СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Пустоту розпачу та безнадії Ісус наповняє вірою у Божу близькість», — владика Тарас Сеньків
У XXVII неділю після Зіслання Святого Духа, коли у церквах Української Греко-Католицької Церкви читається євангельський уривок про зцілення Ісусом Христом скорченої жінки у синагозі, маємо нагоду роздумувати над цією подією із владикою Тарасом Сеньківом, єпархом Стрийським.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви довідаєтеся:
- яким чином виглядав процес зцілення, за допомогою якого Ісус Христос служить скорченій жінці у суботній день?
- у чому полягала першочергова причина хвороби згорбленої жінки?
- як так сталося, що зцілення жінки призвело до обурення зі сторони голови синагоги?
- як ми і сьогодні спричиняємо власну «згорбленість» та «скрученість»?
Чотири кроки Ісуса назустріч згорьованій та стражденній жінці
У синагозі, де суботнього дня навчав Ісус, сиділа скорчена жінка. Її переповнювала безпорадність через страждання, які вона несла на собі 18 років. Увесь цей час вона даремно сподівалася зустріти когось, хто б міг визволити її з лабетів демона болю та паралічу. Цілковито заглиблена в себе, вона поглядом впиралася у брудну землю, бо через свою згорбленість не могла ні бачити, ні поринути у життя, яке вирувало побіч неї. Ісус це все зауважує, та першим виходить їй назустріч. У нього велике любляче людське серце, яке увібрало в себе усі трагедії людства, і його милосердя переважає норми закону про день відпочинку. Тому Ісус, попри суботні приписи, робить чотири кроки, щоб цю жінку зцілити.
Першим кроком до зцілення є те, що він подивився на неї та проник поглядом у глибину її трагедії. Другим кроком є звернення до неї віч-на-віч. Ісус кличе жінку до себе, не вказуючи, що б вона мала зробити. Його увага та особисте звернення виривають жінку з мороку самоізоляції. Хтось сприймає її серйозно. Вона, досі всіма забута, є для когось цінною і вартою уваги.
Третій крок полягає в запевненні: «Жінко, ти звільнена від своєї хвороби». Ісус обіцяє жінці зцілення та спасіння. Він звертається до тих звільнених життєвих сил, які вже є в ній. Своєю добротою та милосердям Ісус вселяє в серце жінки живу надію, яка відкриває її на дієву допомогу.
На четвертому кроці він покладає на неї руки і дозволяє своїй силі влитися в неї. Божественний лікар своєю благодаттю зціляє її духа, та дотиком пробуджує в неї свідомість власної людської гідності. Його доброта повертає жінці смак до життя, виповненого вдячністю, скріпляє відвагу випростатися і бажання прославляти Бога.
Господь повертає гідність людині, усуваючи причину хвороби
Ісус діє так, як це в цілому відповідає її ситуації. Кроки його божественної терапії є відповіддю на її хворобу. Зцілюючи, Ісус робить саме те, що потрібно жінці: вона повинна набратися рішучості, щоб випростатися і стояти власними силами. Оскільки Ісус подивився на неї, звернувся і торкнувся її, вона змогла увірувати у себе та свої можливості. Ісус не випрямляє її спини. Ніякими фізіотерапевтичними методами зцілити її інвалідність він не збирається. Пустоту її розпачу та безнадії Ісус наповняє вірою у Божу близькість, а його доброта сприяє оживленню її духовних і тілесних сил.
На слово Ісуса жінка випростовується сама. Та, яка досі була згорблена, тепер усвідомлює свою власну здатність стояти прямо та йти вперед. Тепер вони стоять разом і славлять Бога. Будучи згорбленою, жінка бачила лиш бруд доріг, та сліди тих, хто спішив насолоджуватися життям. Її кругозір був вузький та обмежений, і вона була буквально скована не стільки болем та безпорадністю, як безсиллям поглянути в обличчя навіть близьких. Через свою нікчемність нею погорджували, та не раз вважали за сміття. Але більшими за фізичні та душевні страждання, були духовні. Їй так не вистарчало можливості бачити сонце, дивитися на блакитне небо та милуватися Богом. Тому Ісус не просто зціляє від хвороби, але усуває її причину. Відтепер вона Бога хвалить, бо знову відкрила його красу і робить те, що повинна, і належить суботньому дню. Вона знову стала такою, якою її створив Господь: гідною перед його лицем, та людяною по відношенню до себе і до інших.
(Не)правильне розуміння суботнього дня
Коли вона випрямилася після всіх цих 18 років недуги, багато хто був щасливий, інші мали похмурі обличчя, бо це було зроблено не «згідно приписів Закону». Між тим як жінка хвалить і прославляє Бога, очільник синагоги застерігає — не Ісуса, він, мабуть, не наважується цього зробити, а від імені всіх присутніх, — що зцілення в суботу, все таки, неприпустиме. Дивно, скільки гніву і ненависті Ісус може викликати добрим вчинком. Той, хто очолював синагогу, є яскравим прикладом поблажливого марнославства та ураженого гонору. Він ховає свої негативні почуття до Ісуса за виявом фальшивої побожності, оправдуючись вірністю заповідями Закону. Якщо одержимість злим духом пригнула жінку до землі, принизила її, та позбавила гідності, тоді чим є такий спротив виявленому до неї милосердю?
Ісус бачить таку важко приховану образу, і як контраргумент наводить приклад із повсякденного життя, який не підлягає оскарженню. У кожного з присутніх є осел, у багатших — віл, і ніхто з них не залишить їх голодними та без води тільки тому, що сьогодні субота. У випадку простої тварини вони зазвичай роблять виняток із заповіді дотримання суботнього відпочинку. Але у випадку людини, людської істоти, дочки Авраама, якій мають служити заповіді Закону, такий виняток не допускають.
Ісус обрав найкращу терапію в усіх відношеннях. Він «порушує» заповідь заради блага потребуючої: зцілив її душу від впливу зла та цим зруйнував кайдани, що неволили, обмежували та скорчували її цілих 18 років.
Наша «згорбленість та скрученість»
Нам для справжнього життя теж потрібен «прямий хребет» — гідність, правдивість, мужність, відвертість, благородство. Відвага дивитися «прямо» в очі іншим. Це складові процесу становлення духовно, психологічно і морально здорової людини. Становище того, хто скрючений до землі, хто корчиться у підлабузництві перед іншими, або хто приділяє всю свою увагу тільки речам «приземленим і суєтним», є нездорове та уярмлює.
Піднімімо голови, випрямімо спини та розправмо плечі. Не будьмо зв’язані нічим зовнішнім і матеріальним, чи внутрішнім — злом, страхом, заздрістю, тощо. Це виклик, який часто повторюється у Святому Письмі, і який Ісус опосередковано передав нам сьогодні словами Євангелія.
єпарх Стрийський
