«Свобідний вибір кожного із нас. Виклики пандемії», — владика Богдан Дзюрах

7 вересня 2020

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ спільно із владикою Богданом Дзюрахом продовжує публікацію серії духовних роздумів «Пандемія Covid-19. Відповідь християнина на нові виклики». У шостій частині цього циклу Секретар Синоду Єпископів УГКЦ прибігає до роздумів українського дисидента Мирослава Мариновича та підкреслює важливість кожної особи у її свобідному виборі: залишитися такою ж, як до пандемії, чи змінитися?

«Свобідний вибір кожного із нас. Виклики пандемії», — владика Богдан Дзюрах

3. Мирослав Маринович: Кожен мусить зробити вибір самостійно

Звернімося до аналізу і оцінки актуальної ситуації і перспектив на майбутнє професора Мирослава Мариновича [1]. З одного боку відомий дисидент і публіцист радше скептично дивиться на можливість кардинальних і суттєвих зміст в ментальності людини і людства під впливом пандемії:

«Якби світ так швидко мінявся, то Господь би давно вже різними пандеміями зробив нас праведними! Скажімо, в часи Першої світової війни світом гуляла страхітлива „іспанка“. Так, щось у стилі життя справді змінилося після неї. А в духовному наповненні життя? Відповідь: через двадцять років вибухнула ще страхітливіша війна. Людство затяте у своїй гріховності, і сподіватися, що воно само себе порятує — це однаково що вірити, буцімто барон Мюнхаузен справді витягнув себе за волосся з болота».

Мирослав Маринович, український дисидент

З іншого боку, однак, не заперечує, що і в історії людства загалом, і в новітній історії українського народу зокрема були моменти справді геройського і щирого масового пориву в бік автентичних цінностей, що свідчить про величезний потенціал добра, укритий у серці кожної людини і в кожному народі:

«Фактично, в кожному народі проявляються різні грані добра та зла. Кожен народ зараз являє і добрі лики, й маски зла. Багато що визначається тим, чи діє на людей фраза, яку ми зустрічаємо у християнській літургії. А саме: „Вгору піднесіть серця“. Чи підіймають люди свої серця вгору, як це було під час Майдану? Тоді вони були готові на самопожертву, готові, захищаючись дерев’яними щитами, сидіти на колінах біля пораненого чоловіка та намагатися його витягнути зі зони обстрілу, зі зони небезпеки. Бо працює душа, працює високий дух. І навпаки, якщо це дух занижений, то проявляються занижені тваринні інстинкти, проявляються прагнення аґресивно відгородитися від будь-якої небезпеки, тоді людина перетворюється на тварину. На жаль, так було споконвіку. Людина може бути і святою особою, і твариною» [2].

І це заключне порівняння і попереднє твердження шанованого морального авторитету українського народу про «затятість людства у своїй гріховності» звучить, погодьтеся, не надто оптимістично. Проте, Мирослав Маринович не попадає в розпач, бо переконаний, що багато людей у вирішальні моменти все ж таки стають на бік правди, добра, порядності і чесності. Втім, такий чи інший вибір це – завжди глибоко особистісний акт, який відображає свободу і гідність людської особи, які вона, проте, може і зрадити:

«У часи випробувань люди неминуче роблять якийсь вирішальний вибір: стають або на бік добра, або на бік зла. Принагідно до Вашого запитання [про подальші дії людей в умовах пандемії] можна сказати, що одні люди будуть справді керуватися страхом і замикатися у своєму егоїзмі, тоді як інші, навпаки, виявлятимуть найвищі людські якості і спроможуться на самопожертву. І вибір цей між зреченням своєї гідності й утвердженням її робитиме кожна людина самостійно» [3].

Дещо ширше гроно українських мудреців, об’єднаних в Ініціативній групі «Першого грудня», серцем якої за життя був Блаженніший Любомир Гузар, і до якої належить також Мирослав Маринович, на початку квітня 2020 року видала окреме звернення з промовистим заголовком «Людяність як оберіг». Автори цього Звернення споглядають людину, яка стоїть на роздоріжжі морального вибору і мусить прийняти особисте вільне і відповідальне рішення, наслідки якого матимуть далекосяжний вплив на її життя і на стан усього українського суспільства. Ось одна з цитат цього Звернення, яка перегукується з вище наведеною думкою Мирослава Мариновича:

«Може настати час, коли уся наша соціальна розмаїтість зведеться до однієї визначальної відмінності: між тими, що залишаться людьми, і тими, що людську подобу втратять. Хай омине нас ця лиха година! Хто попереджений — той духовно озброєний. Егоїстична постава лише на перший погляд виглядає рятівною. Бо коли розсипається суспільний організм, небезпека зростає стрократно. І навпаки, солідарність, емпатія та взаємна підтримка — це єдине, що може стати для всіх нас рятівною „подушкою безпеки“» [4].

Найголовніше питання, яке постає у світлі дотеперішніх роздумів: як визволити у людині той потенціал добра, що його вклав у серце кожного Господь Бог – Творець і Спаситель? Як допомогти людині не лише у вирішальні і переломні моменти історії, але й у звичайному щоденному житті свідомо ставати по стороні добра і правди, а не скочуватися до рівня «звіриного царства» (Н. Бердяєв)? Відповідь на це дає нове життя, яке приніс і об’явив Христос Господь, відновлюючи у пам'яті і у поведінці своїх послідовників основний закон, на якому базується усе життя людини і людського суспільства: закон любові. Саме любов, яку людина віруюча приймає в дарі від Христа Воскреслого, здатна просвітлити розум до пізнання істини і укріпити волю для крокування дорогою істини аж до смерті і навіть ціною смерті – смерті для власного егоїзму, самолюбства і гордині. То ж на запитання, чи не постане внаслідок пандемії «суспільство самотніх людей», висловлює надію на те, що

«... людство знайде й нові форми соціалізації самотніх людей. Бо заповідь „люби ближнього свого, як самого себе“, попри все, діє, а тому знаходитимуться люди, які спроможуться увійти в самотність іншого з жестом любові» [5].

Далі буде…

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Посилання:

[1] Мирослав Маринович — Правозахисник, один із засновників Української Гельсінської групи, колишній політв’язень (1977–1987 років), член ПЕН-клубу, проректор УКУ.

[2] «Мирослав Маринович: „Сподіватися в епідемію лише на диво, — це ніби докоряти Господу“, Тижневик „Міст online“, 20 травня 2020 року, http://meest-online.com/interview/myroslav-marynovych-spodivatysya-v-epidemiyu-lyshe-na-dyvo-tse-niby-dokoryaty-hospodu/

[3] «Мирослав Маринович: У часи випробувань люди стають або на бік добра, або на бік зла», Громадський простір, 13 травня 2020 року, https://www.prostir.ua/? news=myroslav-marynovych-u-chasy-vyprobuvan-lyudy-stayut-abo-na-bik-dobra-abo-na-bik-zla

[4] Звернення Ініціативної групи «Першого грудня», Людяність як оберіг, Укрінформ, 8 квітня 2020 року, https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3001017-nas-vratuut-ludanist-i-miloserda.html

[5] «Мирослав Маринович: У часи випробувань люди стають або на бік добра, або на бік зла», Громадський простір, 13 травня 2020 року, https://www.prostir.ua/? news=myroslav-marynovych-u-chasy-vyprobuvan-lyudy-stayut-abo-na-bik-dobra-abo-na-bik-zla