ступені координації, а це означає, що існують також різні ступені некоординації, і люди намагаються зробити все якнайкраще. Очевидно, що будучи більш скоординованими, вони дають кращу відповідь. Проте, вони не чекають координації, перш ніж реагувати. Тому в розпал надзвичайної ситуації вони також роблять все можливе, щоб навчитися координувати свої вчинки.
Я впевнена, що Ваша присутність була справжньою втіхою для людей…
Мене так вразило те, що мене майже ніколи не потрібно було представляти. Люди, здається, передбачають причину мого приходу, вони, здається, розуміють зсередини, чому Святіший Отець послав кардинала, і вони відчували його присутність, його молитву та його солідарність. Мені практично не потрібно було це говорити чи пояснювати, і це мене дуже зворушило. Наче вони чекали цього благословення, цього акту присутності. Можна навіть сказати, що це таїнство присутності Папи.
Що саме Ви робите у Словаччині? Які ваші пріоритети? Або ж точніше, чого ви сподіваєтеся досягти під час цієї поїздки?
У мене немає пріоритетів. Я тут, як і перебуваючи в Угорщині, щоб побачити і вислухати, але особливо передати це послання близькості, чуйності, солідарності, надії, наполегливе запрошення Святішого Отця всіх нас до молитви. Я також додаю трохи підбадьорення для нас зробити іспит сумління. Оскільки це Великий піст, ми повинні перевірити свою власну совість і запитати, чим я не сприяю миру. Яким чином я допомагаю розпалювати насильство? Тому що ми всі залучені. Я вважаю, що це також варто передати.
Кардинал Майкл Черні під час молитви в Ужгородському соборі
Ви говорили про солідарність, яку бачили. Які приклади цього? Як ви бачили цю солідарність у дії? Крім того, які найбільші потреби ви бачите?
Єдина найбільша потреба — це припинення вогню і врегулювання. Це найбільша потреба з усіх: і чим раніше, тим краще, і чим більше, тим краще. Ви можете сказати, що це само собою зрозуміло, але це потрібно повторити. Ми повинні виконати дуже сильну пропозицію Святішого Отця: він сказав, що Церква готова зробити все можливе, щоб допомогти досягти врегулювання, припинення вогню та здійснити новий початок.
Це першочерговий пріоритет, але тут близько до землі: коли люди перетинають кордон, потреби стають безпосередніми. Найчастіше, що дуже зворушує, так це бачити тутешню привітність. Люди можуть задовольнити не лише найневідкладніші потреби у місці для сну, їжі й напою, у місці для прання білизни, — ці послуги першої необхідності, — але вже через кілька днів люди знаходять сім’ю, де можна залишитися чи навіть працювати. Деякі люди ефективно й швидко знаходять роботу, щоб заробляти собі на життя, поки вони оселяються тут, у Словаччині, або готуються повернутися додому, що також є важливою темою. Сподіваюся, багато людей захочуть повернутися задля відновлення.
Моє наступне запитання стосується цього вітання, про яке ви сказали, що бачили. Незручно говорити, але багато країн, які зараз вітають українських біженців, не були настільки охочі це робити у 2015 році, коли Європа отримала перші великі хвилі мігрантів з Африки та Близького Сходу. Зараз, схоже, відбулася зміна тону українською кризою. На вашу думку, в чому причина такої різниці? Чому ми не хотіли вітати біженців у 2015 році, а робимо це зараз?
Існує різниця в безпосередності, є різниця в солідарності, є різниця в спільній історії і, з деякими відмінностями, є навіть певна спорідненість або подібність мови. Тому є низка точок дотику або зв’язків, які ми маємо зараз в цьому русі осіб, які не були присутні в 2015 році.
У той же час є й інші міркування щодо дистанції від конфлікту, історичної залученості, але… зараз різниця не важлива. Я б сказав, що все навпаки: мати цей досвід і відкрити для себе власну привітність, свою власну гостинність. Угорський народ, словацький народ, польський народ та всі інші на кордоні. Цей досвід прийому залишиться з ними, і вони зсередини усвідомлять, що це правильно робити. Наша відповідь для тих, хто є іншим і тих, хто потребує, — це вітати. Ось що означає бути людиною, ось що означає бути християнином, ось що означає бути Fratelli Tutti.
Люди, які гостинно зустрічають на кордонах і по всій Угорщині, Словаччині, Польщі, отримують благодать, яка, безсумнівно, буде плідною в майбутньому.
Кардинал Майкл Черні на словацько-українському кордоні
Останнє запитання. Нещодавно Ватикан оголосив, що Папа Франциск посвятить Росію та Україну Непорочному Серцю Марії. Кажуть, що це було велике прохання людей на місцях, як українців, так і сусідніх країн. Що цей жест означає для людей, з якими ви спілкувалися?
З тих кількох відгуків, які я отримав, для мене очевидно, що люди глибоко розуміють жест Святішого Отця. Вони ніби мають внутрішнє розуміння чи внутрішнє відчуття того, що він робить, чи благодаті, яку він шукає, роблячи це. Мене вражає те, що він присвячує і Росію, і Україну серцю Марії, посвячуючи їх разом. У нас раніше складалося враження, що це посвячення мало бути свого роду одностороннім. Однак, це не те. Це посвячення російського народу та українського народу як братів у серці нашої єдиної Матері.
Хоча це правда, що брати і сестри можуть і часто боряться. Правда також, що існує більш глибокий зв’язок, який з Божою допомогою допомагає людям подолати конфлікти та примиритися. Отже, цим актом посвяти, я думаю, Святіший Отець прагне привести російський та український народ до місця взаємного розуміння та взаємного прийняття та, врешті, до любові як братів і сестер. Так, у нас є свої відмінності, але ми брати і сестри, діти нашого єдиного Творця і Господа, але також нашої єдиної Матері. І я думаю, що материнство Пресвятої Матері є місцем притулку, де Святіший Отець сподівається на благодать примирення, що буде рясно текти.
