«Радістю потрібно ділитись з іншими»: Великоднє послання владик УГКЦ у Польщі

ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ

владик Української Греко-Католицької Церкви у Польщі

Всесвітлішим, Всечесним і Високопреподобним Отцям,
Преподобним Монахам і Монахиням та всім вірним
Української Греко-Католицької Церкви у Польщі

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Дорогі у Христі Сестри і Брати!

У Світлий вівторок, в часі Божественної Літургії, читаємо уривок з 24-го розділу Євангелія від св. Луки. У цьому фрагменті Святого Письма євангелист Лука розповідає про двох переляканих Христових учнів, котрі, після хресної смерті свого Вчителя, втікають з Єрусалиму. Долучається до них невідомий їм та, на перший погляд, необізнаний в подіях останніх днів, мандрівник. Несподіваному товаришеві своєї подорожі два учні розповідають про: Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророком, могутнім — ділом та словом перед Богом і всім народом, та як (…) первосвященики й князі видали його на засуд смертний і його розіп’яли (Лк. 24. 19–20). Клеопа, один з двох Христових учнів, і його товариш, втратили надію, що в особі їхнього Вчителя може здійснитися Божа обіцянка, про прихід на світ Спасителя світу. Щоправда, від деяких жінок вони чули, що Христос живий, що воскрес із мертвих, але вони їм не повірили. Знеохочені, здобуваються лише на сумне та болюче: А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля (Лк. 24. 21).

У свою чергу, незнаний товариш подорожі двох учнів починає пояснювати їм все, що у Святому Письмі стосувалось приходу на світ Месії та його місії. Так розповідає про це євангелист Лука: «О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?» І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього» (Лк. 24, 25–27). Слова незнаного мандрівника спершу не переконали Клеопи та його товариша. Щойно коли вони сіли разом при столі та коли незнайомий взяв у руки хліб, поблагословив і розламавши його, дав їм (див. Лк. 24, 30), відкрились їм очі і вони впізнали та зрозуміли, що це Воскреслий Христос. І хоча вже вечоріло, а вони були втомлені, пройшовши з Єрусалиму до Емаусу близько одинадцяти кілометрів, негайно повертаються тією самою дорогою в Єрусалим, щоб поділитись з апостолами та іншими учнями радісною вісткою, що Христос справді воскрес та що вони бачили його, розмовляли з ним та пізнали його по ламанні хліба.

Описаний святим Лукою день, був, мабуть, одним з найважчих і незвичайних днів у житті двох Христових учнів. Їхній психічний та душевний стан до моменту, коли в особі незнайомого співтовариша подорожі розпізнали Воскреслого Вчителя, можна прирівняти до душевного стану мільйонів українців у четвер 24 лютого 2022 року, тобто в перший день війни, коли вранці збудили їх вибухи російських бомб та звуки артилерійських обстрілів. Цього дня військові стали захищати свою батьківщину, а мільйони громадян України були змушені залишити домівки та рідну землю, щоб рятувати життя. Видавалось тоді, що не може трапитись людині вже нічого гіршого та більш трагічного. З сьогоднішньої перспективи, понад року війни, видно, на жаль, що таких жорстоких та тяжких днів війна на українській землі принесла ще дуже багато. Протягом минулого року всі ми, незалежно від того, чи походимо з України і на своєму тілі особисто досвідчили жахіття війни, чи теж проживаємо поза Україною і війну знаємо тільки з медіапереказів, сильно переживаємо несправедливість, спричинену війною та відчуваємо її жорстокість і жахіття. Пробуємо теж відповісти собі на запитання, як порадити собі з трагедією та всяким злом, яке несе війна? Особливого значення це запитання набирає сьогодні, коли святкуємо найбільш радісний празник церковного року — Пасху Христову.

Дорогі у Христі Сестри і Брати!

Ніхто з нас не є спроможний своїм особистим заангажуванням вплинути на реалії війни. Залишаємо це фахівцям — військовим, які на передовій захищають Україну, та всім, хто готовий підтримати її у боротьбі за незалежність та територіальну інтегральність. Однак наведений вище текст Євангелія св. Луки підказує нам, як кожний з нас може приєднатися до змагань у подолання сил зла, темноти і смерті.

Першим висновком, який випливає з прочитаного тексту, це — не втрачати надії. Людина, яка втратила надію, вже програла. Вона стає песимістичною і знеохоченою. Не бачить сенсу будь-якого змагання за правду, справедливість чи свої ідеї. Залишається їй тільки втеча і то якнайдалі від реальності. Яскраво бачимо це на прикладі двох Христових учнів, для яких дотеперішній світ повністю розвалився, а їм залишається тільки втеча.

Другий висновок стосується відкритості до людей, насамперед до їхнього слова та підтримки. Хоча Клеопа та його товариш занепали духом, то, все ж таки, їхнє серце палало, коли слухали пояснення свого товариша подорожі щодо Месії та істоти його місії. Буває, що у важких моментах життя, коли провалюється наш духовний і дочасний світ, дехто втрачає віру. Такого досвідчило багато наших братів і сестер з початком війни в Україні. Найгірше, однак, діється тоді, коли людина закривається на голос інших людей, близьких, знайомих, священників, які стараються допомогти, пояснити труднощі та розрадити. Самій людині важко подолати душевні труднощі, їй потрібно підтримки інших. Два Христові учні підупали духом, але не перестали слухати. Вони не закрили на Божий голос ані свого серця, ані свого розуму. Тому змогли піднестись та цілковито переміненими повернулися з радістю в Єрусалим.

Наведений текст з Євангелія св. Луки усвідомлює також, що потрібно бути вразливим на щоденні людські потреби — це третій висновок. Коли учні дійшли до свого села, їхній товариш подорожі хотів іти далі. Вони однак не дозволили, були свідомі, що він змучений та голодний. Крім цього мандрівка вночі була небезпечною через розбійників і навіть втрату життя. Тому наполягали, щоб він повечеряв з ними та залишився і переночував у їхній хаті. Протягом минулого року війни в Україні біля нас появилось дуже багато потребуючих людей. В багатьох країнах, особливо у Польщі, відкрились для них гостинні серця людей. Дякуємо за цю вразливість та за все добро вчинене ближньому. Також сьогодні є біля нас багато потребуючих. Підтримуючи людей, скривджених війною, перемагаємо зло, яке несе ця війна.

Чи не найважливіший, черговий, висновок пов’язаний з самою вечерею, на яку незнайомого співтовариша подорожі запросили два Христові учні. Гість поблагословив хліб і роздав його учням, так як зробив це кілька днів раніше, в часі останньої вечері з апостолами. Це безпосередній зв’язок із установленням Пресвятої Євхаристії. Власне, за цим учні розпізнали Воскреслого Христа. Особливо в трудних хвилинах, таких як війна, еміграція та спричинена війною трагедія багатьох родин і поодиноких осіб, не можна забути про потребу підтримки живої єдності зі Спасителем. Немає кращого способу, як щонедільна участь у Божественній Літургії та Євхаристійна трапеза, тобто Причастя Тіла і Крові Господньої. Тому в цих важких часах пам’ятаймо, що не тільки самим дочасним хлібом живе людина.

Врешті, приходить ще один висновок: радості не можна приховувати тільки для себе. Радістю потрібно ділитись з іншими. Змучені подорожжю апостоли, коли тільки в особі свого товариша розпізнали Воскреслого Христа, негайно вирушили в дорогу до Єрусалиму, з якого щойно прийшли, щоб вісткою про зустріч з Воскреслим Христом поділитись з іншими братами. Вирушили в дорогу незважаючи на ніч та небезпеку можливої зустрічі з розбійниками. Так розповідає про це євангелист Лука: І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим, і там знайшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними, які їм сказали: «Христос справді воскрес і з’явився Симонові.». І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба (Лк. 24, 33–35). Пробуймо ділитись з іншими не тільки болючими новинами про смерть, терпіння та інше людське нещастя. Навіть в час війни діється багато доброго та гарного. Постараймось це зауважити і розповісти іншим людям. Добро та радість не є привабливим для медіапереказу, але вони мають силу підтримати людину на душі у найважчих хвилинах.

Дорогі у Христі Сестри і Брати!

Цьогорічна Пасха, подібно як і минулого року, минає в тіні війни в Україні, спричиненої російською військовою агресією. Коли війна починалась, ми всі мали надію, що конфлікт скоро закінчиться та що незабаром буде можна повернути до своїх домів та до мирного життя. На жаль, дійсність виявилася менш оптимістичною. Досі триває війна, яка забрала життя тисячам людей та принесла повну руїну багатьом українським містам і селам. Мільйони громадян України опинились, як воєнні втікачі, поза межами своєї батьківщини. Досі майже кожного дня чути в Україні тривожні попередження про повітряну тривогу. Ненормальність викликана несправедливою війною стала, на жаль, болючою щоденністю для громадян України. Найгірше однак, що ніхто не може впевнено сказати, коли врешті війна закінчиться та коли разом з перемогою в Україну повернеться справедливий мир і спокій. Все це викликає у людей, також тепер, в часі свят Христового Воскресіння, душевний біль та несе небезпеку втрати надії.

Тому бажаємо всім Вам, дорогі у Христі Сестри і Брати, щоби в цей важкий час Ви могли зустріти на своїй дорозі Воскреслого Христа, так, як це трапилось двом Христовим учням. Старайтесь послухати кожне слово, яке Він захоче Вам переказати. Може, буде це слово сказане за посередництвом когось незнайомого, може, сказане священником або кимось з Ваших близьких, а, може, буде це слово, прочитане Вами на сторінках Святого Письма. Найважливіше, щоб добре прислухатись до його змісту та відкрити на нього своє серце і свій ум.

На час цьогорічних свят Христового Воскресіння бажаємо всім Вам сили духа та надії на перемогу. Зичимо відкритості сердець і умів на кожне Боже Слово, а також вразливості на людські потреби, головно потреби наших сестер і братів в Україні. Нехай Ваші серця будуть завжди наповнені бажанням єдності з Євхаристійним Христом і відкритістю на кожне добро, яке походить від Бога та людей. Бажаємо глибокої душевної радості, якою зможете ділитись з іншими, головно з тими, хто засмучений.

Нехай Воскреслий Христос, який є остаточним Переможцем смерті, всякого зла та темряви, дасть Вам силу та кріпить Ваші серця спокоєм і миром, який всім нам тепер дуже потрібний. Кожній війні приходить кінець. Також і війні на українській землі прийде кінець. Сподіваємось цього і бажаємо, щоб наступні свята Христового Воскресіння були в мирі на українській землі. У цьому нехай скріпляє нас всіх Воскреслий Христос.

+ Благословення Господнє на Вас!

† Володимир Ющак,

† Аркадій Трохановський,

Перемишль — Вроцлав — Ольштин,
Пасха 2023 року