Слово кардинала Леонардо Сандрі на Літургії за участю Синоду Єпископів УГКЦ в базиліці Святого Петра

ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО

кардинала Леонардо Сандрі, Віце-декана Колегії кардиналів

Ваше Блаженство,
Преосвященні Владики,
Всечесні отці, богопосвячені особи та семінаристи,
Сестри і брати в Христі!

Від усього серця дякую Господеві і вам за запрошення розділити цю урочисту Божественну Літургію на честь святого Йосафата, мощі якого спочивають під одним із престолів ватиканської базиліки, з нагоди четвертого сторіччя його мученицької смерті, яке припадає на 12 листопада цього року. Як єпископи Синоду, на чолі з вашим Отцем і Главою, Верховним Архиєпископом Блаженнішим Святославом, ви цього тижня слухали, обговорювали, пропонували, але передусім сприйняли слово та обійми Святішого Отця Франциска і разом з ним благали, через заступництво Пресвятої Богородиці, про дар миру для улюбленої і стражденної України. Я також приєднуюся до цього благання, стоячи перед вівтарем катедри, скульптурна композиція якого ясно показує, що його підтримують Святі Отці Заходу і Сходу.

Мені пригадуються численні спогади про мої стосунки з вашою країною і вашою Церквою, адже п’ятнадцять років я був Префектом Конгрегації для Східних Церков, а до того — заступником Державного Секретаря. Саме як заступник Державного Секретаря я вперше відвідав Україну разом зі святим Іваном Павлом ІІ, спостерігаючи за підготовкою до великої Апостольської подорожі, яка підсумувала падіння Берлінського муру та відновлення суверенітету і свободи вашої країни, покликаної зріло розвивати цінності свободи, справедливості, справжньої демократії, яка служить усім, а не кільком олігархам. Пригадую, як у попередні місяці я дуже часто зустрічався з кардиналом Гузаром — я приймав його в дусі дружби і прагнув виконати всі прохання, які він хотів звернути до Його Святості, насамперед про беатифікацію мучеників, яких Папа пізніше проголосив блаженними. Він високо оцінив їхнє свідчення, нагадавши також про свідчення членів інших християнських конфесій та релігій, заради свободи та гідності кожної людини. Звертаючись до молоді, він сказав: «Свобода вимагає сильного, відповідального, зрілого сумління. Свобода вимагає багато і, в певному сенсі, коштує дорожче, ніж рабство!» Коли ми зупинилися в Биківнянському лісі на околиці Києва, Папа вшанував пам’ять жертв радянських репресій, кожна з яких була представлена деревом: вони були синами і доньками українського народу. Тоді шелест листя цих дерев, здавалось, утворював гімн свободи і радості за майбутнє України. Я впевнений, що мелодія ця продовжує лунати в серцях вашого народу і сьогодні, попри крики болю і свист куль: будьмо певні, що після кожної бурі знову засяє сонце, як це сталося наприкінці зустрічі з молоддю, коли сильний дощ змінився безхмарним небом, як зауважив святий Іван Павло ІІ. У Львові, у супроводі кардинала Гузара, ми пішли поклонитися могилі кардинала Сліпого та митрополита Шептицького, і як знак надії, коли ми виходили з брами архиєпископської резиденції, Папа зворушено, майже як дідусь, привітав сім’ї священиків архиєпархії з дружинами та численними дітьми, які радісно зустріли його прихід.

У 2017 році разом із Блаженнішим Святославом я спустився до крипти собору в Києві, щоб помолитися на могилі кардинала Гузара — того самого місця, яке на початку війни у 2022 році стало прихистком для багатьох людей під час бомбардувань, про що ваш Верховний Архиєпископ зі сльозами на очах розповідав мені по телефону. Того літа ми здійснили паломництво територіями, які вже постраждали від конфлікту 2014 року, а тепер, на жаль, знову опинилися у бюлетенях війни: Слов’янськ, Краматорськ, Харків. Цей візит став можливим завдяки ретельній підготовці та постійній присутності того, хто зараз очолює Дикастерію для Східних Церков, архиєпископа, а незабаром кардинала Клавдіо Ґуджеротті, тодішнього папського Нунція в Києві, якому я надсилаю свої вдячні вітання та найкращі побажання.

І нарешті ми приєдналися до тисяч вірних, які пішки йшли до Зарваницької святині: нічну темряву пронизували запалені лампади, і це знімали згори мирні дрони, надсилаючи зображення миру, — людей, які йдуть, співають, прославляють, взивають. І сьогодні ми бажаємо в думках повернутися до стіп Пресвятої Богородиці з тією ж вірою і ще глибшим благанням про мир: ми впевнені, що вогняні стріли нашої молитви досягнуть Божого неба, в надії, що вони вразять серця тих, хто чинить зло через агресію і потоптання, і спричинять навернення та припинення всякого насильства.

Як сказав святий Павло VI перед мощами святого Йосафата 24 листопада 1973 року: «Близькість святих мощей мученика за єдність із славним гробом Петра у ватиканській базиліці є переконливим і сильним заохоченням для цих почуттів, що втішає думками про надію і довіру до майбутнього, яке знаходиться в руках Божих».

З цією вірою і надією на майбутнє знову засвідчую вам мою любов, близькість і запевняю в моїх молитвах.