СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУ с. Монастир-Дережицький відсвяткували 125-ліття місцевого храму
18 серпня владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирський візит на парафію Успення Пресвятої Богородиці с. Монастир-Дережицький. З нагоди 125-ліття місцевого храму єпископ у співслужінні о. Юрія Сільника, адміністратора парафії, та місцевого духовенства відслужив Божественну Літургію.
Під час проповіді владика Ярослав пояснив вірним значення євангельської благовісті про те, як Ісус учинив чудо помноження хлібів для п’яти тисяч людей. «Цей помножений хліб є пророчим прообразом Хліба, яким є Христове Тіло, таїнственно присутнє для нас у Святій Євхаристії. Цей Хліб, розподілений на спомин про Його Смерть і Воскресіння, живить і підтримує нас, що є Його Містичним Тілом — Його святою Церквою», — зазначив владика Ярослав, як інформує пресслужба Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ.
Відтак єпископ наголосив на значенні слів священника під час Божественної Літургії «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, що Його їдять, але ніколи не з’їдають і причасників Він освячує». За словами проповідника, «це таїнственне ламання Хліба і благодать Слова Божого ми переживаємо на кожній Літургії, адже тоді сам Христос приходить, щоб на святім престолі розламати і поблагословити нам хліб та перетворити його на своє тіло, а вино — на свою кров. І тоді через руки священнослужителів Він хоче накормити нас, щоб ніхто не знеміг у дорозі до мети — життя вічного».
Далі владика прокоментував поведінку учнів Спасителя, які були готові відпустити людей по своїх домівках. «Однак Ісус на це промовив: „Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти“. Як часто ми чуємо нарікання багатьох людей: чому Бог не зробить щось…, чому Він не нагодує голодних…? Ми, здається забули, що Бог „робить щось“ часто через нас, ми є Його знаряддям, членами Його Тіла. Він показує свою працю через нас, саме ми є Його людьми, Його народом, Його Церквою. „Не треба їм відходити, дайте Ви їм їсти“. Ми повинні принести все, що ми маємо — наші п’ять хлібів і дві риби — до Христа. Він поблагословить те, що ми принесли і використає, щоб допомогти нашим ближнім у потребі», — пояснив владика.
Роздумуючи над змістом і покликанням людини у світлі євангельської благовісті, проповідник зазначив, що «сьогодні Христос говорить нам: Я маю завдання для вас, яке ніхто інший крім вас не зможе виконати. Не обов’язково нам володіти великими талантами, щоб служити Богові. Ми є корисними тим, що маємо. […] Як могла б розвинутись наша Церква, якби ми запропонували Богові те, чим ми володіємо. Якщо у нас гарний голос, співаймо у церковному хорі; якщо ми можемо навчати нашу молодь, робімо це в домашній церкві, суботній школі та з інших нагод; якщо володіємо певною майстерністю чи ремеслом, допоможімо при будівництві храму… Пошукаймо та подивімось, де ми можемо інвестувати свою людяність та свої таланти, щоб Господнє ім’я прославлялося в нашому народі», — закликав проповідник.
Крім того, єпископ зазначив, що Господь потребує своє творіння — людину. «Ми є важливі для Господа, немає значення, що наше життя може здаватись без сенсу, але очевидно воно є унікальне у цьому світі». За словами владики, є тільки один спосіб, щоб бути добрим знаряддям в руках Божих. «Ми повинні повністю відкритись для Бога і наших ближніх. Бог не питає про нашу спроможність — тільки про нашу готовність, Він надасть нам можливість», — зазначив єпископ.
На завершення проповіді владика пригадав, що наша рідна Церква настільки глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, що стала неначе душею народу. «Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломалися, не розплилися в чужому морю все це завдячуємо в першій мірі УГКЦ. Сьогодні, коли святкуємо 125 річницю храму у вашому селі, хочу наголосити на тому, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою української духовності і національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона, виховує народ та вщеплює у душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина», — наголосив владика Ярослав.
Після завершення богослужіння владика Ярослав запевнив у молитві за кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Батьківщини, терплячих і страждаючих. Також подякував о. Юрію Сільнику, адміністратору парафії, за душпастирське служіння у Христовому Винограднику і всім вірним парафії за спільну молитву та привітав їх з величним святом.
Богослужіння завершилося молитвою за Україну.
Довідка
«Василиянський монастир в селі існував з 1531 по 1804 роки, коли його остаточно приєднали до дрогобицького монастиря, а його церква була перетворена в дочірню.
Зведена, ймовірно, в XVIII ст. на місці давнішої. У 1899 році (деякі архівні джерела подають 1904 рік) на її місці збудована існуюча дерев’яна церква. З 1961 по 1989 рік стояла зачиненою.
Церкву вирізняє серед інших дерев’яний балкон-проповідниця над західним входом. На південь від церкви розташована дерев’яна двоярусна дзвіниця» (Громик В. Дерев’яні церкви Львівської області. — Львів, 2014. — С. 82).
