СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиП’ятдесять п’ять років після взаємного зняття католицько-православних анафем
7 грудня 1965 року папа Павло VI та патріарх Афінагор І підписали Спільну декларацію про зняття взаємних анафем 1054 року.
На тему причин розділення між Церквою Сходу та Заходу написано вже багато текстів. Історики стверджують, що майже тисяча років тому на це вплинула ціла низка причин: політичних (розділення Римської імперії), богословських (суперечка про походження Святого Духа), культурних (різна ментальність та різні мови).
На жаль, у 1054 році відбулася так звана «схизма Керулярія», яка, як виявилося згодом, стала початком великого розділення, ворожості та звинувачень. У той час до Константинополя прибули легати папи Леона IX з кардиналом Гумбертом на чолі. Метою приїзду делегації була спроба вирішення проблеми закриття латинських храмів патріархом Керулярієм. Але замість зцілення та єдності прийшло розділення, взаємне накладання екскомунік (відлучення від Церкви) та майже тисяча років ворожості.
Нову надію на майбутній діалог принесла зустріч папа Павла VI та патріарха Афінагора І на Оливній горі в Єрусалимі у січні 1964 року. Споглядаючи братерські обійми папи та патріарха, можна було зауважити початок руйнування стін ворожості між християнами Сходу та Заходу та відкривання нових шляхів для розбудови діалогу. Тоді ж спеціально створена двостороння комісія розпочала роботу над можливістю відкликання екскомунік 1054 року.
Вже наступного року, 7 грудня 1965 року, у день пам’яті св. Амвросія Медіоланського, спільного святого православних і Римо-Католицької Церков, відбулося підписання Спільної декларації про зняття взаємних анафем 1054 року між Римом і Царгородом. Урочистим проголошенням документа в соборі Святого Георгія в Константинополі та в соборі Святого Петра в Римі, перед початком останнього публічного засідання Другого Ватиканського Собору, було започатковано «діалог любові» між Церквами Рима та Константинополя.
Слова Спільної декларації підтверджують, що накладання екскомунік спричинило наслідки, які не були у планах двох Церков на початку XXI століття. Тому рівно 55 років тому папа Павло VI і патріарх Афінаґор І за спільною згодою заявили, що вони «шкодують про образливі слова, необґрунтовані докори й осудливі жести, які з обох боків надали забарвлення прикрим подіям тих часів», як також вони «шкодують і бажають вилучити з пам’яті акти відлучення, згадка про які донині стоїть на перешкоді до зближення в дусі любові».
Папа і патріарх були свідомі, що цей жест справедливості й взаємного прощення не є достатнім для того, щоб завершити як старі, так і недавні розбіжності між Церквами. Однак завдяки діянню Святого Духа ці розбіжності, на їхнє переконання, можуть бути подолані завдяки очищенню сердець та взаємній братній любові.
У 1967 році папа Павло VI відвідав Вселенського патріарха Афінагора в Царгороді (Стамбул). Це був перший візит єпископа Риму до Константинополя від часів папи Константина І (708–715). Декілька місяців пізніше патріарх Афінагор відвідав у Римі папу Павла VI. На спільному богослужінні в соборі Святого Петра було промовлено велику молитву покаяння і прощення. Тоді також з’явилася думка розпочати спільний екуменічний діалог, «щоби йти до спільної євхаристії, поділяючи почуття Господа, що мив ноги своїм апостолам» — як про це сказав патріарх Афінагор.
До сьогодні цей діалог любові між предстоятелями двох Церков наповнений різними позитивними ініціативами, зустрічами та документами. Коли читаємо численні декларації, листи та виголошені доповіді, складається враження, що після багатьох сотень років «холодної війни» з’явилися паростки правдивого братерства та відчуття єдності. Це сприяло поглиблення діалогу та початку роботи Змішаної комісії з богословського діалогу між Римо-Католицькою Церквою та помісними Православними Церквами.
55 років тому завдяки мужності та сміливості папи Павла VI та патріарха Афінагора І сталася надзвичайно важлива подія для кожного християнина. Те, що століття тому здавалося цілком неможливим, сьогодні стає реальністю, хоча перспектива повної євхаристійної єдності в єдиній Церкві Христовій ще потребує більше часу і спільної праці.
голова Комісії УГКЦ з міжконфесійних і міжрелігійних відносин
