СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Приступаймо до Христа так, як він приходить до нас — як той, хто дає, а не той, хто отримує», — владика Тарас Сеньків
Проповідь преосвященного владики Тараса Сеньківа у П’яту неділю Великого посту, 18 квітня 2021 року, під час Божественної Літургії в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці у місті Стрию.
Яке бажання може бути найдосконалішим, якщо б його задовольнили? У прагматика, напевно, найбільшим бажанням би було: щоб кожне наступне бажання сповнилося. Так думали Іван та Яків, коли просили Ісуса: «Учителю, хочемо, щоб ти нам зробив те, чого попросимо… щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від тебе у твоїй славі».
Ніхто не потрапляє до Божого царства по протекції
Відповідь Ісуса однак міняє саму суть прохання, бо зосереджується на способі досягнення цілі. Чи можете ви «пити чашу, яку я п’ю, і христитися хрищенням, яким я хрищуся?». Тоді вони просили, не знаючи про що, та не розуміли якою є ціна, котру, не задумуючись, з готовністю погодилися платити.
Перед тим, як Яків і Іван приступили до Ісуса, він говорив з учнями про свої страждання, смерть та воскресіння. В цьому вже була відповідь на прохання братів Заведеєвих. Бажати бути близько до Христа у славі його Царства, немає нічого поганого. Навпаки. Це має бути мрією кожного християнина. Але досягти цього не легко. Та й взагалі неможливо так, як собі уявляли сини Заведея. Ніхто не потрапляє до Божого царства по протекції. Місце біля Ісуса в його Царстві можна лише заслужити.
Вузька і важка дорога до слави Христової
Ті, хто хоче бути з Христом, увійдуть до його слави, коли питимуть з чаші, з якої п’є він, та охрестяться хрещенням, яким він хрестився. Христос пропонує себе як одинокий шлях віри, який може привести їх до розуміння взаємовідношення між вірою, стражданням та вічним життям.
Однак учні мають інші плани. Вони воліли б зупинитися на півдорозі. Їх цікавить, хто з них є важливіший, тому дискутують між собою про різні варіанти розвитку місії їх Вчителя та про свою роль і місце біля нього. Зрештою, Яків та Іван перебирають ініціативу на себе й просять Ісуса посадити їх в Його славі одного по правиці, а другого — по лівиці. Вони визнають за Ісусом його Божественність та владу, але і бачать в Ньому шанс комфортно забезпечити собі місце у Його вічній славі. «Спокуса учнів» своєю природою є подібна спокусам Ісуса в пустелі, коли диявол пропонує йому альтернативи здійснення Божого плану спасіння людини. Вчини швидко чудо, яке кожен побачить та повірить, і відкуплення готове. Тій самій спокусі підліг Петро, коли заперечував саму можливість страждань Ісуса, бо в них бачив загрозу для себе.
Християнство без хреста
Для нашого життя з віри, та й Церкві в цілому, це є спокусою «християнства без хреста». Таке християнство задоволене собою і самозакохано тішиться, наскільки добре та ефективно є організоване. Метою стає досягнення успіху, уникаючи хреста. Але тоді кожне життєве терпіння та мучеництво трактується як поразка і відкидається, заперечуючи, що мучеництво є життєдайним скарбом Церкви на її дорозі, яка не може бути іншою, як тільки хресною. Церква, яка лише думає про свій успіх, не знає Ісуса. Того Ісуса, який говорить про Божий тріумф всупереч невдачам, людській ганьбі та катастрофі хреста. Кожен з нас піддається впливу цієї спокуси.
Коли ми приступаємо до Ісуса у сповіді чи йдемо на Божественну Літургію, то готуємо перелік гріхів, які хочемо, щоб нам були прощені, або ласк, які хочемо гарантовано отримати. Але чи є там намір поєднатися з самим Ісусом? Без цього кожна прослава Христа є самообманом. Тому запитаймо себе: як Ісус приступає до нас?
Приступаймо до Ісуса, даруючи себе
«Син чоловічий не прийшов на те, щоб йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох». Христос стає слугою, який упокорюється і вмиває нам ноги. Він любить нас, знає найглибші потреби нашого серця і готовий їх заспокоїти своєю благодаттю. Але пам’ятаймо, що Він це зробить своїм божественним способом, який послужить нашому спасінню. Цей спосіб є пропозицією максимального уподібнення до Нього у житті і веде через Його спасительний хрест, щоб навчити нас мистецтва Його любові. Хрест є Божественним жертовником, на якому Бог та людина дарують та приймають себе навзаєм з любов´ю до кінця.
Центром християнського життя є участь у Божественній Літургії — безкровнім жертвоприношенні хресної Жертви Спасителя, на якій Його Тіло ламається та дається нам задля нашого спасіння. Всі Святі Тайни Церкви уділяють нам особливі благодаті з цієї Жертви. Тому коли йдемо на Службу Божу зі списками своїх прохань, то спершу запропонуйте Ісусові все, що у вас є: свою працю, свої таланти, свої досягнення. Принесім спочатку себе і те, чим багаті, а потім — свої потреби та прохання. Приступаймо до Христа так, як він приходить до нас — як той, хто дає, і не як той, хто отримує. Після такої зустрічі в тиші присядьмо, щоб наперед за все подякувати та відпочити в обіймах Його благодаті. Тоді так само, як Ісуса, Небесний Отець кожного з нас приведе до небесної слави. Амінь.
єпарх Стрийський
