«Це велика історія», — владика Йосафат Мощич про 200-літній ювілей катедрального собору в Чернівцях

1 червня 2020

Владика Йосафат Мощич, єпископ Чернівецький, у спецвипуску телепередачі «Інтерв’ю з духівником», з нагоди 200-літнього ювілею катедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці м. Чернівці, розповідає історію цього храму та греко-католиків Буковини, ділиться враженнями від реставрації чудотворної ікони Матері Божої «Надія Безнадійним», а також відкриває плани щодо святкування великого ювілею.

«Це велика історія», — владика Йосафат Мощич про 200-літній ювілей катедрального собору в Чернівцях

Преосвященний владико Йосафате, цього року Катедральний Собор Успіння Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви святкує ювілей ‑ 200 років. Це велика історія. Розкажіть, що особливого в ній криється?

Спочатку трохи передісторії. Думаю, що треба почати ще з перших поселень на лівому березі Прута, таких, як оборонне місто XII століття. Заснував це місто Ярослав Осмомисл, який перед тим оснував також Галицьке князівство. Наша територія Буковини на той час входила до Галицької єпархії, пізніше, ‑ митрополії. Відтак, ми маємо історичні дані про 1407 рік, коли місто Чернівці згадується як таке, що входило до складу Молдавського князівства. А потім відбувалися різноманітні події, набіги та намагання, з боку різних народів, заволодіти містом.

Але найбільшого і сталого розквіту місто зазнало у час Австро-Угорського періоду. Властиво, звідси і починається наша історія. У 1780 році Франц Йосиф І видав указ, що дає право українцям греко-католикам засновувати свої парафії, будувати церкви. У 1812 році вже була заснована перша парафія у Чернівцях, а у 1814 році засновано Чернівецький деканат Української Греко-Католицької Церкви. Щоправда, наші отці і вірні молилися в римо-католицькому костелі, у бічному престолі. Аж за 6 років, 31 травня 1820 року посвятили на цьому місці камінь під будову храму, і за рік, 10 червня 1821 був збудований і освячений цей храм, в якому ми сьогодні знаходимося. Пізніше громада зростала, вірних ставало дедалі більше, і у 1937 році добудували передню частину. В такому вигляді храм залишається і по сьогоднішній день.

Зазвичай, у кожному храмі, який названий в честь якогось святого, Богородиці чи Пресвятої Трійці, є свої реліквії: мощі святих або чудотворні ікони. А що знаходиться у вашому храмі?

Наш храм названий в честь Успіння Пресвятої Богородиці. У нас є гарний іконостас, який у 1840 році був привезений з Відня на замовлення нашої громади.

Але найбільше ми дорожимо нашою чудотворною іконою Чернівецької Божої Матері «Надія Безнадійних». До речі, вона щойно повернулася з реставрації, під час якої було здійснено два відкриття. Перше — це те, що іконі не 200 років, як ми думали попередньо, а майже 400. І друге відкриття — це те, що вдалося повернути її справжній первісний лик. Зняли три нашарування, які були пізнішими замальовками, і побачили, як виглядала ікона первісно, якою насправді її задумав автор під натхненням Святого Духа. Ця ікона також має віночок предстоящих ангелів. Це знак того, що вона вже віддавна була чудотворна, і, таким чином, наші предки захотіли її прославити.

Ще хочу додати, що цю ділянку під храм поофірував Тадей Туркул з роду українських бояр. Це була перша кам’яна споруда на вулиці Руській, тобто «українській». Уявіть собі, нашій вулиці Руській 200 років. Його офіра є і донині, саме тому другий празник ми святкуємо у день Святого Юди Тадея, тобто другого липня. У цей день, в особливий спосіб, пам’ятаємо і поминаємо тих жертводавців, які спричинилися до будівництва і розвитку нашого храму.

Двісті років — історично, це великий відрізок часу. Чи багато греко-католицьких храмів на Буковині мають подібну історію? І взагалі, скільки їх знаходяться на теренах нашої області?

Так, двохсотлітня історія — це великий період. Та не тільки у Чернівцях, а, наприклад, у смт. Глибока храм був збудований ще 1817 року, пізніше, у м. Кіцмань, — 1833 року, у смт. Путила, — 1847 року. Дуже цікавим є факт, що у тому храмі у Путилі брали шлюб батьки Юрія Федьковича, відомого нам письменника. А сам Юрій Федькович, побачивши, що громада збільшується, подарував земельну ділянку для будівництва храму. Так само, у нас була церква у с. Бояни з 1858 року, а в 1900 році сам митрополит Андрей Шептицький приїжджав туди освячувати оновлений храм. Також є храм у Вашківцях з 1860 року, у Сторожинці, — з 1863 року, у Вижниці, — з 1869.

Загалом, греко-католики мають таку поважну історію, таке коріння на Буковині. А скільки всього храмів? Я знаю, що нові вже почали будуватися і ще є в планах. А на даний час скільки їх знаходиться у вас?

Ці всі храми, які я озвучив, у переважній більшості були зруйновані радянською владою або були передані іншим конфесіям, які там уже моляться. А нам залишається будувати нові, тому ми тимчасово служимо в маленьких капличках, маленьких приміщеннях, будуємо нові храми та шукаємо жертводавців. І це є викликом для нас сьогодні. На сьогоднішній день, в нашій єпархії ми нараховуємо 25 парафій, де служать 23 священники та один диякон. Маємо також 7 семінаристів, які, по завершенню студій, повертаються до нас на служіння.

Два з половиною роки тому в нас було створено Чернівецьку єпархію УГКЦ. Чому, і чи вартувало? В принципі, ви розширюєтеся, стає більше парафій, — зрозуміло чому. Але за ці два з половиною роки чи побачили Ви сенс саме в єпархії?

Скажімо так, — як я уже частково відповів у попередньому питанні, — на це все було історичне підґрунтя. Це була просто історична справедливість. Але також є духовна справедливість по відношенню до тих вірних, які молилися, жили тут, надіялися, були вірними та сподівалися, що вони так само, як інші народи і конфесії, присутні тут, мають право мати свою єпархію і свого єпископа. І тому плід їхньої молитви, віри, надії та любові увінчався 18 листопада 2017 року, коли Блаженніший Патріарх Святослав разом з Синодом єпископів, з представником Святішого Отця, тобто нунцієм, приїхали сюди і проголосили Чернівецьку єпархію. Після цього відбувся чин введення на катедральний престіл першого єпископа. Ці всі події відбувалися в присутності наших друзів римо-католиків, були також представники православних та протестантських церков, та, звичайно, була присутньою влада міста і області. Тому поважна історія має продовження.

Як плануєте святкувати 200-літній ювілей?

Двохсотлітній ювілей ми плануємо святкувати цілий рік, — по-нашому, по-українськи. Ми розпочнемо ці святкування 31 травня, рівно в той день, коли поклали перший камінь, і 10 червня 2021 року плануємо завершити їх. Отже, що протягом цього року ми би хотіли зробити?

Перша мрія — це збудувати катехитичний центр при катедрі для навчання молоді, дітей та студентів, тому що до карантину ми мали 4 групи по 40–50 дітей і навчання проходило в одному класі. А ми хочемо там зробити 4 класи, поставити великий конференц-зал для зустрічі з парафіянами, пасторальними радами. Ми маємо 7 спільнот при катедрі, з якими немає де зустрітись. Крім того, плануємо маленьку трапезну для своїх внутрішніх потреб, оскільки у нас в катедрі є 9 священників та 7 спільнот. Хотілося б просто зустрітися з ними та випити чаю чи кави. Тому є така гарна нагода поставити собі мету і до неї йти.

Друга мрія — площу перед входом у храм зробити більш відкритою, поставити лавочки для дітей та молоді. Паркан хочемо переробити, можливо, й взагалі забрати. Одним словом, зробити площу перед катедрою більш доступнішою.

Третя мрія полягає в тому, щоб поїхати на ті місця, де були зруйновані наші храми і помолитися хоча б «Отче Наш…» і «Богородице Діво…» в намірі за тих людей, які там жили, вірили, сподівалися, і навіть за тих, хто руйнував ті храми, щоби Бог простив їм цей гріх.

Четверта думка — це видати шематизм, тобто історію про наші храми, актуальних священників, про те, що ми зараз робимо, про єпархію.

П’ята думка — запросити митрополита Івано-Франківського Володимира та Патріарха Святослава, щоби приїхали з пастирським візитом на завершення святкування до нашої катедри, а, відтак, просити Папу Римського, щоби коронував нашу чудотворну ікону короною. Є така гарна нагода, оскільки ікона є не тільки покровителькою нашої єпархії, а й всієї Буковини.

Розмовляла Наталія Абрамова, журналіст «ТВА»
За матеріалами пресслужби Чернівецької єпархії УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ