У Перемишлі відзначили потрійний ювілей владики Івана Мартиняка
24 червня у катедральному соборі Святого Івана Хрестителя у м. Перемишлі відбулося урочисте святкування парафіяльного празника, а також ювілею владики Івана Мартиняка, вислуженого архиєпископа і митрополита Перемишльсько-Варшавського.
Цього дня архиєпископ Іван Мартиняк відзначав три важливі віхи у своєму житті: 85-річчя з дня народження, 60-річчя священства та 35-річчя єпископської хіротонії. Про це повідомляє пресслужба Вроцлавсько-Кошалінської єпархії УГКЦ.
Усе своє життя він присвятив служінню Богу та людям. За ці роки зробив значний внесок у розвиток Української Греко-Католицької Церкви у Польщі, підтримував вірян у важкі часи та сприяв розбудові церковних структур.
Тож привітати архиєрея зʼїхалися численні вірні з різних куточків Польщі на чолі із своїми єпископами — владика Євгеном Поповичем, архиєпископ і митрополитом Перемишльсько-Варшавським, владикою Володимиром Ющаком, єпископом Вроцлавсько-Кошалінським, владикою Аркадієм Трохановським, єпископом Ольштинсько-Ґданським. Також участь у молитовному святкуванні взяв владика Петро Крик, вислужений апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії.
Під час святкового богослужіння зі словами проповіді до присутніх молільників звернувся владика Володимир Ющак. Перш за все, він коротко пригадав життєвий шлях і служіння ювіляра.
Протягом свого життя владика Іван Мартиняк вписався дуже виразно і тривало в післявоєнну історію Української Греко-Католицької Церкви у Польщі. Найперше як виселенець зі Сходу зі своєю мамою і братом, пізніше як священник, а від 1975 до 1991 років як парох у Лігниці, парох, мабуть, найбільшої тодішньої парафії у Польщі. Почавши з 1981 року, разом з о. протоігуменом Йосафатом Романиком, ЧСВВ, владика Іван був одним з двох Генеральних вікаріїв Примаса Польщі Юзефа Ґлемпа для вірних української Церкви. У 1989 році в Ченстохові з рук блаженнішого Мирослава Івана, кардинала, Любачівського як головного святителя, та з рук співсвятителів — архиєпископа Мирослава Марусина та владики Василя Лостена, прийняв єпископські свячення. У 1991 році єпископ став першим правлячим архиєреєм відновленої Перемишльсько-Варшавської єпархії, щоб у 1996 році стати також першим архиєпископом і митрополитом Перемишльсько-Варшавським. Від 19 грудня 2015 року він є також першим у післявоєнній історії нашої Церкви у Польщі архиєпископом-емеритом.
«Ви несли співвідповідальність за нашу Церкву у Польщі в часі комуністичного переслідування, Ви ввели нашу Церкву в друге тисячоліття українського християнства та у трете тисячоліття від народження нашого Спасителя. Ви були головним святителем владик Петра Крика, Йосифа Міляна і 25 років тому моїм. Ви були також співсвятителем теперішнього митрополита Перемишльсько-Варшавського Євгена Поповича, владики Юліяна Ґбура та владики Василя Медвіта. Ви висвятили теж велике число наших священників і дияконів. Ви десятиліттями проповідували Боже Слово молодшому і старшому поколінню наших вірних, Ви служили Божественні Літургії, уділювали Святі Таїнства, молились і молитесь за нашу Церкву та за наш народ. За Вами мільйони переїханих кілометрів при нагоді душпастирських відвідин різних парафій, розкиданих по цілій Польщі. Ви є також одним з кількох ще живих священників, представників покоління, яке перебрало відповідальність за нашу Церкву у Польщі безпосередньо з рук ще старшого покоління священників, висвячених перед Другою світовою війною. Можна мовити, що в особі сьогоднішнього ювіляра записана у більшості післявоєнна історія нашої Церкви у Польщі, але також в його особі ця історія дальше твориться та пишеться», — зазначив владика Володимир Ющак.
Розмірковуючи над євангельським уривком про народження святого Івана Хреститеся, проповідник закцентував свою увагу на постаттях його батьків, які отримали від Бога ласку дитяти у старшому віці. «В очах людей Захарія і Єлисавета були тільки парою старих людей, яких нічого цікавого в житті не могло вже зустріти. Вони могли тільки очікувати на смерть. Тим часом Бог показав, що навіть цих двох старших людей може використати для здійснення своїх задумів щодо спасіння цілого людства. Не знаємо нічого певного щодо подальшої долі святих Захарії і Єлисавети, але знаємо долю їхнього сина Івана Хрестителя, який охрестив Ісуса Христа в Йордані, звіщав його прихід та підготовляв людей на зустріч зі Спасителем».
Тож, зрештою, владика Володимир закликав до вияву поваги і любові, які належать старшим людям. «Старша людина — це не лише неміч, безпорадність, численні недуги. Кожна старша людина — це записана жива книга історії її життя, життя її найближчих, родини, життя парафії, Церкви, народу. Потрібно постійно відчитувати цю історію, записувати та берегти її, щоб вона не пропала для нас з хвилиною смерті її власника. Якщо так станеться, то ми всі безповоротно зубожіємо. Цієї історії, мабуть, повністю вже ніхто ніколи нам не поверне. Щоб записати таку книгу історії, потрібно уважно та терпеливо прислуховуватися до такої особи».
Окрім того, після завершення Божественної Літургії було виголошено багато привітань та подяк. Багато хто згадував про невтомну працю архиєпископа Івана, його духовну мудрість та підтримку, яку він надавав вірним протягом багатьох років.
«Пам’ятайте, владико, що крім радості з причини пережиття сьогоднішнього свята, Ваші ювілеї є для Вас також великим зобов’язанням. Вам дано жити і діяти в особливо важких та особливо переломних часах, тому Ви також зобов’язані залишити про ці часи, про свою тодішню працю своє свідчення. Без сумніву, багато ви записали, багато розповідали про ці минулі часи, але варто ще більше записати, розповісти, щоб пам’ять про них не пропала», — мовив на завершення свого слова владика Володимир Ющак.
Відвідуючи 19 травня Перемишль (Польща), Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав також привітав митрополита-емерита Перемишльсько-Варшавського Івана Мартиняка з потрійним ювілеєм. «Сьогодні вірні Перемишльсько-Варшавської митрополії: владики, священники, богопосвячені особи і миряни — втішаються присутністю духовного старця, який за них молиться. Це для них — велика Божа ласка, а для Вас, дорогий владико, нагода послужити їм зі своїх великих скарбів, здобутих працею і молитвою. Наша молода у своїх священниках Церква так сьогодні потребує, щоб за неї молилися, щоб розрадили її добрим словом, підтримали вірною порадою!» — зазначив Блаженніший Святослав у листі-привітанні.