СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Тільки милосердя може відродити справедливість навіть у найбільш закритих серцях», — владика Тарас Сеньків
Пропонуємо Вашій увазі проповідь владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, у 25-ту Неділю по Зісланні Святого Духа, 12 грудня 2021 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в храмі Всіх святих українського народу в м. Стрию. За словами проповідника, у притчі про доброго самарянина Христос не дає критерії, за якими розпізнаємо своїх ближніх, але подає приклад такого стилю життя, в якому кожна людина є для нас ближнім.
Дорогі брати і сестри! Притчею про милосердного самарянина, Ісус завершує відповідь на загально поставлене питання: «Що робити, щоб осягнути вічне життя?» Не сказав нічого нового, бо відіслав до знаної заповіді «любити Бога та ближнього», але все сказав по-новому. Власне тема любові до ближнього і є центральною у притчі. В ній Христос не дає критерії, за якими розпізнаємо своїх ближніх, але подає приклад такого стилю життя, в якому кожна людина є для нас ближнім. «Будьте милосердні як Отець ваш милосердний». Тому, каже, «іди і роби ти так само», — будь сам ближнім для всіх.
Коли відверто поглянемо на всі обставини нашого життя, то прийняти це не є легко навіть думкою. Але будь-які інші моделі поведінки ведуть до поглиблення життєвих трагедій. І все тому, що вони суперечать даним Творцем основам нашої ідентичності: «людяності» та «правдивості».
Милосердний «Бог для нас»
Навіть попри разючі відмінності між собою, ми всі є людьми. Тому, коли дивимося на ближніх, бачимо немовби у дзеркалі самих себе. Часто побачене подібне до нашої дійсності, або десь нагадує нам минуле, але може таким буде і наше майбутнє. Але ми маємо надто багато своїх клопотів, тому часто нема ні часу, ні бажання перейматися проблемами інших. У кращому випадку, даємо їм друге місце. Та, коли вирішення своїх проблем ставимо на перше місце, то принаймні на друге ставимо теж і себе.
Господь однак поступає інакше. Він вчинив людину і її спасіння центром свого уподобання, та сам об’являється у Боголюдині — Христі як милосердний «Бог для нас». Тому закликає у п’ятому «Блаженстві» людину діяти так, як він. Є це можливо для нас? Напевно, бо милосердям Бог відновляє справедливість у створінні, коли повертає нам втрачену через гріх гідність, а ми, сповненням заповіді «любити ближнього як самого себе», зростаємо у людяності, якою уподібнюємося до Бога.
Без взаємного милосердя люди втрачають людяність
Милосердя щодо ближніх є здійсненням справедливості, і передовсім до самих себе. Воно не в почуттях чи вимогах, але «існує» — коли є діяльне, а його чинність відновлює мир у взаєминах між людьми. Людяність — це зробити справедливість своїм життєвим принципом, а милосердя — це згідно неї завжди жити. Інакше, без взаємного милосердя, люди втрачають людяність та приречені на самотність.
Притчею Христос закликає нас до правдивості у відношенні до інших людей. Їх є багато довкола нас: більшість є нам, та й вони до нас, байдужі, інші — приносять щось позитивне або негативне. Багатьом, можливо навіть чужим, ми не раз допомагаємо. Але в цьому є десь межа, за якою родиться особистий, але і колективний, страх за себе, бо не бачимо можливості подолати бодай частково негаразди, якими виповнена наша буденність. Насправді — це є страх назвати причини, які творять систему облудних вартостей та стосунків, до котрих ми пристосувалися. Щоб зло торжествувало у світі, потрібно лише, щоб добрі люди не називали гріх — гріхом, або просто мовчали. У такій ситуації бути правдивим та говорити правду стає невигідно або навіть небезпечно.
Віра у Бога дає людині надію
Запорукою існування об’єктивної правди є лише Бог. Він є причина, повнота та джерело нашого життя у часі та у вічності. Віра у це є основним критерієм оцінки вартості людської поведінки та здатності людини істинного усвідомлення себе, інших та довколишнього світу.
Віра у Бога, який проявляє свою справедливість у милосерді, дає людині надію посеред відчаю, вказує на причини зла та будить у її серці тугу по вічності, придушену тягарями дочасного. Небо стає відчутною на дотик альтернативою руйнівному смерчу фальшивих людських ідеологій, котрі обіцяють будувати «щасливе» життя людини, але без Бога, або фальсифікуючи його правду.
Людина сьогодення потребує «милосердного самарянина»
Людина сьогодення потребує «милосердного самарянина», котрий би віднайшов її на узбіччі доріг історії змарнованого життя, оливою Божої правди уздоровлював рани її сумління та допровадив на поріг витісненого на маргінес людських прагнень дому живого Бога — Христової Церкви.
Тож коли нас тривожить заклик взяти на себе роль милосердного самарянина, визнаймо, що це наш Спаситель так поступає з нами, адже інакше він би ним не був. Лише наслідуючи його, ми, створені на образ і подобу Творця, воскрешаємо у собі нашу гідність та благородство, та стаємо людьми відкритими до вічності, яку нам гарантує милосердя Бога.
Змінити світ через людські серця
Ми не зможемо змінити світ, доки не настануть зміни у людських серцях. Правдиве милосердя має на меті порятунок людини для вічного життя. Страждання у світі спонукують нас постійно об’являти для себе правду про нашу спільну людську гідність та покликання до вічності. Віра в це спонукує нас любити як любить Бог, любити Бога, та правдиво любити ближніх. Без них для нас навіть вічність не буде повністю щасливою, бо не може існувати ні щасливого життя, ні досконалого неба, доки буде хтось, хто терпить. Тільки милосердя може відродити справедливість навіть у найбільш закритих серцях, а терпіння, як наслідок зла, зробити мовою діалогу любові, яка спасає. Тому правдиво любити ближніх, бути милосердними, означає справді вміти любити себе самих, бо добро, яке є в нас, збільшується тоді, коли його щедро роздаємо. Амінь.
єпарх Стрийський
