СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУ наріжний камінь парафії Святого Йосифа Обручника в Чикаго закладено вугілля з Донбасу і камінь з Дніпра
Парафія Святого Йосифа Обручника УГКЦ у Чикаго налічує майже тисячу родин, а все починалося у 1956 році з невеличкого приміщення під куполом… Про це — у фільмі «Живого телебачення».
Основною цінністю парафії її вірні вважають відчуття свободи, яке тут панує.
Андрій і Мотря Дубак:
«Кожна людина почувається тут свобідною, чи за юліанським календарем святкує, чи за григоріанським. Хочете на колінах бути — можна, хочете стояти під час Служби — можна. Ніхто нічого не боронить».
Якщо парафія УГКЦ за кордоном, то це також обов’язково і культурний український осередок.
«Свій до свого по своє», — кажуть у парафії.
Марко Крутяк, регент, булавний СУМу:
«Ми займаємося вихованням дітей у християнсько-патріотичному дусі. Праця з молоддю, служба Богові, служба людям — це все поєднується».
Василина, співає в хорі:
«Я належу до сестринства Покрови Пресвятої Богородиці. Парафія мені дуже сподобалася тим, що тут є багато всього. Театр, школа і різні гуртки для дітей».
Парохом для парафії Святого Йосифа Обручника є отець Микола Бурядник. Він вважає великим Божим благословенням таку велику кількість парафіян.
Громаду було засновано в далекому 1956 році. Першим парохом і організатором спільноти був о. Йосиф Шарій.
«У той час було багато мішаних шлюбів, — розповідає священник, — тому була потреба, аби Літургії відбувалися двома мовами — українською та англійською».
13 квітня 1958 року відбулося освячення землі і розпочалося будівництво церкви з центром релігійно-громадського життя. Але це був звичайний будинок з банею і залою у підвалі для зустрічей.
Парафія росла і збільшувалася. Тим часом йшов пошук місця, де б можна було збудувати величніший храм Святого Йосифа Обручника. Таке місце знайшлося і громада збудувала вражаючий храм. Архітектурна будівля цього храму є унікальною. Виконана в модерному стилі, що поєднує бетон і багато скла, за рахунок чого всередині церкви є багато природного світла. Храм виглядає дуже просторим.
Цікавим є той факт, розповідає священик, що в наріжний камінь цього храму було закладено кам’яне вугілля з Донбасу і камінь з річки Дніпро. Це те, що люди привезли з собою з України і що їх поєднувало з їхньою батьківщиною у такий фізичний і, очевидно, у духовний спосіб.
«Частина парафіян — це люди, які збудували цю церкву. Це так звані наші піонери, які зібралися, молилися і тяжко працювали, аби збудувати цей храм і сформувати цю спільноту».
Параскева Дуда є парафіянкою з 1964 року:
«Я тоді працювала за 68 центів. Усі чекали на ті центи, коли принесемо додому, щоби оплатити помешкання, школу, а що лишалося, то на церкву. Ми були тоді як родина. Як родина в Україні на селі. Ми все разом святкували…»
З часом для пані Параскеви все стало іншим:
«Я так дивлюся, що мало кого зі знайомих можна зустріти. Тепер я живу наче в іншому світі. Бо всі вже майже на цвинтарі, але вони є в моєму серці».
Проте старші парафіяни радіють, що вони заклали гідний наріжний камінь для майбутніх поколінь.
Андрій і Мотря Дубак:
«Тепер є багато молодих. Храм заповнений дітьми і є що робити. Є танці, театр, школа по суботах».
Школа українознавства імені митрополита Андрея Шептицького нараховує понад 280 дітей. Вони вивчають мову, культуру. Вивчають українську літературу, географію. Також є уроки катехизму.
У школі також діє дитячий хор «Надія». Керівниця хору Ольга Допюк розповідає, що хор існує всього кілька років. Починався він із 3–4 дітей, а зараз у ньому співає уже 50 учнів. У репертуарі — вертеп, гаївки…
При парафії також активно розвивається танцювальна школа «Вишиванка». Учителька танців Оксана Федьків розповідає, що діти вчать різні танці, як-от гуцулку, гопак…
Мета танців — прищепити любов до української культури.
А ще тут є Школа бойового гопака імені Івана Нечая.
Керівник Школи Андрій Качала поділився, що він спершу займався з дітьми в лісі, а потім священник їх запросив тренуватися при парафії і надав приміщення для занять.
Але фінансову підтримку забезпечують у парафії дорослі організації, такі як сестринство Пресвятої Богородиці, які є промоутером усіх святкувань на парафії.
«Завдяки їхній важкій допомозі і важкій праці ми маємо можливість збирати пошти на відновлення храму, на підтримку наших ініціатив…»
«Ми робимо обіди на Різдво, на різні свята, — каже пані Галина Маслова, активна учасниця сестринства. — Готуємо різні страви для молодих, які не вміють готувати. На Великдень печемо паски. Печемо і маленькі, і великі, які хочете».
Парафія проводить щороку масштабний фестиваль під назвою «Uktober Fest». Фестиваль збирає близько десяти тисяч людей.
Уся організація фестивалю лягає на волонтерів парафії. Участь в організації беруть близько 150 волонтерів.
«Частину грошей, які заробляємо, передаємо у Фонд захисту героїв», — каже отець Микола.
«Ця велика кількість вірних, які приходять до нас, — це великий дар Божий. Але разом з тим це і велика відповідальність».
«Україна починається з кожного з вас», — наголошує священник юним парафіянам.
«Як любить повторювати Блаженніший Святослав, ми є Церквою, яка не обмежена своїми кордонами. Ми маємо дар, яким потрібно ділитися, тому ми відкриті для всіх у парафії, ми всіх приймаємо і всіх ласкаво запрошуємо бути разом на славу Божу для майбутніх поколінь».
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
