СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПроповідь на 29 Неділю по Зісланні Святого Духа
Але Господь в своєму милосерді, не виключає нас навіки зі спільноти святих, не оминає нас «десятою дорогою». На крик нашої зболеної і спотвореної гріхами душі, Ісус нас посилає до священика: до Сповіді — «Ідіть, покажіться священикові!» Він не змушує нас кричати на увесь світ про наші недуги, запрошує до тихої зустрічі, де прагне вилити на нас потоки свого милосердя і пригорнути нас до свого серця. Там, в Таїнстві покаяння, в нашому житті довершується чудо: проказа, яку ми стягнули на себе через недотримання 10 заповідей Божих, відступає, полишає нас, а в нашу душу входить зцілення, спасіння, порятунок.
Дорогі у Христі! За фізичним зціленням десятьох прокажених, про яке ми чули в щойно прочитаному Євангельському читанні, видно іншу, глибшу дійсність — спасіння вдячного самарянина. Так завжди є в описах євангельських подій — за зовнішніми фізичними явищами криється якесь духовне послання, певна духовна дійсність.
Спершу бачимо перед нами десятьох нещасних прокажених людей. У тих часах під терміном «проказа» розумілися різні шкірні недуги, найважчою з яких вважалася проказа у властивому значенні цього слова, — заразлива хвороба, яка більше, ніж усі інші спотворювала обличчя людини, провадячи її до повільної і болючої смерті. Людей, уражених цією недугою чекала не тільки страшна перспектива у майбутньому — близькому чи далекому, — вже їхнє теперішнє було сповите неймовірними не тільки фізичними, але також психологічними і душевними стражданнями. Адже ці люди були виключені зі спільноти живих, їх видворяли з міст і сіл, їх оминали «десятою дорогою», їм наказували триматися здалека від усього т. зв. «цивілізованого» світу. Більше того, їх змушували перед усіма визнавати свою недугу, кричачи здалеку попередження, щоб ніхто до них ані не наближався, ані не доторкався. Таким страшним і жалюгідним було їхнє животіння на цьому світі.
Аж ось, нарешті, в їхньому житті з’явилася надія, з’явився Господь Ісус. Вони це зрозуміли, відчули, збагнули і вийшли Йому назустріч. Можна сказати, що біля цього неназваного по імені села зустрілися дві процесії, два походи, дві дороги — дорога Ісуса як носія і Подателя життя, і дорога отих нещасних прокажених, дорога страждання, болю і повільного помирання. І з цієї зустрічі настає радикальна зміна, настає глибоке зцілення, настає спасіння.
Папа Бенедикт свого часу так коментував подію, описану в нинішньому Євангелії: «Насправді, проказою, яка спотворює людину і суспільство, є гріх: є гординя і егоїзм, які спричиняють в людській душі байдужість, ненависть і насилля. Цю проказу духа, яка спотворює обличчя людства, ніхто не в стані зцілити, за винятком Бога, Який є Любов’ю. Відкриваючи серце до Бога, особа, яка навертається, отримує внутрішнє зцілення від зла» (Венедикт XVI, Молитва Ангел Господній, 14 жовтня 2007).
Справді, гріх спотворює обличчя людини: гнів, ненависть, агресія відображаються на людському обличчі, воно стає, як ми кажемо, «перекошене», тобто спотворене. Гріх спотворює обличчя наших родин: якщо в родині панує егоїзм, чвари, самолюбство, гординя, суперечки, недовіра, така родина має дуже непривабливий вигляд, в ній немає спокою і щастя, злагоди і повноти життя. Гріх спотворює обличчя людської спільноти, цілого народу, бо суспільство, в якому панує корупція, несправедливість, нечесність, обман, пропаганда, є глибоко хворим суспільством, у ньому не можна нормально жити, у ньому можна, хіба що, виживати, і то до пори, до часу. Ось чому усі ми, починаючи від окремих осіб і закінчуючи нашими родинами і цілим суспільством, потребуємо доглибинного очищення, навернення, спасіння від цієї прокази, якою є гріх у різних його проявах і постатях.
Ми можемо поставити собі запитання: що ж означає цифра 10, якою означено кількість зцілених чоловіків? Очевидно, коли ми чуємо цю цифру, то спонтанно думаємо про Декалог — десять заповідей Божих, які вибраний народ Божий отримав при зустрічі із Господом у Синайській пустині. Там Господь проказав оці 10 слів життя, щоб запевнити людині тривале і правдиве щастя і повноту життя через їх дотримання: «Гляди, сьогодні я появив перед тобою життя й добро, смерть і лихо! Як слухатимеш заповіді Господа, Бога твого, що її заповідаю тобі нині, — любитимеш Господа, Бога твого, ходитимеш його дорогами та додержуватимешся його заповідей, установ і рішень, — то житимеш;… життя і смерть появив я перед тобою, благословення й прокляття. Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству» (Втор 30, 15–19).
Зі Священного Писання добре знаємо, як часто той вибраний народ відступав від Божої дороги, від заповідей Божих, накликаючи на себе нещастя і страждання, смуток і загибель. Ми це добре знаємо, і мабуть, не дивуємося, бо також добре знаємо, як часто ми самі, нещасні грішні люди, робимо хибні кроки, приймаємо помилкові рішення, відступаємо від Божої дороги, від дороги життя і благословення, та стаємо на дорогу гріха, на дорогу смутку і смертельної недуги.
Насамкінець, звернім увагу на одну важливу деталь: до Декалогу, отих десятьох слів, які ведуть до спасіння і життя, Господь у нинішньому Євангелії неначе додає іще одне чудодійне слово — «Дякую» (це слушно зауважив о. Анджело дель Фаверо).
Справді, «дякую» — рідкісна квітка на городі людського життя, а зокрема, у наших відносинах із Богом. Ми звикли кликати до Бога, благаючи про порятунок, поміч, милосердя. Проте, як тільки наша молитва буває вислуханою, ми продовжуємо наш шлях, забуваючи про джерело цієї благодаті, забуваємо прославити Бога і подякувати Йому. Водночас, вміння казати Богові і людям «Дякую!» виявляє поставу віри в нашому серці. Адже гординя каже людині сприймати все як самозрозуміле і належне. І тільки віра та смирення вміють побачити навколо себе у своєму щоденному житті так багато дарів, яких ми ані не заслужили, ані, по великому рахунку, яких неварті, але якими нас безнастанно оточують і обдаровують Господь і люди.
Особливо, дар прощення гріхів, який отримуємо виключно із Божого до нас милосердя і Божої любови, має спонукати нас до прослави та до вдячності Богові.
Нехай Всемилостивий Господь почує у цій Літургії не тільки наші благання, просьби про поміч і про милосердя, — нехай почує нині нашу вдячність за всі дари, якими нас обдарував, а нам зішле свою велику милість і своє благословення. Амінь.
Владика Богдан ДзюрахЛокації
Персони
Владика Богдан ДзюрахАпостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, Член Постійного Синоду УГКЦ
