СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Справедливість Божої любові виливається на каянника безконечним потоком милосердя», — владика Тарас Сеньківа
Яким є значення притчі про митаря і фарисея та які уроки вона сьогодні надає християнам? Про це — у проповіді владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, виголошеній у неділю про митаря і фарисея, 25 лютого 2024 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви дізнаєтеся:
- у чому полягала кардинальна відмінність між митарем і фарисеєм в однойменній притчі Ісуса Христа?
- до кого була звернена притча Ісуса Христа про митаря і фарисея?
- якими є ознаки фарисейства у теперішньому світі?
- Божа справедливість та Боже милосердя: взаємодоповнення чи взаємовиключення?
- яке значення має притча для християн сьогодні?
Чи можна жити для Бога без Бога? Або молитися Богу без Бога? Мабуть так, як показує сьогоднішнє Євангеліє. У притчі, нам добре відомій, Ісус протиставляє два типи, двох абсолютно різних персонажів — різних за статусом, за релігійною ревністю, але, перш за все, митар і фарисей абсолютно різні за своєю внутрішньою правдивістю та щирістю в Божих очах.
Один гордий, другий — скромний, один бачить лише свою самовдоволену досконалість, інший — усвідомлює свою недосконалість та гріховність. Перший поклоняється Богу устами, але насправді не любить і не потребує Бога. Другий зовні не має нічого спільного з Богом і релігійним запалом, але знає, що потребує Бога і прагне його прощення, благає його милосердя. Фарисей і митар…
Фарисеї: «кращі» за інших
Хто були ті, до кого Ісус звертається з цією притчею? «Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі та ні за що мали інших, він сказав цю притчу…» Ті, хто покладався на себе і зневажав інших. Одним словом: фарисеї. Вони були побожними, навіть найпобожнішими. Саме їм було добре з Богом, вважали себе привілейованими в його очах, тому що так багато зробили і пожертвували для храму, для Бога. Вони були «кращими» за інших, адже вони стільки молилися, не пропускали жодного релігійного свята, без них не існувало б ізраїльської громади — і, мабуть, навіть Господа Бога. Благочестиві, зразкові, праведні… І саме до них Ісус звертається з цією притчею.
Митар: «інший»
Двоє прийшли до храму молитися, але один з них фарисей, а другий, один з тих «інших» — митар. В той час митар — це синонім злодія, шахрая, грабіжника, негідника, який є колаборантом Риму, для якого він збирав податки, але при тому не забував про себе. Він завжди мав багато грошей, тому що частина податків прилипала до його рук, чи краще, осідала у його власній кишені. І це були гроші, відібрані у його співгромадян, сусідів, одновірців. Словом, прототип найбільшого грішника. Порядна людина навіть не буде спілкуватися з «таким»… Хіба що він теж нащадок Авраама, теж вірує в Господа Бога, і навіть ходить до храму молитися… Добре, що має бодай стільки розуму, що не лізе серед «пристойних» людей попереду. Він залишається стояти в глибині храму, схований у темному притворі, навіть не сміючи підняти очі до неба, до Бога, переповнений жалем і каяттям усвідомлює свої гріхи та б’є себе в груди і благає: «Боже, змилуйся надо мною грішним!»
Притча, звернена до фарисеїв
Інакше є з фарисеєм, йому нема чого соромитись, не треба ні від кого ховатися! Рішучо йде допереду, впевнено, щоб усім було ясно — тобто навіть Господу Богу, якщо випадково забуде, і звітує йому про всі свої заслуги — чим він інший, кращий від усього тліну та набріду навколо нього, яких також і йому, Господу Богу, доводиться перетерпіти у своєму храмі. «Я, Господи, не такий, як інші, як той, що он там у притворі — як митар! Я пощу, навіть два рази на тиждень. Я плачу десятину не тільки з того, що наказує Закон, але з усіх моїх доходів… Більше того, я не маю нічого, за що перед тобою, Боже, мені мало б бути встидно. Інакше, як би це виглядало, якби на світі були тільки такі грішники, як той збирач податків позаду. Дякую тобі, Господи, що я такий досконалий!
Ісус розповідає цю притчу саме фарисеям. Менш розуміючі кивають головами, розумніші відчувають Христову іронію — але завершення притчі мусить бути для всіх, як крижаний душ, як удар по їхній гордині: «Кажу вам, цей повернувся виправданий до свого дому, а не той». Як! Праведний, благочестивий фарисей, щоб він не виправдався? А шахрай — митар так? Що це за справедливість, що це за порядок?
Божа справедливість і Боже милосердя
Ісус відкриває фарисеям, але також і нам, справжнє обличчя Божої справедливості. Не за зовнішніми заслугами визнається праведність, а за серцем! Справедливість Божої любові виливається на каянника безконечним потоком милосердя. Милосердя, яке любить і приймає грішників, яке прощає їм, коли вони готові каятися, визнаючи свою гріховність та недосконалість.
А також гнів Божої справедливості, яка засуджує всіх тих гордих, бездоганних, пихатих і зовні досконалих, які чинять навіть значні добрі благочестиві вчинки; тих, котрі моляться, але не з любові до Бога, а з любові до себе. І головне: щоб усі бачили…
Ми називаємо це фарисейством: благочестя лише для ока; добрі справи без любові та жертовності для інших; справедливість без милосердя; гордість і піднесення себе над іншими. Хоч би такий «фарисей» стояв якнайвище на суспільній драбині, хоч би він стояв біля самого вівтаря, а то й за вівтарем, а таких немало, — вони не виправдаються перед Богом. І навпаки: навіть якщо найбільший грішник, який свідомий своїх гріхів, якомога скриється, Бог його бачить і знає. І коли грішник визнає свою провину, Бог виправдає його: коли грішник з покаянням і смиренністю визнає свої гріхи, Бог простить йому. Бог у своєму суді застосовуює інші стандарти як люди: перший буде останнім, а останній буде першим. Той, хто себе повишує — буде понижений, а хто себе понижує — буде повишений.
Ми часто переконані, що Бог вимагає наших зусиль і вірності. Звичайно, це правда. Однак святість не є результатом нашої самореалізації, чи досконалістю, яку ми здобуваємо собі. Це перш за все порожнеча, яку ми відкриваємо у собі, і приймаємо за свою правду. Тоді Бог починає заповнювати цю порожнечу настільки, наскільки ми з довірою відкриваємося його щедрості. Наша усвідомлена нікчемність покликана стати простором, у якому Бог може, і радо творить наше спасіння. Амінь.
єпарх Стрийський
