У Мельбурнській єпархії проголосили новий паломницький центр у Канберрі
12 грудня владика Микола Бичок, єпарх Мельбурнський, офіційним декретом проголосив храм Святого Володимира у м. Канберрі місцем щорічного паломництва для вірних Мельбурнської єпархії Свв. апп. Петра і Павла.
Храм Святого Володимира у Канберрі був обраний місцем щорічного паломництва вірних Мельбурнської єпархії невипадково. Саме цей храм 25 вересня 2014 року Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час Архиєрейської Божественної Літургії оголосив місцем паломництва для всіх вірних українців греко-католиків, які проживають в Австралії. Також тут зберігаються копія чудотворної ікони Почаївської Божої Матері та мощі блаженного мученика Володимира Прийми, покровителя мирян. Про це розповідає пресслужба Мельбурнської єпархії Свв. апостолів Петра і Павла.
У січні 2023 року на прохання владики Миколи Бичка, Апостольська Пенітенціарія (судово-адміністративний трибунал Римської Курії), продовжила дар повного відпусту для парафії Святого Володимира у Канберрі ще на 7 років. Вірні, які відвідують храм Святого Володимира можуть отримати ласку повного відпусту на храмове свято, у 4-ту неділю кожного місяця на честь чудотворної ікони Почаївської Божої Матері, раз на рік у день, який обирає кожен віруючий. Додатково, оскільки згідно із декретом владики Миколи від 12 грудня 2023 щороку у другі вихідні червня відбуватиметься проща вірних Мельбурнської єпархії до Канберри, прочани зможуть отримати ласку повного відпусту також у ці дні.
Паломництво чи проща — це подорож до святих місць із релігійних міркувань. Це - своєрідне фізичне втілення нашого щоденного духовного шляху до єдності з Богом. Мотивом для здійснення паломництва може бути бажання духовного очищення і вдосконалення, зміцнення віри, покута за вчинені гріхи або бажання висловити прохання, наприклад, про здоров’я чи духовне зцілення. Прочани також вирушають на прощу, щоб подякувати Богу за його ласки. Всі ці наміри об’єднує те, що людина прагне зустрітися з Богом і заради цього на певний час покидає своє звичне життя.
Першими паломниками у християнстві були люди, які після Воскресіння Ісуса Христа вирушали до Гробу Господнього у Єрусалимі, як єдиного свідка цієї величної події, що стала початком нашого спасіння. Сьогодні прочани вирушають не лише до місць пов’язаних із життям і смертю Ісуса Христа, але й також до місць, пов’язаних із життям Богородиці, апостолів, святих Церкви, до місць, прославлених подвижницьким життям монахів і монахинь, до місць, де зберігаються і являють Божу силу чудотворні ікони та інші християнські реліквії.
Проща приносить її учасникам неоціненні духовні плоди — очищення серця, навернення, зміцнення віри, духовне і фізичне зцілення. Тому проголошення відпустового центру у Канберрі є неабияким кроком для добра і духовної підтримки вірних Мельбурнської єпархії.
Довідка
У 1973 році патріарх кардинал Йосиф Сліпий відвідав Австралію для участі в Євхаристійному конгресі в Мельбурні. Він також відвідав українські католицькі парафії по всій Австралії. Під час візиту до парафії Канберра-Квінбіан кардинал Сліпий вирішив, що столиця Австралії має мати Українську Католицьку Церкву та центр представництва українського народу. Він негайно створив фонд будівництва церкви зі значним особистим внеском.
Єпископ Австралії та Нової Зеландії Іван Прашко призначив керівником проекту отця Івана Шевціва з Сіднейської парафії. Місцеві парафіяни успішно звернулися до уряду ACT з проханням надати відповідну ділянку землі для нового центру. Церемонія освячення землі відбулася 14 червня 1982 року, а 25 грудня того ж року було закладено перший камінь. Лише через рік, 16 грудня 1983 року, понад тисяча людей були присутні на особливому освяченні нової церкви Св. Володимира.
Після особливого благословення була потрібна подальша робота. Місцеві парафіяни повільно завершували земляні роботи, а канадський майстер Мирон Левицький розписував стіни та стелю храму. До 1986 року, коли центр відвідав кардинал Мирослав Іван Любачівський, усі основні роботи були завершені.
Церква була доречним місцем для відзначення тисячоліття християнства в Україні в 1988 році, оскільки вона була названа на честь святого Володимира Великого, князя Київського і хрестителя України в 988 році.
Після освячення наріжного каменя у 1983 році минуло майже десять років до її освячення.
Неначе з волі Божої визначний храм освятив ісповідник віри єпископ Павло Василик. Це було важливо, оскільки і єпископ Павло, і патріарх кардинал Йосип Сліпий, засновник Св. Володимира, разом перенесли ув’язнення та переслідування з боку окупаційних совєтів у ГУЛАГах Сибіру. Освячення храму відбулося в неділю, 28 липня 1991 року, і ця дата, яка також є днем святого Володимира, стала важливим днем у церковному календарі.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ