Проповідь на празник Введення в храм Пресвятої Богородиці

4 грудня 2018

Як же часто ми, дорослі, забуваємо, що вже сьогодні, тобто від самого малечку в наших дітях є присутнє їхнє майбутнє, і не тільки їхнє, але й доля усіх тих людей — десятків, сотень, тисяч, а може навіть і мільйонів, на яких наша дитина матиме вплив у своєму житті. Ми ще не знаємо, але тут між нами, в храмі, в наших дітях вже сьогодні присутні майбутні вчителі, може, президенти, міністри, священики, монахині, зрештою, люди, які обов’язково матимуть вплив на інших. Як же часто ми, батьки, піддаємося хибним думкам, що дитина ще має час, що нехай підросте, нехай сама зробить вибір, якою мовою спілкуватися, до якого Бога молитися, якими цінностями керуватися.

Проповідь на празник Введення в храм Пресвятої Богородиці

Храмове свято у Монастирі сестер Чину Святого Василія Великого у м. Житомир

Сьогоднішнє свято є одним з 12 найбільших свят церковного року, поряд з такими святами як Благовіщення, Різдво Христове і Воскресіння Христове. Воно пригадує нам ту подію, коли, згідно з Переданням, батьки Богородиці — праведні Йоаким і Анна — привели трьохрічну донечку Марію до Єрусалимського храму і передали її в руки священика Захарії, батька Йоана Предтечі. Богородиця в храмі, згідно Передання, виховувалася, перебуваючи в молитві, в слуханні Слова Божого, аж до 15 року життя, відтак була заручена із праведним чоловіком на ім’я Йосиф, а потім вже відбувалися з Нею ті події, які ми добре знаємо з Євангелій: Благовіщення, народження Сина Божого і всі події, пов’язані з довершенням історії спасіння.

Церква оспівує нинішню подію такими словами: «Сьогодні предзображається Боже благовоління і спасіння людей проповідується, у храмі Божому світло Діва з’являється і всім сповіщає Христа…» (Тропар). Знаменно, що тропар свята говорить про «сьогодні»: сьогодні вже Божа благодать проявляється, сьогодні, з входом в храм Господній Діва Марія проповідує усім Христа!

Нещодавно прочитав історію дитинства одного хлопчика, якого батьки вимолили, йдучи на колінах до монастиря, після смерті двох попередніх малих синів. Називали його пестливо Сосо. Він же був надзвичайно хворобливим, хворів на віспу; коли ж мав 5 років, його збиває кінь, так що впродовж усього життя він буде кульгати і матиме суху руку. Малим співатиме у церкві так гарно, що люди спеціально ходитимуть на Утреню, щоб послухати малого Йосипа. Але паралельно діється щось дуже зле в його родині: батько спивається, б’є матір, б’є сина, знущається над ним, виставляє босоніж на вулицю на мороз, так що він до кінця життя носитиме шерстяні шкарпетки… Та й матір теж частенько піднімає на нього руки і б’є щодуху за будь-яку провину. Мабуть, ми до кінця так і не знатимемо, наскільки вирішальною була поведінка батьків на те, що з малого Йосифа Джугашвілі виріс тиран Сталін, на совісті якого мільйони невинних жертв і на вид злочинів якого людство донині здригається від жаху…

Великі Святі, як і великі тирани, найчастіше народжуються з того, куди їх впровадили їхні батьки — чи у світ Божої благодаті, миру і любові, а чи у світ насилля, агресії і підступу.

Сьогодні, коли я прибув до храму, тут, на порозі, мене зустріли ваші діти — з короваєм, з квітами привітали мене. Можна сказати, відбулося щось протилежне до того, що розповідає Передання про вхід до храму Богородиці: бо там священик зустрів малу дівчинку на порозі Дому Божого. Але насправді, ніякої непослідовності немає. Бо перш ніж ваші діти вийшли мені назустріч сьогодні, ви, дорогі батьки, зробили з ними саме те, що зробили праведні Йоаким і Анна з Марією: ви привели своїх дітей до храму і передали їх священикові, щоб той впровадив їх у Божественне життя через Святі Таїнства, першим з яких є Хрещення. І я вам, батькам, за це дуже вдячний. Як рівно ж вдячний за те, що сьогодні, хоч в державі робочий день і в школі, на жаль, нема вихідного, ваші діти є тут з нами на молитві. Вони не пропускають урок, ваші діти є тут, у храмі, беруть участь в найважливішому уроці свого християнського життя: вони, як зрештою усі ми, перебувають як учні в школі Христовій і вчаться бути християнами.

Адже справді, Хрещення це тільки перший крок, який є лише початком. Як часто батьки вважають, що вистачить дитину похрестити і тим самим, можна вважати, що вже сповнили свій батьківський християнський обов’язок. Але це зовсім не так. Не вистачить фізично привести дитину до храму, слід увести її в християнське життя, навчити її, що то значить жити по-християнськи, бути християнином.

Зауважмо, батьки не просто привели Марію до храму. Вони привели Її до Бога, впровадили Її в спосіб життя по Божому, наблизили Її до Бога. Саме в цьому полягає справжнє християнське виховання. Адже часто батьки, бажаючи добра своїм дітям, змалку ведуть їх до церкви, проте, не впроваджують їх у життя вірою, обмежуючись лише тими чи іншими зовнішніми релігійними обрядами. За таких умов дитина, доки ще мала і залежна від батьків, йде з ними «до церкви», проте, чим більше дорослішає, тим більше виростає в ній спротив проти примусу «йти до церкви», а часто все закінчується і цілковитим розривом з релігійними практиками. Чому? Бо релігійні практики самі по собі не дають життя, вони мають допомогти людині наблизитися до Бога, «засмакувати» життя в Бозі і з Богом, і саме в цьому має полягати виховання дітей і молоді: допомогти їм наблизитися до Бога, навчити їх жити по Божому, слухати Боже Слово і шукати у своєму житті Божої волі.

Уявімо собі, якби школяр 19 років ходив до школи, але тільки фізично, як то кажуть «протирав штани», не засвоюючи того, чого його там навчають, то хіба з такого горе-учня виросло б щось доброго? Так само і у школі святої віри: якщо ми будемо лише заучувати певні істини, але не засвоїмо їх, тобто не зробимо їх своїми, своїм стилем життя, стилем мислення і поведінки, то наше християнство буде лише номінальним, ми будемо мати посвідку про хрещення, але не будемо справжніми християнами.

Спитаймо себе сьогодні: куди ми, батьки українських дітей ХХІ-го століття ведемо наше потомство? Чи ми провадимо їх до Бога, до чистоти, до чесності, любови і жертовності? Чи, може, навпаки, ми віддаляємо їх від Бога, вводячи їх у все те, що шкідливе, недобре, не Боже?

Наведу тільки один приклад, який мене шокував і не дає спокою до сьогодні. Науковці твердять, що якщо в державі споживають 8 і більше літрів чистого спирту на особу в рік, то таке суспільство є приречене на деградацію і самознищення. В Україні офіційно споживають 15 л на особу в рік (в перерахунку на чистий спирт). В Україні офіційно від алкоголю щорічно помирає близько 45 000 людей (неофіційно це в 2–3 рази більше, а це — половина Житомира).

Україна сьогодні займає перше місце в світі по споживанні алкоголю серед дітей та молоді (13–18 років): 83,4 % підлітків ствердили, що мають досвід споживання алкоголю. Ще раз повторюю: Україна займає перше місце в світі щодо рівня алкоголізму серед дітей та молоді. Священик, який наводив ці дані і який провадить в нашій Церкві реабілітаційний Центр «Назарет» для алко- і наркозалежних, твердив, що їхні пацієнти часто стверджують, що вже у віці 9–10 років мали свій перший досвід з алкоголем. Згідно досліджень, які були проведені у Львівській області, 65 % молоді сказали, що перший раз вживали алкоголь у себе вдома з батьками, тобто, на свята, дні народження, весілля їм вже наливають, у 14–15 років вони вже п’ють разом із батьками. Практично, надзвичайно рідкісними є випадки безалкогольних випускних вечорів у школах. Навпаки, вчителі і батьки самі впроваджують випускника в «царство зеленого змія» (роблять таку собі ініціацію — «введення»), мовляв, ти вже закінчуєш школу і можеш пити. Це молодь 16-ти років! Навіть за державними законами такі діти ще не повинні вживати алкоголь, бо в магазинах відпускають алкоголь щойно з 18-ти років. А вони вже п’ють на рівні з дорослими! Так само, на весіллі не творить жодної проблеми для дорослих феномен, коли вони бачать, що діти/підлітки п’ють. Часто чуємо: «Нехай п’ють біля нас, щоб не пили деінде». Але все є якраз навпаки: дитина каже собі: «Та я вдома з батьками пив, то яка проблема тепер випити з друзями? Якщо мені батьки дозволяють пити, то я тепер можу будь-де пити…»

У кондаку нинішнього свята читаємо: «Пречистий храм Спасів, дорогоцінна світлиця і Діва, священна скарбниця Божої слави вводиться сьогодні у дім Господній, і приносить благодать, що від Божественного Духа». Богородиця приносить з собою благодать Святого Духа, бо сама є його храмом і світлицею. Яким є помешкання моєї душі? Моїх дітей? Чи моя душа, моє серце є оселею Святого Духа, чи радше, лукавого змія?

Св. Павло застерігає: Тож, уважайте пильно, як маєте поводитися, — не як немудрі, а як мудрі, використовуючи час, бо дні лихі. Тому не будьте необачні, а збагніть, що є Господня воля. І не впивайтеся вином, яке доводить до розпусти, а сповнюйтеся Духом. (Еф 5, 15–18). Діва Марія в свої 15 років вже сповнилася Святим Духом і була здатна втілити Христа у своєму лоні і в своєму житті. А наші діти, маючи 15 років, чи ж мали би наповнюватися чимось недобрим, ставати місцем перебування змія, який від самого початку спокушав людей і віддаляв їх від Бога та став причиною численних гріхів, з яких нас відкупив Син Божий Воплочений? Не дай, Боже, щоб ми, батьки, ставали причиною «первородного» гріха наших дітей, впроваджуючи їх до грішного життя через заохоту до чогось злого і шкідливого для них і для їхнього оточення. Адже, за першим гріхом неминуче слідуватимуть численні інші гріхи, що ранитимуть як наших дітей, так і ближче чи дальше оточення.

Якби ми, християнські батьки, прислухалися, принаймні, до згаданого повчання великого апостола Павла і почали жити тверезо у цьому світі та сповнювалися самі та допомагали нашим дітям сповнюватися Святим Духом через читання і слухання Слова Божого, через спільну молитву вдома, через чеснотливе ставлення одне до одного, через часте приступання до Сповіді і постійне приймання Христа Господа у Святому Причасті!

Сьогодні, у Введені в храм Господній започатковуються усі спасенні події у житті Богородиці, а через Неї — у житті усього людства. Сьогодні, у нашому житті, у моєму житті, у житті наших дітей і внуків відбувається посів того, що приноситиме плоди завтра для них самих, для нас з вами і для інших людей. Нехай Господь, за молитвами Богородиці усім нам допоможе приводити наших дітей до Бога, щоб вони стали джерелом благословення для нас і для своїх ближніх. Амінь.