СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Сказати Богові і Церкві «так» — це наслідувати Пресвяту Богородицю», — владика Володимир Груца до ювілею хіротонії
На празник Благовіщення єпископ-помічник Львівської архиєпархії преосвященний владика Володимир Груца святкував п’яту річницю своєї архиєрейської хіротонії. З нагоди цієї події в ексклюзивній розмові спілкуємося з архиєреєм про його досвід п’ятирічного служіння, пригадуємо сам день хіротонії, труднощі і перемоги. Спілкуємося також про таємницю покликання, важливість сказати Богові «так», єпископський досвід і плани на найближче майбутнє.
Преосвященний владико Володимире, наближається перший ювілей Вашого Архиєрейського служіння. Мимоволі згадується сам день 7 квітня 2016 року, який був дуже урочистим і ввійшов в історію Церкви, як день народження нового єпископа нашої для Львівської архиєпархії. Що безпосередньо Вам найбільше запам’яталося з цього дня? Які хвилини можете пригадати з особливим трепетом?
Найперше, цей день мені запам’ятався тим, що на нашій святоюрській горі було дуже велелюдно. Люди з’їхалися з різних куточків світу, зокрема з моєї рідної бойківщини, а також з Польщі, Австрії і Канади.
День хіротонії був справді гарним святом нашої Церкви. Була також гарна сприятлива погода. Водночас на архиєрейській хіротонії присутніми були всі наші єпископи, оскільки, напередодні ми мали Синод у Брюховичах. Зворушливим духовним пережиттям під час самої хіротонії було зачитування визнання віри в рамках самого обряду. В ньому дуже глибокі богословсько-догматичні тексти. Звичайно, що перед тим я їх аналізував і роздумував над ними, тож вони мені особливо запам’яталися. Також добре пам’ятаю фрагменти проповіді Блаженнішого Святослава. Зокрема порівняння, що життя єпископа є тим сувоєм, на якому Бог писатиме історію спасіння українського народу. А також від Патріарха звучало заохочення до радості. Звичайно, що було ще багато моментів, але вони через певне хвилювання чи концентрацію на істотне не закарбувалися у пам’яті.
Ваша Архиєрейська хіротонія відбулася на празник Благовіщення. Чому саме на це свято? Розкажіть, будь ласка, як в Церкві обирається день хіротонії? Чи майбутній єпископ сам обирає чи йому пропонують дату?
Якщо взяти мою особисту біографію, то з нагоди різних подій в мене ще не було таких богородичних свят на ту чи іншу подію. Монаші облечини відбулися на празник Преображення, священниче рукоположення на празник Петра і Павла. Празник Благовіщення також співпав гарно хронологічно, тому що хіротонія має відбутися до трьох місяців після проголошення священника номінантом на єпископа. Коли ми з митрополитом Ігорем разом розмірковували над датою, то зійшлися власне на даті празника Благовіщення Господнього, тоді цю дату запропонували Блаженнішому Святославу, на яку він радо погодився.
Вибір на єпископа приніс не лише зміну місця мого перебування, але також зміну стилю всього мого життя. Бо до цього я вів монаший спосіб життя в монастирі, де ми мали певний розпорядок, а також практикували певну духовність.
В контексті приготування хіротонії я часто думав над словами праведного Митрополита Андрея, які були ним озвучені після обрання єпископом: «Я вийшов з монашої келії, але монахом не перестаю бути і монашого каптура, цього великого символа професії, яка є моєю славою та щастям, не скидаю».
В архиєрейському служінні є інші масштаби, зовсім інший стиль життя та й виклики. Завжди мене в цьому об’єднує одне слово – служіння. Де би ти не був, ти повинен послужити людям, які є довкола тебе. В цьому я багато навчився від нашого Митрополита Ігоря, який завжди бачить нашу місію у служінні. Насамперед ми маємо послужити. Лише у світлі служіння і спасіння людських душ намагаємося приймати рішення і полагоджуємо справи.
Щоб стати єпископом треба сказати Богові «так». І на важливість Вашого «так» для Христової церкви наголосив Блаженніший Святослав під час проповіді в день хіротонії. Які зміни у Ваше життя за цих 5 років принесло Ваше «так», яке Ви сказали тоді у 2016 році? Чим для Вас стало це «так»?
Сказати Богові і Церкві – «так» – це наслідувати Пресвяту Богородицю. Вона теж мала свої побоювання і сумніви. Були речі, які переважували її розуміння. Єпископське «так» – це не є лише гарна церемонія чи літургійний обряд. Говорити «так» Богові і Церкві треба щоденно. Щодня зранку, коли прокидаємося треба сказати: «Так», я вже повинен ставати. Воно супроводжує нас на кожному кроці нашого життя. Звичайно, що не завжди вдається говорити «так», часом говорю «ні», тоді йду до Сповіді, де перепрошую Бога і постановляю поправитися. Таким є наш шлях на землі.
Також Блаженніший Святослав під час проповіді наголосив на трьох основних завданнях єпископа: освячувати Божий народ, проповідувати Євангеліє, і управляти Божим людом. Як Вам вдається з ними справлятися? Що є найважче, а що найлегшим? Який урок і досвід є для вас найважливішим?
У завданні про освячення Божого люду, перш за все, пам’ятаю, що також є людиною і потребую власного освячення. Це дуже важливий момент, тому що освячення – це не лише сервіс для когось. Це також твоє особисте життя. Ніхто не ліквідовував для нас обов’язку чи привілею бути людиною і християнином.
Що стосується проповіді, то це завжди було і є харизмою редемптористів. Тим більше, що святий апостол Павло говорить, що горе йому, якщо би він не проповідував Євангеліє (1 Кор. 9,16). Важче справлятися з управлінням Божим людом. Особливо важко зрозуміти певні межі, де ти повинен бути більш вимогливим, більш строгішим, але також і до себе, а де є дійсно служіння. Тобто, де людина потребує милосердя, більшої уваги. На жаль з цим не завжди можу собі давати раду. Дуже боюся, щоб когось не зранити. Тим більше, що ми не є тут якимись чиновниками чи експертами релігії, які повинні кимось керувати. Кінцева наша ціль у всьому, зокрема у нашій Курії – це спасіння людей. Як наших співпрацівників, а також всіх вірних нашої архиєпархії. Знову ж таки управляючи ними, ми служимо для них. А також всіх, кого зустрінемо.
П’ять років тому в інтерв’ю для Департаменту інформації УГКЦ Ви зазначили, що Ваше покликання є Божою таємницею, яку відкриватимете впродовж життя. Що вже вдалося відкрити за перші 5 років? А що ще залишається для Вас загадкою?
Напевно, на все треба дивитися з перспективи історії. В моєму житті було дуже багато таких таємниць, несподіваних моментів. Пригадую, коли я вже повернувся з навчання в Австрії, тоді впродовж трьох років звершував служіння у монастирі святого Альфонса у Львові. Опісля мене скерували на служіння до монастиря св. Герарда у Кохавині. Цього скерування я також відразу не розумів. Лише зараз я усвідомив, що пішов на лоно живої природи під опіку кохавинської Матері Божої, де у свій спосіб Бог готував мене до сьогоднішнього служіння. Не завжди можу зрозуміти те, що зараз стається і для чого воно сталося. Очевидно, що певний час буду відкривати. Більшість всього напевно будемо разом відкривати у вічності.
Оглядаючись на 5-тирічний досвід, як би Ви охарактеризували, що означає бути єпископом? Як Ви собі це уявляли 5 років тому? А як розумієте сьогодні? Чи виправдалися Ваші очікування на даному етапі?
П’ять років тому я собі подумав, що треба буде дуже багато слухати. Оскільки єпископство було для мене чимось цілком новим. Важливо було слухати чого очікує Божий народ. У великій мірі до нині це не змінилося.
Що мені є прикро? Коли є зранені людські життя, а я не можу нічого змінити і чимось реально допомогти. Звичайно, що несу ці зранення у молитві до храму. Для людини також важливим моментом є, щоб її просто вислухати. Часто люди і не очікують особливих відповідей. Вони хочуть, щоб їх зрозуміли і почули. Велику радість мені приносить звершення Таїнства Покаяння. Після годинних сповідей мене опановувала невимовна радість, тому що я був свідком дотику Божого милосердя до людських душ. Я думаю, що ці виклики будуть і далі нас супроводжувати.
Чи можете пригадати курйозні історії чи випадки з єпископського життя, які Вам запам’яталися найбільше?
Таких історій є чимало і більшість їх пов’язана з моментами, коли люди не впізнавали в мені єпископа. Наприклад, коли перед хіротонією переселився на пагорб і прогулювався митрополичими садами, то мене зустрів охоронець і сказав: «Прошу пана, тут не можна ходити, будь ласка, на вихід». Я йому кажу, що буду тепер тут жити. Він каже, що зрозуміло, значить в церкві Юра матиму якусь роботу (сміється владика , – ред.).
Якось під час виїзду на празник приїхав завчасно і сів собі на горне сідалище. До мене прибіг один з вівтарників і сказав, що парох там забороняє сідати, бо це місце є призначене для єпископа. Також приїхав до одної церкви на освячення дзвонів. Знову ж таки завчасно. В ризниці спілкувався з вівтарниками, а тут до нас прибігає паламар і каже до нас, щоб ми не стояли, бо треба йти єпископа зустрічати. А ще в одному селі, йшовши під гору, зустрів бабцю, взяв її за руку і допоміг трохи вийти. Бабця каже: «Яка я щаслива, бо сьогодні приїде єпископ, то я ще єпископа побачу».
Також пригадую, колись служив Святу Літургію для дітей і окроплював їх свяченою водою. Один хлопчик витягнув парасолю і прикрив себе. Мав також пригоду з панагією. Був на празнику і під час одягання дав одній бабці потримати панагію. Вона подумала, що треба буде тримати її цілу Літургію і віддала відразу одному зі священників. А в Страдчі теж дав одній особі потримати панагію, а вона відразу пішла по церкві, люди хотіли діткнутися панагії. Згодом повернулася до мене.
А під час прогулянки Львовом зайшов до одного храму і запитав, чи є черговий священник. Паламар відразу каже, що певно хочу до сповіді. Побіг і привів сотрудника. Знову ж таки під час прогулянки Львовом прийшов до одної церкви, а прибиральниця каже, що зараз закрито і запросила на екскурсію, яка була в 16 год. По дорозі вступив в один з районних храмів у вишиванці. Там якраз зустріч проводила молитовна спільнота. Люди почали мене розпитувати, звідки я є і до якої церкви ходжу. Та, я їм кажу, що в будні дні ходжу до собору св. Юра, а в неділю як вийде (сміється , – ред.).
Цікава реакція людей… Владико, зрозуміло, що в умовах пандемії важко щось планувати. Проте все ж життя триває і Церква розвивається. Вже на завершення нашої розмови поділіться, будь ласка, які маєте плани на найближчий час?
Яким би не був час Бог є в історії світу і має вплив на перебіг історії. Він нам в цьому товаришує. Найбільшим планом є формувати в собі щораз більшу довіру до Бога. Наступна річ – це удосконалення і зміцнення нашої командної праці Курії, щоб ми мали відчуття однієї родини. А також старатися розуміти людей, які є у віддалених селах нашої архиєпархії і потребують духовної опіки. Бо дуже часто храм є єдиним місцем у селі, куди люди можуть прийти за допомогою. Вона також має своє багатогранне завдання.
Преосвященний владико Володимире, щиро дякую Вам за цікаву розмову напередодні Вашого першого Архиєрейського ювілею. Принагідно вітаємо Вас з п’ятиріччям єпископського служіння! Нехай при неустанній опіці Матері Божої Господь і надалі завжди провадить Вашими кроками!
Фото: особистий архів владики Володимира Груци
За матеріалами Христини Кутнів для Львівської архиєпархії УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
