СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПроповідь Глави УГКЦ у свято Верховних апостолів Петра і Павла
Сьогодні, у свято Первоверховних апостолів Петра і Павла, наші думки і молитви линуть до Римської Апостольської столиці. Ми, спадкоємці Київського християнства, пам’ятаємо у таїнственній містичній пам’яті нашої Церкви неподілене християнство першого тисячоліття часів святого і рівноапостольного князя Володимира, коли Київ перебував у повному сопричасті, єдності і з Константинополем, і з Римом… Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у світлий празник Святих Верховних апостолів Петра і Павла, 12 липня 2021 року.
Всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Любі наші парафіяни, спільното Патріаршого собору в Києві!
Дорогі браття і сестри в різних куточках України і світу,
які зараз наживо з нами моляться за допомогою нашого «Живого телебачення»!
Дорогі в Христі!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми чуємо в Божому слові через звернення до Петра, а відтак до кожного з нас глибоке й чи не найважливіше питання, яке Господь Бог може скерувати до людини. Христос перебуває за межами ізраїльської обітованої землі, в околицях Кесарії Филипової. Він повертається з важливої події, на якій уперше сподобився спасіння, визнав Його своїм Спасителем той, хто не був євреєм.
Запитання Ісуса Христа та ісповідь віри апостола Петра
Божественний Учитель питає своїх учнів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» (Мт. 16, 13). Учні розповідають Ісусові те, що про Нього говорить народ. Кажуть, що одні вважають Його за Іллю, а інші за одного з пророків. Тоді Христос запитує: «На вашу ж думку — хто я?» (Мт. 16, 15).
Від імені всіх апостолів промовляє апостол Петро. Він каже: «Ти — Христос, Син Бога живого» (Мт. 16, 16). Ця ісповідь віри Петра виявляє глибоку таємницю того, ким є за своєю природою присутній між ними Учитель, — виявляє таїнство присутності повноти божества у людській природі Учителя.
Це велике таїнство неможливо збагнути лише за допомогою людського розуму, бо інші люди не могли його Петрові розказати. Тому каже йому Христос: «Щасливий ти, Симоне, сину Йони, бо не тіло й кров це тобі відкрили, а Отець мій Небесний» (Мт. 16, 17).
Христос, з одного боку, запитує: «Ким Я є?», а з іншого боку — відповідає, ким є Симон. У такий спосіб Він не лише відкриває таїнство Божої присутності серед людей, а й таємницю змісту життя і покликання самого Петра. Він показує особливий зв’язок між Богом Отцем і Сином у Дусі Святому із Симоном-Петром, який є першим серед апостолів. Бо саме Петрові Отець Небесний об’явив таємницю Божественного синівства нашого Спасителя. Тоді, начебто у відповідь, Христос відкриває зміст особи життя і покликання самого Петра, навіть більше, змінює йому ім’я. Каже до нього: «Тож і я тобі заявляю, що ти — Петро-Скеля і на цій скелі збудую мою Церкву й адові ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Царства Небесного, і що ти зв’яжеш на землі, буде зв’язане на небі; і те, що ти розв’яжеш на землі, буде розв’язане на небі» (Мт. 16, 18–19).
Що ти скажеш, ким для тебе є Христос?
Як цікаво: Христос питає про себе, а відповідає про Петра, про скелю віри, бо «Петро» означає «скеля», «камінь». Цією скелею Симона робить його віра, таїнственний і особливий зв’язок, стосунок поєднання рибалки з живим Богом. Це віра дає Петрові надприродне розуміння людей, світу, а відтак можливість зрозуміти те, що є для людини незбагненне.
Христос може запитати кожного з нас: що ти скажеш, ким для тебе є Я? Як би ми відповіли на це запитання? Недавно журналісти провели опитування з приводу того, ким для респондентів є Христос. Звичайно, що люди відповідали по-різному. Однак від відповіді на це запитання залежить наше життя — дочасне і вічне! Як важливо нам сьогодні будувати на камені віри Петра свою віру, розуміння, ким є для мене мій Бог. Від відповіді на вищевказане запитання залежить, ким є я, як особа і як християнин, а відтак яке завдання Господь покладає на мене в земному житті. Ба більше, від відповіді залежить, який я маю шанс скористатися ключами Петра, котрі зможуть розв’язати те, що є в мені зв’язане, і відкрити доступ до таємниць і до життя Царства Небесного. Отож, разом з апостолом промовмо сьогодні до Господа: «Ти — Христос, Син Бога живого» (Мт. 16, 16)!
Такі різні апостоли Петро і Павло
Сьогодні Христова Церква святкує пам’ять первоверховних апостолів Петра і Павла. Якщо ми приглянемося до їхньої життєвої дороги, особи і вдачі, то побачимо двох протилежних осіб, які мали між собою часом дуже гострі дискусії, як про це читаємо в Діяннях апостолів.
Петро був звичайним рибалкою, не дуже вченим і цілком не книжним чоловіком. Проте, Христос саме його покликав бути першим серед апостолів і скерував проголошувати у всьому світі звістку про Його воскресіння. Цей апостол також був посланий проповідувати до юдеїв, членів старозавітного вибраного народу.
Натомість Павло був юдеєм з діаспори, римським громадянином, одним із найбільш освічених людей свого оточення. Можна сказати, що він закінчив на той час найпрестижніший університет у Єрусалимі, навчаючись у славного інтерпретатора старозавітного закону, Гамалиїла. Павло не належав до спільноти учнів, які ходили з Христом, бо був спершу гонителем Його Церкви. У Діяннях апостолів читаємо розповідь, що він стеріг одяг убивць первомученика і архидиякона Степана. Павло був тим, хто мав доручення переслідувати християн. Але дорогою до Дамаска пережив особистий досвід уже воскреслого Христа.
Це до нього воскреслий Спаситель сказав: «Савле, Савле! Чого Мене переслідуєш?» (Ді. 9, 4). Тоді Савло зрозумів, що переслідує самого живого і воскреслого Христа-Бога. Досвід зустрічі із воскреслим Господом зміняє Савла на Павла. Відтоді Павло йде по всьому світу і проповідує Євангеліє серед поган і через свій апостольський запал терпить багато невигод. Ми сьогодні чули в читанні Апостола, що він сам пережив досвід смерті та воскресіння. Був узятий до неба, відчув слова невимовні, а потім повернутий до людей, щоб відкрити Божі таємниці тим, хто повірить в апостольську проповідь.
Пам’ять двох первоверховних апостолів, проповідь яких мала вселенське значення, ми святкуємо разом. Вони обидва загинули в Римі. Тому сьогоднішнє свято є особливим для Римської Церкви, а також для всього вселенського християнства.
Ми сьогодні святкуємо їхню пам’ять разом, тому що вони, хоч були різними і мали відмінний досвід особи Учителя, проголошували єдину віру в одного живого Бога і проповідували одне й те саме Христове Євангеліє. Цей особливий дар, який Господь дав Петрові та Павлові, зберігається і далі в Христовій Церкві.
Пам’ять неподіленого християнства у нашій Церкві
Сьогодні, у свято Первоверховних апостолів Петра і Павла, наші думки і молитви линуть до Римської Апостольської столиці. Ми, спадкоємці Київського християнства, пам’ятаємо у таїнственній містичній пам’яті нашої Церкви неподілене християнство першого тисячоліття часів святого і рівноапостольного князя Володимира, коли Київ перебував у повному сопричасті, єдності і з Константинополем, і з Римом.
Наша Церква пронесла цю містичну пам’ять і мудрість крізь вогонь, страждання, свідчення і муки. Вона засвідчила вірність наступникові апостола Петра кров’ю мучеників у часи комуністичних сталінських часів.
Саме наша Церква має нині особливе завдання — засвідчити перед християнами України, що єдність з наступником апостола Петра не продиктована політичним чи дипломатичним міркуванням доцільності, а є частиною віри Вселенської Церкви першого тисячоліття.
Бо це сьогодні Петрові наших часів, Папі Римському, Господь дає особливий таїнственний дар, встановлюючи з ним особливий зв’язок віри, про який чуємо в сьогоднішньому Євангелії. Цей дар Петрового служіння задля чистоти апостольської віри та єдності Вселенської Церкви в наші часи дає можливість його наступникові бути тим, хто перший навертається і утверджує у вірі своїх братів. У сучасному світі, сповненому розгубленням і нерозуміннями, крізь тисячоліття лунає для нас ісповідь віри апостола Петра і звернені до нього Христові слова: «Ти — Петро-Скеля і на цій скелі збудую мою Церкву й адові ворота її не подолають» (Мт. 16, 18).
Апостол Павло: заклик до місійного служіння
Сьогодні харизма і дар апостола Павла лежить та діє в нашій Церкві. Саме дар цього апостола кличе нас іти і проповідувати Христове Євангелії сучасній людині. Бо ж казав Павло, що почувається боржником перед тими, хто ще не знає Христа. «І горе мені, коли б я не проповідував Євангелія» — ці його слова продовжують будити місійне сумління християн усіх часів. Кожен, хто вірить у Бога, має обов’язок поділитися своєю вірою. Христос доручив апостолу Палові проголошувати євангельську проповідь та привести до хрещення майже все Середземномор’я. Сьогодні його голос розбуджує сумління сучасних християн. Апостол Павло питає мене і вас: скільки людей охрестилося завдяки вашій проповіді?
Багато людей довкола нас, навіть в Україні, ще не знають Бога. Відчуймо сьогодні обов’язок привести до Церкви принаймні одну людину на рік, а відтак допомогти їй охреститися. Допоможімо хоча б тому, кого Господь поставив поруч із нами. Поділімося своєю вірою в Бога і відкриймо цій особі двері Царства Небесного!
Сьогодні, у свято Верховних апостолів Петра і Павла, дякуємо Богу за те, що Він і надалі присутній між нами: ставить нам запитання, кличе нас, відкриває нам зміст, що означає бути Христовим учнем сьогодні. Просимо Петрі та Павла: «Первоверховні апостоли, дозвольте нам на камені віри Петра основувати всі наші християнські та людські справи нового часу. Апостоле Павле, запали в наших серцях той вогонь проповіді, яку ми, як християни нового часу, повинні понести у світ, що в ньому живемо. Святі апостоли Петре і Павле, моліть Бога за нас, грішних! Амінь».
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
