СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Справжній учень повинен постійно йти за Христом, бути завжди поруч нього і уважно слухати, щоб правильно розуміти», — владика Тарас Сеньків
Про це — у проповіді владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, у 18-ту Неділю по Зісланні Святого Духа, виголошеній в часі Архиєрейської Божественної Літургії в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию 8 жовтня 2023 року.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа можна довідатися:
- яким чином Господь Бог ставиться до грішників?
- у чому полягає різниця між роботою і покликанням?
- як правильно розвивати своє покликання слідування за Христом?
- чим є формальне християнство і чому його потрібно уникати?
У сьогоднішньому Євангелії Петро тричі пережив здивування: що нічого не зловив через ніч; що син теслі говорить йому коли і де ловити; і коли вдалий лов стався тоді і там, де не міг бути.
Усвідомлення Божої святості та відкриття своєї гріховності
Цілу ніч Петро та його супутники були в морі. Вони без сумніву зробили все, щоб щось зловити і не повернутися на берег з порожніми руками. Тому не дивно, що Петро був вражений величезним уловом риби після того, як за наказом Ісуса відплив на глибину та знову закинув сіті у море. Він зрозумів, що тут є хтось, в кому за постаттю людини прихована Божа влада. Вражений так безпосередньою Божою присутністю, він упав лицем перед Ісусом і визнав свою гріховність та негідність.
Той, у кого пробуджується усвідомлення Божої святості, конечно відкриває глибину своєї гріховності. Кого торкається у житті Божа чинність, той починає болісно усвідомлювати свою негідність та порочну схильність постійно повертатися до своїх гріхів. Почуття провини, сором, часто аж ненависть до себе — безліч суперечливих емоцій лавиною наповнює людське серце. Але на самозвинувачення Петра Ісус не звернув особливої уваги. Коли Петро виправдовувався, Христос мовчав. Однак це не був знак згоди. Господь зосередив погляд на особі Петра, на винятковому посланні, до якого його покличе. На крик совісті Петра: «Господи, відійди від мене, бо я грішна людина!» Ісус відповідає підбадьоренням та обіцянкою: «Не бійся: відтепер ти будеш ловити людей».
Так Бог дивиться на нас: не як на грішників у багнюці беззаконь і злочинів, а як на своїх сподвижників, яким призначив важливу роль. Бог знає наші гріхи, але радо в «руки» нашого каяття та навернення вкладає своє прощення, і закликає до праці у побудові його царства. Боже милосердя не має меж! Бог із задоволенням виявляє нам свою доброту, в котрій відкриваємо наше життєве покликання.
Покликання йти за Христом
Різниця між роботою та покликанням полягає в тому, що роботу нам дають і за неї платять люди, тоді як покликання нам дає Бог. Сам Ісус нас кличе, як Петра, і особисто кожному каже: «Відпливи на глибину та закинь сіті на ловитву». Це покликання має два різні виміри. Відчаліть човном від берега, від мілководдя формального християнства, і прямуйте на глибину — до більш глибокого духовного життя і закиньте сіті, тобто вживайте всі свої здібності, час, сили та ресурси, щоб принести якийсь улов Христу. Господь очікує від нас витривалості у виконанні того послання, до якого він нас покликав у сучасних життєвих обставинах, запевнюючи, що його благодать більша за наші гріхи, і що він так веде нас до неба.
Покликані рибалки пішли за Христом, стали його учнями. Від цієї миті їхнє життя буде постійним наслідуванням Учителя. Вони повинні йти за Ісусом, а не перед ним, чи без нього. Йти за Христом: не за своїми бажаннями чи примхами. Іноді у них виникатиме спокуса випередити його, нав’язати йому свої погляди. Тим більше, що вони почуваються покликаними бути не пасивними свідками, але його активними співробітниками. Тому їх ініціативність часто виходить за межі: то вони хочуть викликати вогонь з неба на негостинне село, а Петро рішучо відмовляв Христа йти шляхом страждань і смерті.
Відкинути формальне християнство
Справжній учень повинен постійно йти за Христом, бути завжди поруч нього і уважно слухати щоб правильно розуміти. Інакше довірена сила і влада спокушуватимуть діяти без нього: і такий стиль «служіння» є можливий, бо Євангеліє каже, що багато хто буде пророкувати в ім’я Ісуса, виганяти злих духів і робити великі справи… Але Христос все ж скаже їм: «Я вас не знав ніколи». Іншими словами: ти не був зі мною. Ти виконував моє послання як роботу, позірно ти був зі мною, але насправді ти жив без мене. Наслідувати Христа не є так просто і само собою зрозуміло, як складається під враженням від сьогоднішнього Євангелія. Насправді це можливо тоді, коли відважимося на радикальну зміну себе самих, і почувши покликання Христа відповідально поставимо його за основу свого життя.
Сьогоднішнє християнство, на жаль, часто є дуже формальне. Стало звичкою привласнювали собі право визначати, що в ньому є на наш погляд доцільне, а що потрібно міняти. Ми просим та надіємося на Божу поміч у своїх справах, але Бог залишається якоюсь допоміжною, а не вирішальною, силою у наших досягненнях. Те, що Бог своїми вказівками нам корегує життя, ми сприймаємо як загрозливу інтервенцію щодо нашої свободи, і в більшості такі засяги Бога вважаємо безглуздими та неприйнятними. Тому кожен успіх приписуємо як власне досягнення, хоч і з допомогою Божою. Та власне через це тривання наших здобутків закінчується разом з нами, а то й ще скоріше.
Нам навпаки, від початку кожної справи, потрібно віддати ініціативу Богу, сполягнутися на «глупоту» його Євангелія та вкінці признати, що успіхи і здобутки належать йому. Господь є митцем на здивування і несподіванки. Він входить на «корабель» нашого життя, коли ми не маємо що йому запропонувати; він входить у наші порожнечі і наповнює їх своєю присутністю; використовує нашу убогість, щоб роздаровувати свій достаток, нашу біду, щоб проголошувати своє милосердя. А ми лише є щасливими співучасниками його щедрості, котра дає зміст нашому життю, щоб його плоди тривали вічно. Амінь.
єпарх Стрийський
