СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПровідник народу не призначений, а від серця: літопис похорону праведного митрополита Андрея
Митрополиту Андрею Шептицькому присвячені численні видання. Здавалось, кожен аспект його життя розписаний не в одному творі наукової та художньої літератури. 1 листопада, коли відзначають перехід владики до вічності, ми спробуємо представити подію смерті і похорону Митрополита Андрея. На це подивимося з двох незвичних сторін: з погляду непримітного літописця о. Тита Процюка, брата одного з монастирів Студійського уставу, до відновлення якого спричинився кир Шептицький, та за допомогою документів радянських спецслужб.
Літопис студійського монастиря св. Йосафата, що знаходився у м. Львові, є важливим з двох причин: сам монастир був у кількох метрах від митрополичих палат, через що спільнота братів-студитів у ньому, неодноразово ставала свідками подій навколо владики Андрея, а окремі брати брали безпосередню участь в діяльності митрополита. У цьому документі, завданням якого було коротко відтворити життя студитів, з 1 по 6 листопада 1944 р. літописець доволі обширно описує похорон Митрополита.
1 листопада ця звістка застала братів зненацька: коли вони завершили обід близько 14-ї години, то прийшов бр. Варлаам та сповістив про смерть Митрополита, що настала близько 30 хвилин до цього — тобто десь в 13:30. Ця подія вразила всіх братів-студитів: «В тій хвилі аж хотілось кричати — люди, то тільки сон. Він ще обудиться і буде жити для нас — але хвиля не позволяла на той оклик».
Проаналізувавши статистику життя, автор залишився здивованим, що Андрей Шептицький дожив до того часу: понад 80 років життя, що супроводилися численними хворобами, понад 50 років священства та монашого життя… Згодом він сам собі відповів, чому Митрополит Андрей відійшов у вічність у цей період: «Я зрозумів, що така є Божа воля… Власне для того його покликав до Себе — що на прославлення Його Ім’я в нашому народі — покликав його, щоб через нього подати мир і спокій нашій землі і цілому людству».
2 листопада, у Соборі св. Юра відправили Службу Божу та Панахиду, яку співслужили о. Ніканор Дейнега, єрм. Гедеон та о. Тит Процюк. В палатах відбувся Парастас, очолюваний отцем ігуменом Климентієм Шептицьким, разом із братами-студитами.
Перший день після смерті люди постійно приходили помолитись біля тіла Кир Андрея. Маємо змогу дізнатись і про його вигляд: «Митрополит лежить на канапі. Одягнений в білий сакос з чорними хрестами. На голові мітра. Лице спокійне, дещо захмарене. В ногах, а властиво в колінах дещо скулений. Загальне вражіння робить живого».
Ввечері три архиєреї — Йосип Сліпий, Микола Чернецький та Микита Бутка, відправили також і першу частину так званого обрядового похорону — Панахиду; співав хор Богословської Академії. Під час перенесення тіла до храму було присутньо близько 40 священників. Промову в храмі взяв сміливість сказати о. доктор Гавриїл Костельник, який виразив одні з основних аспектів діяльності Митрополита: виховання еліти через освіту для українського народу та роль неполітичного провідника: «Через майже півсотню літ — він був провідником українського народу в Галичині. Провідником не з уряду, бо таких у нас не було, але провідником з провидіння, провідником від серця».
3 листопада відбувались події, пов’язані з третім днем похорону митрополита. У зв’язку з цим, о 6:30 та 9 годині зранку відбувались заупокійні Служби Божі, зокрема друга, за участю владики Микити Будки. О 5 годині вечора провадилась Панахида, в якій взяли участь близько 20 священників. Незважаючи на погану погоду, шану Митрополиту приходять віддати велика кількість людей: «Через усі дні нарід громадно горнеться до храму, щоб помолитись при мощах. В перші порі дня в церкві є повно людей, мимо того, що на дворі нема доброї погоди, бо час від часу перепадають дощі».
4 листопада, у суботу, знову служились Служби, одна з них за участі єпископа Миколая Чернецького. О 3 годині відправили монаший, а о 5 годині — загальний парастас. Автор літопису описав про невелике чудо, яке відбулося з ним в ці дні: «Дістав сильну дрож, корч м’язів, так що надвечір мав 37 і 40 горячки. Не було мови, щоб бути взавтра на похороні. Мене опанував великий біль, що я не зможу для свого найбільшого добродія віддати те, що йому належиться. В тій хвилі мені прийшло на гадку — що душа митрополита, нам свята, то вона знає про мій біль. А як так, то хоче помогти». Брату-студиту, вдалось відбути більшу частину похорону, оскільки хвороба, принаймні тимчасово, перестала подавати ознаки. Після Служби Божої відбувся похід вулицями Львова: Міцкевича, Коперника, Саніча, Захаревича та на площу св. Юри.
5 листопада, в останній день похорону Митрополита, взяло участь 7 єпископів, близько 200 священників, 100 монахів та монахинь, понад 10 тисяч людей. Під час проповіді на Божественній Літургії митрополит Йосип Сліпий зазначив: «Від нас зажадав Господь Бог жертв, думаю, що то найбільшу, яку приносимо в тих часах за волю і благословення в змаганнях нашого многострадального народу».
6 листопада відбулась поминальна Служба Божа та Панахида. Автор літопису залишив спогад, який підсумував думку українського народу про праведного Митрополита Андрея: «Бо кожний з нас свідомий того, що Митрополит направду святий, і що він тепер краще бачить, ліпше знає, і більше у Бога може, як за життя, бо він праведник, він за життя нікому нічого не відмовив, що міг кому помочи. Тож як можливо, щоб він по смерті, маючи таку велику можність, не ужив тої можності, щоб нам, що є його дітьми, тоді коли до нього звертались, щоб нас не вислухав».
Зовсім іншою була інформація про похорон Андрея Шептицького в доповідних записках працівників радянських спецлужб. Наприклад, нарком держбезпеки УРСР Савченко вважав важливим, щоб похоронна процесія не перетворилась в релігійну демонстрацію. Через смерть Митрополита відкладена і поїздка греко-католицької делегації до Москви. Всі події, пов’язані з похороном, забезпечені постійним наглядом агентів КДБ. Загалом, у владних колах Радянської України ще сподівались на співпрацю з греко-католиками: «вважаємо доцільним, в цілях нашого подальшого зміцнення нашого впливу на уніатів, щоб наш представник від свого імені виразив також співчуття брату Шептицького — Клименту і новому митрополиту». З цієї ж причини, Савченко віддав наказ не перешкоджати «представникам уніатської церкви» для в’їзду до Львова для участі в похороні.
У доповідній записці УНКДБ у Львівській області до дрібниць було розписано, як потрібно проконтрольовати похорон Митрополита Шептицького. Радянські спецслужби врахували в першу чергу небезпеку із сторони націоналістів, зокрема, у спосіб розповсюдження націоналістичних листівок. У зв’язку з участю римо-католицьких священників, радянська влада боялась також і антирадянських дій польських націоналістів. З 2 листопада були призначені оперативні працівники у собор св. Юра для вияву «проявів антирадянської діяльності». З 3 листопада призначений нагляд для фіксування подій і вчасного донесення інформації до УНКДБ у Львівській області. 5 листопада створена спеціальна бойова група в кількості 30 чоловік, що розташувалась близько резиденції Шептицького. Також в цей день працівників Комісаріату Державної Безпеки скерували в усі греко-католицькі церкви м. Львова.
Сьогодні ми можемо стверджувати, що смерть Митрополита Андрея стала не лише трагедією для українського народу, для якого він був непризначеним лідером, але й повільним сигналом, який сповістив радянській владі, що вже нема стримуючих факторів для неминучого переслідування Греко-Католицької Церкви.
Література:
- »З «Літопису» львівської студитської обителі св. Священомученика Йосафата» // Лавра, 11 (1999). С. 16–18.
- Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів державної безпеки (1939–1944). Київ: Українська Видавнича Спілка 2005, С. 133–134.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
