СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПроповідь Блаженнішого Святослава в шосту неділю після Зіслання Святого Духа під час прощі до Крилоса
Христова Церква від початку проповіді Христового Євангелія і аж досі проповідує Бога, який прощає, який є любов’ю, який оздоровляє людину. Й ось те, що Христос каже, стається. Фізичне зцілення розслабленого — лише вияв внутрішньої переміни, яка може статися з кожним із нас лише тоді, коли ми готові прийняти цю оздоровлювальну Божу любов… Про це мовив Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час прощі до Крилосу, 1 серпня 2021 року.
«Бадьорися сину, відпускаються тобі твої гріхи»
(Мт. 9, 1–8)
Високопреосвященні та преосвященні владики,
всесвітліші преподобні всечесні отці,
дорогі сестри і брати в монашестві,
достойні брати-семінаристи,
достойні представники влади цього Прикарпатського славного краю, княжого Галича,
дорогі брати і сестри, достойні прочани, які сьогодні так чисельно зібралися на цій Крилоській горі біля стіп Матері Божої!
Слава Ісусу Христу!
Ми відчуваємо, як Господь Бог відкриває нам сьогодні небо й дає можливість одержати ковток свіжого, наповненого Духом Святим, повітря. Нарешті можемо бачити один одного не віртуально, а особисто. Разом молитися, роздумувати над нашим земним життям, перевіряти, якими стежками ходимо, аби осягнути життя вічне.
Знаємо, що кожна людина, незалежно від того, яку роботу виконує, яке місце займає в суспільстві, має три основні завдання: Бога пізнати, Богові служити, а відтак своїм праведним життям заслужити собі сповнення надії на щасливе життя вічне. Й ось на цій урочистій унікальній прощі маємо особливу нагоду пізнати Бога, який до нас промовляє Словом свого Божественного Євангелія.
Бог, який прощає
У Євангельському читанні ми чули, як євангелист Матей благовістує нам Бога, який прощає. Якщо вас коли-небудь хтось запитає, у якого Бога ви вірите, то скажіть: Вірю в Бога, який прощає! Вірю в Бога, який не карає, а шукає нагоди вилити на кожну людину своє Божественне милосердя. Вірю в Бога, який не хоче смерті грішника, але щоби він навернувся і жив (пор. Єз. 33, 11). Але та Божа любов, те милосердя, те прощення — це не щось, що подібне до поведінки людини, яка просто заплющує очі на зло, яка інколи не хоче бачити чиєїсь біди. Як часто ми, бачачи людську біду, маємо спокусу заплющити очі, пройти мимо і вважати, що це не моя справа твоє горе, твоя неміч, твоє страждання.
Господь Бог із нами, грішниками, чинить по-іншому. Божественне прощення — це оздоровлення. Господь, прощаючи, спасає людину від її зла, усуває гріх — саму причину всього її лиха! І саме про це чуємо сьогодні в історії з розслабленим, якого принесли до Христа, просячи про зцілення. Але Христос поглянув на нього і сказав дуже глибокі слова, які одних збентежили, а інших здивували: «Бадьорися сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мт 9, 1–8).
Подароване людині синівство
Очевидно, законовчителів ці слова збентежили, адже вони сказали, що Він богохулить, бо хто може відпускати гріхи, крім одного Бога?! Вони не вірили, що Христос — той самий воплочений Бог, про якого вони читали в Законі Мойсея, якого навчали щосуботи у своїх зібраннях, але цей Бог захотів так близько прийти до людини, щоб подарувати їй прощення і відпущення її гріхів. Той самий Бог, який промовив до пророка Ісаї слова: «Я, я стираю твої провини заради мене самого, гріхів твоїх не згадую вже більше» (Іс 43, 25)!
Цікаво, що цього розслабленого Христос називає дуже лагідним пестливим словом: «Бадьорися, сину»! Щобільше, Матей уживає майже таке ж — «синцю». Він показує, що той розслаблений у Божих очах — його син. І Син Божий Ісус Христос — предвічний Бог Син, який народився від Отця безначально, перед сотворенням світу, прийшов до людини, щоб поділитися своїм синівством, щоб кожну людину зробити сином або донькою Небесного Отця. Він дарує Святого Духа, якого апостол Павло називає «Духом усиновлення», який оздоровляє, прощає, благословляє. І саме це Боже прощення — зміст нашої надії, осердя нашої віри. Саме це Боже прощення нам об’являє даровану людині Божественну любов. Тому євангелист Іван каже: «Ми пізнали і увірували в ту любов, яку Бог має до нас» (1 Ів 4, 16).
Оздоровлення тіла розпочинається із зцілення душі
Христова Церква від початку проповіді Христового Євангелія і аж досі проповідує Бога, який прощає, який є любов’ю, який оздоровляє людину. Й ось те, що Христос каже, стається. Фізичне зцілення розслабленого — лише вияв внутрішньої переміни, яка може статися з кожним із нас лише тоді, коли ми готові прийняти цю оздоровлювальну Божу любов.
Святий Іван Золотоустий говорить, що цей розслаблений тілом — це для нас ікона видимих певних наслідків, які має гріх у нашому особистому житті. Він зауважує, що в розслабленому тілі найперше розслаблена душа. Подібно, як ми через нашу гріховність тратимо життєві орієнтири, хоча маємо всі засоби для успіху, але не знаємо, як їх правильно застосувати, куди нам рухатися, наше тіло перестає підкорятися такій душі. І начебто розслаблений чоловік має все, усі його члени здорові, але сам він лежить розбитий оцим внутрішнім паралічем. Тому оздоровлення тіла — це вияв оздоровлення паралічу від гріха, внутрішньої сили, яка рухає людиною, яку ми називаємо людською душею.
Без Сповіді проща неповна
«Бадьорися сину, доню, прощаються тобі твої гріхи!»
Щоразу, коли ми приходимо на прощу, то найперше для того, щоб перевірити, чи добрим шляхом ідемо в житті. Ми приходимо на прощу перш за все, щоби приступити до Святої Тайни Сповіді.
Без Сповіді проща неповна, подібна до ситуації, коли розслабленого принесли до Христа, але так із Ним і не зустрілися. На прощі можна розминутися з тою метою, яку вона в собі містить. Але коли приступаємо до Таїнства Покаяння, то під час цього особливого моменту досвідчуваємо, дуже особисто переживаємо та пізнаємо на власній розслабленій гріхами душі це Слово прощення і відпущення Богом гріхів. Це мені й вам сьогодні каже Христос у тайні покаяння: «Бадьорися сину, доню. Тобто не бійся! Відпускаються тобі твої гріхи».
Господь Бог стає так близько до нас, обіймає, каже: «Встань, візьми твої ноші і йди додому! Лиши тут, у Мене, можливо, на цій Крилоській горі, залиши своє ложе, клопоти, біди і страждання, навіть свої хвороби, залиши тягар своїх гріхів, а потім вставай та йди додому оздоровленим, підсиленим. Від цієї хвилини твоя земна хода відбуватиметься зі світлом Божественної любові і Його прощення. Підеш звідси оздоровленим, пізнаєш Бога, який тебе любить, не засуджує, не спішить покарати. Пізнаєш Бога, який прощає»!
425 років унії в Бересті: зцілення паралічу церковного поділу
Цьогорічні прощі, які ми відбуваємо в різних куточках України та світу, відбуваються в контексті особливих ювілеїв, які відзначаємо. Ми сьогодні дякуємо Господу Богові за подію, яка відбулася 425 років тому в Бересті. Тепер Брест — це місто у Білорусі, а тоді, на Соборі Київської давньої митрополії, мій великий попередник митрополит Михайло Рогоза разом зі своїми єпископами відновив життєдайну єдність старовинної Київської митрополії з наслідком апостола Петра — Папою Римським. Тоді на наших землях був зцілений параліч церковного поділу. Це щось подібне, як сьогодні Христос у Євангелії відновляє цілісність здоров’я цього розслабленого. Єдність, яка існувала між християнами в першому тисячолітті знову була відновлена, тому що ми з вами були хрещені в єдності Христової Церкви першого тисячоліття.
Ми добре знаємо, що за часів князя Володимира, коли постав цей старовинний Галич, Київська митрополія ще втішалася єдністю між Сходом і Заходом. Та єдність була відновлена тоді, коли ми відчули, що тільки в ній наша сила, у єдності внутрішній, кожного з нас із Господом Богом, але й у вселенській, всецерковній, знаком, служителем, символом й основою якої є наслідник апостола Петра. І ми сьогодні хочемо подякувати, що можемо бути спадкоємцями цього доленосного рішення. Хочемо подякувати за велике свідчення мучеництва й ісповідництва в часи комуністичних переслідувань. Це було ісповідництво саме тої єдності, за яку сьогодні в такий особливий спосіб Господу Богові дякуємо. Бо єдність Церкви — це не справа рук людей, політичних чи дипломатичних міркувань. Це — вияв сили Божої, вияв сили і присутності в Церкві благодаті Святого Духа, який є духом Божої любові, що дає єдність між людьми, присутня у Христовій Церкві.
Україна як незалежна держава постала як плід Божого милосердя
Ми сьогодні хочемо дякувати ще за одне відновлення. Цього року наша Українська держава святкує 30-річчя відновлення державності. Україна як незалежна держава постала як плід Божого милосердя, як Божий дар для нас, як плід праці, страждання, мучеництва, зусиль цілих поколінь, отої муравлиної праці, якою рухається весь український народ, тої щоденної муравлиної праці, якої нас навчав праведний митрополит Андрей Шептицький. Хтось може сьогодні сказати: «Та України ніколи як такої не було. Про яке відновлення ви можете говорити в 30-річчя?!».
Але сьогодні правду про нашу державність, яка сягає часів Київської держави й була вкотре відновлена 30 років тому, говорить оцей давній Галич, цей Крилос, свідчить наше коріння, яке тут сьогодні проростає новими життєдайними паростками. Як ми про це будемо забувати чи мовчати, то, за словами Христа, оце давнє каміння, оці фундаменти прабатьківського Успенського собору, кричатимуть!
І ми дякуємо Господу Богові, що маємо свою державу, яка є запорукою того, що можемо гідно розвиватися зі своєю мовою, культурою, традицією, повнокровно діючою Церквою на рідних, благословенних Богом землях. Цей дар держави ми повинні скріплювати, розвивати, боронити, за неї Господу Богові дякувати.
Посвята українського народу Пресвятій Богородиці
Сьогодні ми хочемо вкотре поручити наш народ, державу під опіку Пречистої Діви Марії, яка завжди була з нами як у тяжких моментах — горя, кривди, руїни, нищення, сліз та плачу, так і в моментах відродження.
Це тут, на цій Крилоській горі, перед її очима проходила ця багатовікова історія нашої Церкви та нашого народу. Нехай Вона сьогодні прийме всіх нас під свій покров. Нехай дарує усім нам здоров’я, щоб жодна хвиля новітньої хвороби не була причиною для розпачу, зневіри та розпуки, щоб ми завжди відчували, що Господь Бог близько. Він прощає, оздоровляє. У Ньому наша надія, на Нього надіється серце сучасного українця, у Нього ми віруємо, Його ісповідуємо, визнаватимемо в сучасному світі під силою і благодаттю Божественного Духа Божої любові.
† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
