СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Сила спільноти у єдності, а сила УКУ — у спільноті», — владика Борис Ґудзяк зустрівся зі студентами
Зустріч студентів Українського католицького університету з президентом УКУ, митрополитом Філадельфійським Борисом Ґудзяком відбулася 22 січня. На початку нового навчального семестру студенти розповідали про власний досвід пережиття війни, чому важливо об’єднуватися і підтримувати один одного.
Дружня розмова з президентом університету тривала майже 2 години в укритті, адже карта повітряних тривог по всій Україні знову була червоною. Про це розповідає пресслужба Українського католицького університету.
«Господь має почуття гумору. На цьому місці, де зараз університетське містечко УКУ, мав бути культурний центр Червоної армії. В найгіршому кошмарі комуністи не могли собі уявити, що саме тут буде Український католицький університет. А Мирослав Маринович, якого вони посадили в тюрму, буде тут проректором. І що на підставі свідчень тих церковних діячів, яких вони посадили у табори ГУЛАГу, формуватиметься етос цього університету. Я б дуже хотів, щоб серед вас були не Мариновичі, які пройшли тюрму, а були люди, які пройшли війну, і через це служіння та взаємну пожертву у вас була велика мудрість. Бо знання і дипломи мають і всякі сатрапи: вони тим знанням маніпулюють і мучать мільйони людей. Надіюсь, що ви будете мати знання, які люблять. Любов завжди є певною пожертвою, вона знає іншого, бо є не тільки я, — а ти, ми. Це краса і глибина життя. І такого лідерства потребує Україна», — розпочав зустріч зі студентами владика Борис.
Митрополит розповів як зароджувався Український католицький університет, якими були його перші виклики і лідерська команда, хто був тими першим студентам, які повірили в УКУ, бо шукали альтернативу совковій освіті: «Колись до УКУ ти мусив приходити дуже свідомо. Уявіть собі, що ви приходили до навчального закладу, який видає диплом не визнаний в Україні. А перші студенти такими були, і не рік, не два. Акредитація „історії“, „богослов’я“ відбулась у 2006-му. Це на 12-му році існування інституції. Але наші студенти казали „добре, ми не будемо мати акредитованого диплому, будемо ходити на заочне навчання в інший заклад: там ми отримаємо диплом, а тут здобудемо освіту і формацію“».
Довіра і віра у місію Українського католицького університету сформувала його спільноту. Владика закликав студентів черпати мудрість зі спілкування з духовними лідерами УКУ.
В УКУ формують не лише професійні якості особистості, а передусім людські, фундаментом для яких є віра, повага та підтримка: «Студенти сьогодні свідомо приходять в УКУ за чимось більшим, ніж диплом та знання. Я думаю, ці обставини — є зворотною стороною цієї жахливої, лукавої, смертоносної, несправедливої війни. Вони допомагають зосередитись над тим, що є цінним у житті. Важливо відчувати, що є не лише мої амбіції, мої досягнення і прагнення щось отримати, але є і бажання допомогти, підтримати, вислухати. Ваше волонтерство, вертепи, виїзди, простягнута рука допомоги іншому — це те, що дійсно робить нас Богу подібними. Це наше призначення. І тільки від наших рішень залежить, чи ми житимемо даруючи, чи будемо захоплювати все собі. Я сподіваюсь, що ви можете це усвідомити та цінувати — яким є УКУ і на чому він побудований — на жертовності інших, на служінні, на Євангелії. Пам’ятайте, що сила спільноти у єдності, а сила УКУ — у спільноті».
На зустріч з президентом УКУ прийшло чимало молодих людей. У кожного з них своя історія. Розповідаючи про різдвяні канікули, студенти говорили про подорожі додому — у прифронтові міста та села, про взаємодопомогу та волонтерство, про проросійськи налаштованих земляків і про тих, хто захищає Батьківщину, про численні обстріли Харкова, Покровська, Миколаївщини, Херсонщини, про людські трагедії і світло добра…
Студентка першого курсу магістратури Школи журналістики та комунікацій Анастасія Варара з Херсонської області розповіла про свою різдвяну поїздку додому разом з іншими земляками, які роз’їхалися по всій Україні після повномасштабного вторгнення. Ця ініціативна група відвідала обласний центр і 8 сіл на деокупованих територіях: «Напередодні ми ініціювали таку поїздку і звернулись із закликом сформувати подарункові коробки для дітей з Херсонщини. Ми зробили перелік речей, які потрібні, зокрема книжки, що можуть принести дитині Різдвяне свято. Привезли багато подарунків. Загалом у Херсоні та селах ми роздали 1200 пакунків. Було дуже важко переживати те, що я побачила. Там був один пес породи хаскі, на ім’я Айс. Я тоді подумала, що така собака породиста робить у цій глибинці? А виявилось, що його господаря вбили, бо він був проукраїнським. Просто у дворі його застрелили за те, що він здавав позиції ворогів нашим військовим. Сім’я цього чоловіка виїхала, а пес залишився. Коли ти все це бачиш, приходить розуміння, що деякі села вже ніколи не відбудують. Але разом з тим, я відчуваю велике добро в служінні: коли ти просто їдеш, віддаєш, долучаєшся. Ти щось робиш, а не просто тут сидиш, навчаєшся».
Студентка Аліна розповіла, чому повернулася в Україну з-за кордону. Дівчина жила в Китаї понад 6 років, але приїхала на батьківщину у часі війни, щоб здобувати вищу освіту саме в УКУ: «Зараз моє коло спілкування — це національно свідомі люди з чіткою громадянською позицією. Бо в родині кожного є хтось, хто наразі воює, або загинув на фронті. Так само в мене є багато друзів, які служать. Холодний розум говорить, що треба багато вчитися, щоб потім у нас була прекрасна країна. І дуже хочеться прикласти максимум зусиль, аби якнайшвидше настала перемога».
Деякі студенти розповідали про перебування в окупації, як допомагали дітям із сиротинця у Бучі, як гуртувалися і об’єднувались із сусідами та всім селом робили, що могли — виживали та допомагали вижити іншим. Студенти говорили про те, як постаріли їхні батьки, і як подорослішали вони самі.
Микола Головко з Покровська, у 2017 році навчався на лідерській програмі УКУ, тепер студент магістерської програми з журналістики. Його рідне місто дуже обстрілюють і можуть перетворити на другий Маріуполь, там щодня гинуть люди. Великою проблемою Микола вважає масову міграцію і втрату людей: «Кажуть що в Україні має залишитися хоча б 20–25 млн людей, щоб ми існували як держава. Люди мають працювати, утримувати цю територію. Треба повертати тих, хто виїхав, розробляти відповідну стратегію. Тому я і вибрав журналістику, щоб доносити до людей правду, цінності. Я хочу зробити все, щоб в нас була краща Україна».
Під час зустрічі молоді люди говорили про те, що цінують відчуття безпеки, яке дає їм УКУ, а також про формування середовища довіри, щоб згуртувати суспільство на боротьбу у цій екзистенційній війні. «Місія університету — зробити так, щоб ми залишилися в Україні!» — лунало з уст студентів. І це ще один виклик перед країною і альма-матер.
Насамкінець владика Борис додав: «Мені було дуже цінно і важливо вас послухати. Маю надію, що і ви почули один одного через цей обмін. Нині відбувається щось дуже важливе серед вас, ви є учасниками і співтворцями цього. Маєте знати, що ви можете підтримати один одного, що ви цінні в Божих очах. Зараз відбувається боротьба за людську гідність. Ця війна має глибоке коріння — столітнє коріння нашого змагання, християнського змагання. Важливо бути свідомим, бо є багато речей, які відволікають і забирають наш час. Ви прекрасні молоді люди і знайте, що Господь вибрав Україну в цей час, щоб допомогти повернути якісь сенси цій бідній, постсовєцькій країні, а через вас і усій Європі».
Митрополит Борис Ґудзяк подякував усім студентам за зустріч, за спраглість до знань, за свідому розмову про гідність.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
