«Різдво — це відкриті двері вічності для всіх нас»: Різдвяне послання владики Тараса Сеньківа

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ

владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського

(Лк. 2, 11)

Всесвітлішим та всечеснішим отцям,
преподобним ченцям і черницям,
улюбленим братам і сестрам
Стрийської єпархіальної спільноти

Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос Рождається!

Святвечором, цьогоріч, вперше згідно григоріанського календаря, ми вступаємо у святкування таємниці Христового Різдва. Власне цим ми благоговійно схиляємося перед істиною, що Бог не тільки увійшов у наш світ, але що став його невід’ємною дійсністю, запевняючи свою присутність серед людей до кінця віків. Перейняті радістю різдвяної звістки, з вірою та любов’ю відкриваємо свої серця на зустріч вічному Отчому Слову, бо лише серце здатне розпізнати серед світового хаосу делікатність Божої присутності. В яслах у вертепі в Особі дитятка Ісуса відкривається нам обличчя самого Бога, а тим і його слава: прихід Спасителя світу проголошує, що «Божою славою є жива людина».

Відтоді вже пройшли два тисячоліття бурхливої історії світу. Але які б з плином часу не наставали прогресивні зміни у людському суспільстві, воно зухвало залишає Богу місце лиш у злиденних яслах, бо опутане духом Іродової гордості, не хоче зректися примарного прагнення власної слави. Тому біля ясел вифлиємського Дитятка, поруч з чаруючою атмосферою небесного миру та незміренної Божої доброти, ми стикаємося з проблемою зла у нашому світі.

У часі Христового Різдва, Римська імперія була жорстокою рабовласницькою системою, зі своїми ганебними утіхами, гладіаторськими боями та політеїстичними віруваннями. Та, досягши свого розквіту, вона розпалася і була знищена варварськими набігами. Відтоді впродовж раннього середньовіччя у Європі панував великий хаос, поки її не почав упорядковувати новий об’єднуючий фактор — християнство. Темряву поганських імперій осяяло світло вічної Божої Правди, в променях якої розпочався розквіт людства. Христова Церква стала простором, у якому формувалася свідомість гідності людини, у людських серцях засівалися зерна Божої любові та Закону справедливості. Всупереч різним історичним викликам, християнська віра стала основою для побудови нової людської цивілізації. Однак, зараз часи починають змінюватися, і здається, що традиційний порядок добігає до кінця, а ми опинилися на вершині спіралі непередбачуваних змін, перед якими будемо складати іспит на зрілість нашої віри.

Слова ангельської звістки: «Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 11), сповіщають конкретну історичну мить приходу у світ Месії, який несе людям спасіння. Але взагалі, що таке спасіння для сучасної людини? Раніше люди не могли подолати багатьох загроз і благали небеса про порятунок. Зараз ми вже не страждаємо від голоду і нестачі, а медицина вирішує більшість проблем зі здоров’ям. Та, у певному сенсі з нами є ще гірше, бо новітні технології та добробут формують у нас помилкове відчуття безпеки. Ми часто сп’янілі з власної спроможності, аж доки не визнаємо, що попри усі наші здобутки залишаємося беззахисними. Нещасні випадки, нові хвороби, стихійні лиха, війна… ми ніколи не знаємо, коли що станеться, та чого воно буде нам коштувати.

Але не тільки ззовні загрози та зло постійно чатують на нас. З часом людина усвідомлює, що найбільші проблеми є не навколо неї, а всередині неї. Якщо вона не зберігає в собі Богом даний порядок, то не зможе його встановити і у своєму суспільстві. Як жити в цьому світі, який у своїй суті ніяк не змінюється? Щораз є все більші наукові досягнення, які однак не служать об’єктивно добру через людську обмеженість та гріховність. Людська взаємність та щирі стосунки підмінюються компромісами та пристосуванням, відповідно до ситуативної доцільності. Об’єктивність правди агресивно замінюється суб’єктивним свавіллям. З цієї точки зору Христове Різдво стає абсолютно необхідною складовою у житті людини. Воно наповнює змістом усвідомлення добра і любові, яка є сильнішою за історичну спіраль зла і смерті, в якій ми опинилися. Різні епохи міняли одна одну за дві тисячі років, але Різдвяна звістка завжди була людству дороговказом до порятунку з гріховної імли, та запевненням Божої помочі для нового початку.

На Христове Різдво лунає Боже «так» усьому людству. Це Боже «так» є невідкличне, та проходить через всю історію спасіння. Син Божий народився убогим у хліві, а не в палаці імператора, до якого не мали б доступу маргіналізовані та найубогіші. Різдво — це відкриті двері вічності для всіх нас. Тепер можемо зустрітися з добрим Богом, серцем до серця, якщо смиренно визнаємо, що його потребуємо та йому довіряємо.

Бог не обіцяє зупинити війни чи розв’язати гуманітарні проблеми нашого світу. Він також не вирішує проблеми та труднощі нашого життя. Натомість Господь дає набагато більше. Він дозволяє збагнути та закуштувати у своєму Втіленні початок приходу між нас Божого Царства. Відчути внутрішню суть добра та радість життя всупереч всьому, що оточує нас і є в нас самих. Таким є Різдво. Це те, що покоління людей до нас змогли відкрити: встати і йти, в силі відважної віри у близького та доброго Бога, дорогами світу, які нераз були набагато важчими, ніж наші сьогодні. Бо зрештою справа не в тому, що нас оточує і в яких умовах нам доводиться жити. Радше йдеться про те, наскільки міняється якість і зміст нашого життя, коли звіряємо себе до Божих рук, подібно, як Отець звіряє нам свого Сина. Господь хоче, щоб ми побачили гідність, свою та інших, його очима, і любили себе так, як він любить нас. І тоді справедливий Божий мир зможе спочинути на людському роді.

Боже Слово «прийшло до своїх, а свої його не прийняли. Котрі ж прийняли його, тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують» (Ів. 1, 11–12). Злоба світу готує Спасителю хрест уже від миті його Втілення у людську убогість. Христове Різдво є лише дебютом того, що сповниться на Голгофі та на Пасху: Бог «того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому» (2 Кор. 5, 21). Що більше, те, що сталося тоді, було настільки унікальним і водночас значущим, що знаходить своє відображення сучасності кожної людини.

У Різдві Спаситель є для нас цілковитим та безумовним даром, але також довічним викликом. Син Божий прийняв людську природу, щоб у його жертві на хресті ми пізнали, яким є наш Бог. У цьому пізнанні є початок вічного життя. Весь життєвий шлях Христа, від вертепу до Голгофи і смерті, дали людству остаточне свідоцтво Божественної любові, щоб ми могли відкрити красу і цінність того, що означає «бути людиною», для якої за горизонтом життя вже палахкотить започатковане Спасителем сяйво воскресіння.

Дорогі у Христі браття та сестри! У цей благословенний Різдвяний час в молитвах звіряю Новонародженому Спасителеві під його всемогутній Божественний захист усіх оборонців нашої Батьківщини, усіх воїнів Українського війська, а наших захисників — Героїв, полеглих за нашу свободу, обіймам безконечного Милосердя нашого доброго Бога. Нехай спочивають з миром та успадкують воскресіння і вічне життя в Небі.

Складаю свої Різдвяні вітання і побажання усім та кожному, чиє серце, скріплене непохитною вірою у прихід між нас Господа миру і справедливості, терпить серед сьогоднішніх випробувань, але б’ється і бореться заради перемоги та свободи Українського народу та Держави. А Пречиста Діва Марія, Мати Божа і наша Цариця миру, нехай провадить наш Народ до перемоги та справедливого миру на вічну славу Триєдиного Бога. Амінь.

Христос Рождається! Славімо Його!

З Архиєрейським благословенням,

† Тарас Сеньків, О. М.,

Дано в м. Стрию,