СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПроповідь Блаженнішого Святослава у Неділю торжества православ’я
Сьогодні Христова Церква святкує Неділю торжества православ’я. Сьогоднішнє Боже слово нам до кінця пояснює що це. Торжество православ’я — це торжество істини і всеохопної повноти християнської віри, торжество правди, торжество повноти відбудованої Богом людини, торжество того, у кому немає лукавства. Про це мовив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав 21 березня 2021 року, у Неділю торжества православ’я.
Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні, у цю першу неділю Великого посту, Святе Євангеліє благовістує нам Бога, який спішить відбудувати людину для того, щоб відновити її з руїни гріха і зробити справжньою, тобто такою, що своєю істотою та своїм життям відповідає первинному задуму Творця щодо неї, її вічному покликанню. Сам текст, який ми сьогодні читали, побудований як передання великого ентузіазму від знахідки — зустрічі Христа з Його першими апостолами.
Христос іде, щоб віднайти людину
Ісус Христос, який вийшов із Йордану, був повний благодаті Святого Духа. Іван вказав, що це той Агнець Божий, який бере на себе гріхи світу. Учні почали відходити від Івана до Ісуса зі словами: ми нарешті знайшли Того, на кого всі чекали, кого всі шукали. Їх сповнює радість від можливості поділитися знайденим з іншими. Ісус Христос приходить не тільки, щоб Його знайшли, хоч так просили пророки: «Боже, дай себе нам знайти і ми повернемося до тебе» (пор. Пс. 84, 5). Сьогодні Христос сам іде, щоби віднайти людину. Ентузіазм зустрічі приводить щораз інших осіб до знайомства з Христом. Ось Филип веде Натанаїла — тут починається друга частина Євангеліє, яка зосереджує нашу увагу на чомусь іншому. Йоан розповідає, що як тільки Христос побачив здалека Натанаїла, то сказав: «Ось справжній ізраїльтянин, в якому немає лукавства» (Ів. 1, 47).
Відсутність лукавства — це справжність людини перед Богом
Сьогодні, коли чуємо слово «лукавство», часто розуміємо його передовсім у моральному сенсі: нелукавий — це той, хто не хитрує; той, хто нічого не приховує; той, хто говорить правду; той, хто не намагається іншого обманути.
У словах Ісуса справжній ізраїльтянин, який немає лукавства, означає щось глибше. Відсутність лукавства — це справжність людини у її відношенні до Бога, це відповідність її задуму Творця щодо неї. Відсутність лукавства для правдивого ізраїльтянина означає те, що Божий закон і Боже слово, які будять сумління, без фальші Натанаїл утілює у своєму особистому житті.
У ньому немає лукавства не лишу тому, що він не лукавить перед іншими, а тому, що живе відповідно до Божого закону. Він — справжній ізраїльтянин ще й тому, що той Божий закон, який був дороговказом і вихователем людини до приходу Ісуса Христа, Натанаїл вірно й до остатку втілює в особистому житті — він справжній у тому, що робить. Справжній у своєму релігійному житті. І та справжність — це його «нелукавство».
Бути під смоковницею — це перебувати у власному просторі
Цікаво, що Натанаїл далі говорить до Христа: «А звідки Ти мене знаєш? Я з тобою ніколи до цього часу не бачився». Христос торкає його в саме серце, кажучи: «… перш ніж Филип тебе покликав, я бачив тебе, як ти був під смоківницею». Це — таїнственні слова. Мабуть, найкраще їх зрозумів лише сам Натанаїл. Бути під смоківницею, відповідно до книг Старого Завіту, — це перебувати у своєму приватному просторі, де інші тебе не бачать. Інколи ми є справжніми тоді, коли ніхто нас не бачить. Сучасна людина навіть думає, що тоді і Бог її не бачить. Приватний простір людини — це територія, куди ніхто не може зайти без дозволу господаря. Ми не знаємо, що робив за зачиненими дверима, у своєму приватному просторі, Натанаїл. Що він переживав? Що шукав? Чого і Кого прагнув? Він знав, що те, що він робив там, «під своєю смоківницею», інші люди не бачили. Бачив і знав це тільки Господь Бог! Правдоподібно, що в тому приватному просторі, який був недосяжним для людського ока, він здійснював Божий закон, молився та шукав Бога й очікував Месії. Він жив Божими заповідями. Боже слово цілковито охопило всі сфери його життя. Не було жодного виміру, у якому жив, діяв, думав, прагнув Натанаїл, де би Боже слово, Його правда й істинність не мали вирішального значення. Відтак справжньою, у якій немає лукавства, людина є лише тоді, коли це справжнє вона виявляє у своєму внутрішньому, приватному, просторі.
Тому, коли Христос визнає справжність Натанаїла в його духовному та релігійному житті, під його смоківницею, тоді Натанаїл розуміє, що перед ним стоїть Бог. Тоді він ісповідує віру у воплоченного Бога, кажучи: «Учителю, Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїля. Ти — той Месія, на якого я чекав там, під своєю смоківницею. Той Месія, до якого нас готували Закон і старозавітні пророки».
Торжество православ’я — це торжество істини про людину і світ
Сьогодні Христова Церква святкує Неділю торжества православ’я. Сьогоднішнє Боже слово нам до кінця пояснює що це. Торжество православ’я — це торжество істини і всеохопної повноти християнської віри, торжество правди, торжество повноти відбудованої Богом людини, торжество того, у кому немає лукавства.
Цікаво, що в нашій візантійській традиції відбудування правдивої людини вбачалося у її відновленні як образу й подоби Бога. Господь, як Творець, сотворив людину на Свій образ і подобу. Через гріхопадіння вона втратила подобу Бога, але у глибині її душі залишився Його образ. Той образ, який будив її сумління, був глибоко у її приватному просторі, під особистою смоківницею, завжди змушував шукати правду, Бога, Спасителя, та й очікувати на Нього. Те відбудування людини наша візантійська традиція передає нам як відновлення живої ікони, якою є кожна особа. Саме через те, що Бог став людиною, людина стала справжньою у Христі. Вповні справжня людина була об’явлена в Божественній особі Ісуса Христа. Христос наче наново показав людині її справжній взірець, на який вона була сотворена.
Взірець справжньої людини, у якому образ і подоба Божа сягають усієї своєї повноти, усієї своєї краси, видимо показані людині її Творцем у воплоченому Сині. Тому богословська думка Церкви бачить, наскільки таїнственним і великим було об’явлення істинної людини в божественній особі Ісуса Христа. Тому ми малюємо святі ікони, які нам дають можливість побачити воплоченного Бога, побачити взірець, з яким ми себе постійно повинні зіставляти. Ми почитаємо святі ікони нашого Спасителя, Богородиці, святих Божих угодників саме для того, щоб побачити, як нам потрібно відбудувати власну подобу в тому образі Божому, який криється у глибині нашої душі.
Великий піст як процес реставрації ікони
Наш великопісний шлях має бути подібним до процесу реставрації ікони, коли нашими молитвами, ділами милосердя, умертвленнями, аскетичними практиками, ми даємо можливість Богові крок за кроком відмалювати й відновити в усій красі свою подобу в Його образі, яким є ми. Найцінніша ікона Бога — це жива людина. Тому Бог став людиною, воплотився у Свій образ для того, щоб ця людина була віднайдена та відбудована Ним самим, Його стражданнями, Його смертю, Його кров’ю і воскресінням, та могла засяяти в усій своїй красі.
Пан Євген Сверстюк, який пережив складні часи, а ще й за свою безкопромістність щодо безбожної влади був ув’язненим, свого часу говорив так: «Для людини існує єдина безпрограшна позиція — бути чесним». Якби ж то Господь Бог, що бачить, якими ми є за зачиненими перед людьми дверима, міг нам колись сказати: «Ось справжній християнин, у якому немає лукавства!» Це було б найбільшою нагородою за всі великопісні практики, які ми хочемо здійснити в тому часі.
Хто справді шукає правди в сучасному світі, який правди відрікається? Той, хто шукаючи її в особистому житті, побачить не тільки красу відбудованої ікони у своїй душі, а як Христос каже до Натанаїла: «Віруєш, побачиш ще більше. Побачиш небеса відкриті і ангелів Божих, як вони возходять і сходять на Сина Чоловічого». Амінь.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
