СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Скажи мені правду»: у Львові презентували український переклад книжки-розмови Блаженнішого Святослава з отцем Паоло Асоланом
У середу, 31 травня, у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбулася презентація перекладу українською мовою «Скажи мені правду. Діалоги про сенс життя» — книжки-розмови Блаженнішого Святослава з о. Паоло Асоланом, професором Папського Латеранського університету в Римі. У презентації взяли участь обоє співавторів.
Захід розпочався вшануванням пам’яті всіх, хто віддав життя, захищаючи Україну у війні з Росією від Революції Гідності до сьогодні, зокрема викладачів, студентів і випускників Львівського національного університету. Про це повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
Зустріч із Главою УГКЦ у стінах Львівського університету з нагоди презентації його книжки відбувається не вперше. Попередня була у 2018 році з українським перекладом книжки «Діалог лікує рани» — розмови Блаженнішого із Кшиштофом Томасіком, журналістом і редактором польської Католицької інформаційної агенції.
І ось — ще одна книжка-діалог, яка вийшла друком у Римі 2018 року і мала там великий резонанс, зокрема в інтелектуальному й церковному середовищах. Передмову до українського видання написав кардинал П’єтро Паролін, Державний секретар Ватикану.
Окреме слово вдячності Блаженніший Святослав виголосив тим, хто працював над українським перекладом: перекладачам Тетяні Босій, Олені Горячук та Ірині Борусовській, о. Романові Островському, віцеректору Київської Трьохсвятительської семінарії, який став богословським редактором, та о. Андрієві Солецькому, керівнику Секретаріату Глави УГКЦ в Римі та відповідальному редактору книги.
Блаженніший Святослав розповідав історію цього твору, який може стати ілюстрацією того, що потрібно робити, щоби протидіяти Росії в інформаційній війні, аби світ чув голос України, знав правду про неї і війну, що точиться уже 10 рік. За п’ять років після її виходу у світ актуальність цих викликів та питань тільки посилилися і стала ще очевиднішою.
«Ідея тої книжечки належить не мені, — розповідає Глава УГКЦ передісторію. — 14 грудня 2016 року, коли в Україні вже йшла війна, мені дали можливість виступити з лекцією в Інституті Івана Павла ІІ в Римі при Папському Латеранському університеті. Тему я обрав трохи провокативну, але, з іншого боку, таку, щоб не бути звинуваченим у політизації церковного, богословського й філософського життя, — „Захист гідності людини в пострадянських суспільствах“. Я тоді хотів промовити до інтелектуального світу, до Католицької Церкви, — світу, зібраного в Римі, про мою страждаючу Батьківщину. Я так хотів сказати, що українці після Революції Гідності, як ніхто, відчувають, що тієї гідності в них уже ніхто не забере. Вже тоді я намагався пояснити римському світу, що та боротьба, яку ми ведемо, — це боротьба за майбутнє, це як протистояння двох різних проєктів майбутнього. Росіяни своїм проєктом хочуть повернутися назад — у радянське минуле, до тих псевдоісторичних міфів. А українці хочуть бути вільними. Для нас демократія — це свобода, і з цього випливають усі інші наші аспірації і змагання.
На закінчення цієї лекції до мене підходило багато людей. Бо, власне, російська пропаганда вже тоді була в Римі настільки сильною, що голосу України майже не було чутно. Єдиним її голосом залишалася наша Церква, яка намагалася протистояти тим грошовитим медіамагнатам. І ось до мене підійшов скромний професор цього університету, який сьогодні сидить тут, біля мене, — отець Паоло Асолан, і промовив фразу, яку я пам’ятаю досі: «Вашу правду, вашу історію має почути світ». Я тоді мало не розплакався і сказав: «Пане професоре, а що нам ще робити? Наша Церква давно перестала бути мовчазною. Ми говоримо, але часом нас не чують!». І тоді він запропонував: «Підготуймо книжку». І за рік приїхав до мене в Київ на Пасху. Ми весь Світлий тиждень — від Пасхи до Томиної неділі — разом провели в моїй резиденції. І наговорили на цілу книжку».
Блаженніший Святослав наголосив, що ідеєю автора — о. Паоло Асолана — від початку було те, що Україна має що сказати світу про те, що він втрачає — про сенси людського життя. Ба більше, Україна про ці сенси та цінності свідчить і п’ять років тому, і зараз. І світ починає це чути й розуміти.
«Професора цікавило не тільки те, як ми в нашій історії свідчили нашу віру, але він зрозумів, що наша Церква, наш український народ мають щось унікальне, що повинні сказати секуляризованому світу, — світу, який втрачає сенси. А коли життя не має сенсу, то навіть у багатій країні, де є все, життя не має змісту та перетворюється на повільне вмирання. Так народилася ця книжка».
Італійською вона вийшла 2018 року. Тоді якраз був Папський Синод, присвячений молоді, і її презентували католицьким єпископам зі всього світу. Книжка викликала величезний інтерес та колосальний резонанс.
«Цікавою була назва книжку, яку дав італійський видавець — „Скажи мені правду“, — продовжує Глава Церкви. — Мало хто знає, але це — назва однієї відомої італійської пісні початку ХХ століття, щось на зразок українських пісень, коли дівчина питає хлопця: „Скажи мені правду — ти мене любиш?“. Отож це книжка про правду, про любов. Така назва дана, щоб зачепити італійського читача, бо насправді йшлося саме про правду. Про те, як важко говорити правду у світі постправди. Вже тоді, у 2016–2018 роках, ми відчули, що правда про Україну в контексті інформаційної війни Росії є великою і непростою проблемою. Тепер ми бачимо, наскільки місія сказати правду справді є місією Української Греко-Католицької Церкви, яка говорить до різних народів у різних контекстах, — говорить правду про біль і страждання нашого народу».
Через п’ять років ця тема — про сенс життя у часі війни — стала ще затребуванішою, живішою, потрібнішою не тільки українцям, а й світу, який був вражений поставою України і став на її підтримку.
«Книжка про сенс життя в контексті війни — це, можливо, певна провокація і заклик. Бо ми бачимо сьогодні: якщо людина не знає в ім’я чого живе, то неспроможна боротися, не може терпіти. Переживши моменти облоги Києва, відвідуючи Бучу, Ірпінь одразу після звільнення, я питав себе: „Боже, чому? Чому це сталося? Який сенс того всього? Який сенс життя і смерті, який так драматично розкриває сьогодні перед нами війна?“.
Багато наших хлопців, котрі пройшли російський полон, казали: «У нас хотіли вкрасти зміст. І той, хто знав, заради чого бореться і терпить, міг перемагати». Наше суспільство відчуває сьогодні, що наростає воєнна травма — ми всі травмовані цією війною. І в обставинах зцілення ран війни ми вкотре себе запитуватимемо: в ім’я чого такі великі жертви, така велика кров? Чи вартує свобода, щоб її захищати такою ціною? На ці запитання ми ще у 2018-му намагалися відповісти в наших міркуваннях з отцем професором Паоло Асоланом».
Про правду і сенси людського життя співрозмовники, як духовні особи та науковці-богослови, говорили, перш за все, у контексті християнської віри, маючи перед собою не лише абстрактні ідеї, а й живий досвід і пережиття: «Цю правду ми мусимо постійно шукати, бо Істиною з великої букви є не щось, а Хтось. Це — особа Сина Божого Ісуса Христа, який сказав: „Я є Істина, Дорога і Життя“. Тому ті міркування мають духовний, богословський вимір. Ми говорили про три чесноти: віру, надію і любов. Але не як якоїсь філософської чи богословської ідеї, а досвіду, — досвіду віри, досвіду надії, досвіду любові, пережитого нашою Церквою-мученицею. І цей досвід творить нові ідеї, є матеріалом для новітнього наукового й інтелектуального пошуку. Всі запитують нас сьогодні: „Ви там, в Україні, маєте надію?“. І я всім кажу: „Певно, що так! Бо ми маємо віру. Ми вміємо любити. Ми маємо досвід тої віри та досвід любові до Батьківщини“».
Отець Паоло Асолан сказав, що книжка має багато рівнів, які залежать від пошуків сенсів та істини кожного читача — пошуків, які, за його словами, ніколи не вичерпають себе: «Християнська істина — не абстрактна теорія. Це, передусім, — жива особа Господа нашого Ісуса, який воскрес і живе посеред своїх. Тому її можна прийняти, зрозуміти й передати лише в межах цілісного людського досвіду, особистого і спільнотного, конкретного і практичного».
Паоло Асолан пригадав історію своєї родини і рани ще Першої світової війни, які позначилися на кількох наступних поколіннях: «Я хотів би додати кілька особистих слів, що народилися з роздумів про те страшне випробування, якого зазнає ваш народ, про відчуття, які це випробування викликає в мені, і про бажання передати вам все співчуття, на яке я здатний. Я належу до третього покоління сім’ї, яка постраждала від війни, котра так давно закінчилася. Те, що діється в Україні, надовго залишить у вас глибокий слід, вплине на ваші стосунки з вашим минулим, із тими, хто завдає вам страждань. Але водночас виникне потреба знайти в собі мужність почати все спочатку, надіятися, не відповідати злом на зло, щоб не перетворювати життя на вир болю і гніву, що не знає кінця. Покладіть свої руки в руки воскреслого Ісуса — це теж зранені руки, що несуть на собі сліди невинної та жорстокої смерті, віддзеркалюють весь абсурд, який зло приносить у життя людини. Знайдіть дорогу, якою вас вестиме Ісус Христос, дозвольте Йому супроводити вас, як це було у випадку учнів з Емаусу. І самі будьте цією дорогою. Відновлюйте правду та справедливість в ім’я Господа. Дивіться у такий спосіб, у світлі воскреслого Христа, на тих, хто вже не з нами і ніколи не повернеться додому. У Господі ніщо не втрачається назавжди — усе відроджується до життя. Це правда, що смерть існує, біль існує, і Ісус пережив їх. Але існує і життя, існує й воскресіння. І ця правда не менш правдива, ніж та інша „правда“, яка нині свавільно хотіла би відібрати в нас віру, надію та любов».
Додамо, що книжка вперше вийшла у світ в Італії 2018 року у формі діалогу з о. Паоло Асоланом, професором Папського латеранського університету в Римі. Післямову до українського видання написав Андреа Гальярдуччі, журналіст і ватиканський оглядач.
Переклад на українську здійснив Центр італійської мови і культури Львівського національного університету імені Івана Франка спільно зі Секретаріатом Глави УГКЦ у Римі. Книжка вийшла друком у видавництві «Фоліо».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
