СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУ Києві презентували збірник статтей Ігоря Скочиляса «Slavia Unita в історії та культурі Київської митрополії кінця XVI — XVIII cт.»
«У моїй пам’яті Ігор Скочиляс закарбувався не тільки як професійний історик чи науковець, але як глибоко віруюча людина. Здається, що саме його щира віра в Бога, яка проявлялася у його літургійно-молитовному житті, була причиною його особливої щоденної усмішки, яка супроводжувала його завжди і всюди». Про це говорив владика Йосиф Мілян, єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ, 18 вересня 2024 року, під час презентації збірника статтей «Slavia Unita в історії та культурі Київської митрополії кінця XVI — XVIII cт.» історика Церкви, доктора історичних наук, професора Українського католицького університету Ігоря Скочиляса (1967–2020).
Єпископ Йосиф Мілян під час своєї доповіді зауважив, що віра в Бога допомагала Ігорю Скочилясу зрозуміти як земні горизонти життя, так і позаземні. «Можливо, саме тому він віддавався історичній науці цілковито, а його дослідження є справді глибокими», — сказав він, як повідомляє пресслужба Київської архиєпархії УГКЦ.
Розпочинаючи своє слово, архиєрей зізнався, що залюбки бере участь у презентації збірника статтей відомого історика Церкви, вірного і побожного, справді, праведного мужа — Ігора Скочиляса, до якого увійшли його основні дослідження, присвячені темі історії Унійної Церкви кінця XVI — початку XVIII cт. «Цей збірник вийшов окремим томом у вже знаній видавничій серії „Київське християнство“, яка була започаткована у 2013 році головно з ініціативи блаженної пам’яті Ігора Скочиляса. Вона є і залишається основним ключем розуміння історії християнства на теперішніх землях України. Ключем як для нас, так і для чужинців, які бажають зрозуміти суть Київського християнства та його внесок у загальносвітову християнську традицію», — наголосив він.
Серія досліджень «Київське християнство»
Відтак владика пригадав, як у 2019 році в Римі Блаженніший Святослав презентував перші 20 томів перед представниками Римської курії. Вже тоді можна було зауважити у їхніх очах велику зацікавленість цією серією. Адже окрім великої наукової складової, вона цілковито руйнує міф про так званий «русский мир», який є нічим іншим як політичною ідеологією, прикрашеною в християнські шати. Але який, на превеликий жаль, «проповідувала» і продовжує «проповідувати» московська Церква разом з Кремлем через щоденні бомбардування міст і сіл України, у тому числі багатьох храмів і монастирів.
Після цього доповідач поділився кількома думками про автора презентованого збірника — Ігора Скочиляса, а також про досліджувану ним проблематику. «Він був не тільки віруючою людиною, християнином, але мав правдивого унійного духа. Для нього Унія не була тільки і виключно історичним явищем, але дійсністю, яка дозволяла і дозволяє християнству в Україні залишатися відкритим для пошуків єдності Христової Церкви».
Що значить «Slavia unita»?
Далі владика Йосиф розповів, що презентований збірник наукових статей Ігоря називається «Slavia unita». Термін «Slavia» означає переважно країну або простір, який об’єднує слов’ян. Він вживався і вживається у різних сферах. Але, свого часу відомий італійський славіст Ріккардо Піккіо (1923–2011 роки) впровадив в науковий обіг термін «Slavia Orthodoxa». Ним він окреслював духовно-культурну подібність між собою слов’янських народів, які належали до православ’я у його конфесійному розумінні. Згодом, на противагу «Slavia Orthodoxa» в науковій літературі з’явився термін «Slavia Romana» або «Slavia Latina», яким дослідники почали окреслювати духовно-культурну дійсність слов’янських народів, які прийняли християнство у його латинській, тобто римо-католицькій, формі. Однак, цих двох термінів було недостатньо, щоби окреслити всю слов’янську дійсність. З огляду на цей брак, Ігор Скочиляс чи не найбільше причинився до поглиблення і промоції «Slavia unita». Робить це зокрема в одному із своїх досліджень, присвячених Холмській єпархії. Пригадую, що це була єпархія, що була заснована ще королем Данилом у 1230 році і насильно ліквідована імперською Росією, а опісля — радянським режимом в Польщі».
Архиєрей покликався на цитату Ігора Скочиляса, де він зокрема пише таке: «На відміну від земель, які перебували у сфері впливу Росії та грецько-візантійського світу мусульманської Порти, у руських землях Корони Польської та Великого князівства Литовського з XVII ст. „культуру пограниччя“ творила також третя складова — Slavia Unita. Інкультурація цього феномену в строкату поліетнічну й мультиконфесійну мозаїку Речі Посполитої спричинила появу низки місцевих феноменів, закорінених у християнстві. Зустріч трьох еклезіяльних деномінацій — латинської, православної та унійної — в одній географічній і хронологічній площині надавала нового виміру взаємодії культури руського (українсько-білоруського) Сходу і польського Заходу, зближуючи різні „цивілізаційні кола“ та породжуючи нові регіональні ідентичності. Їхня тотожність будувалася не лише на утвердженні „свого“ в замкнутому культурному ґето, але й на творчому засвоєнні „чужого“, що забезпечувало можливості для „пристосування без асиміляції“».
Внесок у післявоєнний розвиток християнської України
Як зауважив доповідач, вище наведене розуміння Ігорем терміну «Slavia unita», як також звернення уваги на три еклезіальні деномінації, які були присутні на теперішніх українських землях, допомагає зокрема і нам сьогодні ще раз відповісти тим, які ще не можуть дати собі відповідь на питання: «Чому Україна не Росія?» Сьогоднішня церковна реальність України — це присутність усіх трьох — «Slavia Orthodoxa», «Slavia Romana» i «Slavia Unita».
«Однак, усі ці три дійсності творив і творить „один Божий народ у краї на Київських горах“. Саме так про цю дійсність свого часу говорив блаженніший Любомир Гузар у своєму Посланні від 2004 року з нагоди повернення осідку митрополита до Києва. Тепер же перед нами, як тими, які вже повинні думати над моделлю християнської післявоєнної України, стоїть завдання донести кожному українцеві слова апостола Павла про те, що „один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх“ (Еф. 4, 5–6). Переконаний, що дослідження Ігора у цьому напрямку, зокрема ті, що їх сьогодні презентуємо, є великим його внеском у майбутнє України, яке він побачив здалеку, але не увійшов, бо так хотів Бог!», — наголосив наприкінці своєї доповіді владика Йосиф Мілян.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
