СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПроповідь Блаженнішого Святослава у день світлого празника Христового Воскресіння
Нині вся Христова Церква нам каже, що як Христос помер не для себе, а для нас і нашого воскресіння, так Він воскресає не для себе, а для нас і з нами. Іван усвідомив, що, воскресши з мертвих, Христос вийшов із лабет смерті не сам: разом із собою Він вивів усіх, які були невільниками тієї смерті. Він воскресає разом із приниженим людством. Тому Пасха Господня — це велике свято свободи людини від гріха і смерті. Такими словами звернувся Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав до вірних у своїй Великодній проповіді, 2 травня 2021 року.
Преосвященні владики!
Всечесні та преподобні отці!
Преподобні браття і сестри в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Любі діти нашої Церкви в різних куточках земної кулі, які зараз із нами наживо єднаються в цій пасхальній молитві!
Дорогі парафіяни нашого Патріаршого собору, за якими ми скучили і яких так раді бачити!
Дорога молоде! Дорогі діти!
Христос воскрес!
Сьогодні все створене — небо і земля, видимий і невидимий світ — об’єднується у величавому оспівуванні свого Бога Творця і Спасителя, який переможно виходить із гробу. Він, наш Господь, як людина помер на хресті, але як Бог зійшов у найглибші адові підземелля для того, щоб віднайти людину, знову відкрити їй дорогу до життя. Навіть тим, які були зачинені, полонені, перебували в лабетах смерті, дає можливість вийти на волю і повернутися назад до свого Небесного Бога і Отця. Тому сьогодні це свято є справді найбільшим християнським святом, празником усіх празників, торжеством усіх торжеств.
Подія Воскресіння Ісуса Христа в очах євангелиста Йоана
Про подію Воскресіння Христового ми читаємо в Божественних Євангеліях. Євангелисти нам оповідають, що рано-вранці, ще до сходу сонця, жінки-мироносиці поспішили до гробу, щоб довершити похоронний чин над бездиханним тілом нашого Спасителя. Вони йшли плачучи, як каже наша Літургія, розчиняли миро і пахощі своїми сльозами. Але побачили порожній гріб і почули слово ангела: «Його нема тут! Він воскрес! Чого плачете? Ідіть і сповістіть Його учням» (пор. Мр. 16, 1–8).
Послухаймо сьогодні свідчення улюбленого Христового учня, наймолодшого з усіх апостолів — Івана Богослова. Він передає у Євангелії особистий досвід цього пасхального ранку. Каже, що на голос жінок він із Петром побіг до гробу і, увійшовши в порожній гріб, побачив плащаницю, похоронні пов’язки, — «побачив і увірував» (пор. 20, 1–10).
Це глибокі і таїнственні слова. Хіба ж він був невіруючим? Хіба ж він не бачив всього, що чинив Христос за життя? Це ж він, Іван, спочив на грудях Божественного Учителя на Тайній вечері, будучи найближчим до Його думок, бажань і переживань? Що означає те пасхальне Іванове «увірував»?
Пасхальний рух від приниження до піднесення
Слухаючи далі слова Євангелія від Івана, ми починаємо розуміти, що в той момент, коли він побачив порожній гріб, то усвідомив, що його Господь є Богом, який прийшов, щоб спасти своє створіння, який за своєю людською природою помер на хресті, але у своєму божестві воскрес із мертвих і знищив смерть. Цей Бог не є таким, що десь далеко на небі просто споглядає на муки і страждання людини.
Іван описує у своєму Євангелії дивний пасхальний рух, який почався низходженням та упокоренням Божого Сина і звершився у Його восходженні назад до Отця, що мало за точку відліку Його воскресіння. Адже «пасха» — це рух, вихід чи, радше, перехід з одного стану в інший. Євангелист каже такі слова Христові: «Ніхто не ввійшов у небо, окрім того, хто зійшов з неба, — Син Чоловічий! Так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоби кожен, хто вірує у нього, мав життя вічне» (пор. 3, 13–14).
Того пасхального ранку Іван побачив і увірував, щоб Ісус зійшов із небес у русі приниження аж до хресної смерті та погребіння у гробі. Але тепер, із Його воскресінням, починається інший рух — піднесення, переходу зі землі до неба, від смерті до життя. Євангелист сповіщає нам сьогодні: «Спочатку було Слово. І Слово було в Бога і Слово було Бог… Прийшов до своїх, а свої Його не прийняли. Котрі ж прийняли Його — тим дав владу синами Божими статися, які в ім’я Його вірують, які не з крові, ані не від тілесного бажання, ані з волі людини, лише від Бога народилися» (1, 1, 11–13). Цей улюблений Христовий учень хоче, щоб цього пасхального ранку ми разом із ним пережили момент відкриття для себе нової життєвої перспективи у воскреслому Христі. Він запрошує нас побачити порожній гріб і каже нам: «Христос воскрес!». А ми йому відповідаємо: «Воістину воскрес!».
Христос воскрес не для Себе, але для кожного із нас
Нині вся Христова Церква нам каже, що як Христос помер не для себе, а для нас і нашого воскресіння, так Він воскресає не для себе, а для нас і з нами. Іван усвідомив, що, воскресши з мертвих, Христос вийшов із лабет смерті не сам: разом із собою Він вивів усіх, які були невільниками тієї смерті. Він воскресає разом із приниженим людством. Тому Пасха Господня — це велике свято свободи людини від гріха і смерті. Христос бере сьогодні за руку всіх від віку померлих, а також живих людей, які зневірилися, розчарувалися, втратили сенс і зміст свого життя, які бояться жити, народжувати людей… Він воскресає разом із сучасним людством, вводячи нас у життя.
Як нам потрібно такої життєдайної, визвольної десниці воскреслого Спасителя! Сучасна людина, як ніколи в минулі часи, знову дивиться в очі смерті. Скільки сьогодні можна почути свідчень тих, хто перехворів цією страшною недугою, як у певний момент вони відчули холодне дихання смерті! Скільки людей сьогодні лежать на лікарняному ліжку і не мають тієї руки, яка б їм дозволила відчути новий сенс життя, підняла б їх з ліжка, вивела із «затвору» та різних карантинних обмежень і впровадила наново в життя, що тут, на землі, тільки починається, але повнота його буде у вічності!
Сучасна людина, чи то багата, чи бідна, дуже потребує Пасхи! У теперішньому світі, який вона сама собі збудувала, відчуває глибокий дискомфорт. Ми думали, що ця пандемія на місяць чи на пів року. Проте вже другий рік ми мусимо святкувати Пасху в її лабетах.
«Побачити і увірувати»
Що ми, як християни, повинні усвідомити і навчитися? У що маємо повірити в цей Пасхальний день разом з Іваном Богословом?
Наcамперед ми повинні «побачити і увірувати», — побачити в наших храмах порожній гріб Господній та Його плащаницю, що спочиває на Божому престолі, і повірити, що Христос є разом з нами, що Він нас виведе з цього стану. У Ньому, а не в наших вчинках чи успіхах є життя. У Ньому, а не в наших здібностях долати життєві труднощі, є воскресіння! У Ньому є наша надія, що ми силою християнської віри все перетриваємо, зможемо вижити і зробити світ сучасної людини таким, у якому можна жити, а не вмирати. Тому ми сьогодні всьому людству кажемо: «Христос воскрес!».
Сердечно вітаю всіх вас із цим великим християнським святом! Задумаймося, яке значення слова «привітати з Великоднем». Це не означає лише помахати рукою на відстані і мило усміхнутися. Пасхальне вітання — це щось передати одне одному. Ми знаємо, як часом словом солідарності і підтримки можна «воскресити» дух людини, дати їй сили до життя. Сьогодні ми, як християни, ділимося не людськими словами підтримки, а даром пасхальної радості. Ми ділимося Ним як животворним Божим Словом, у якому, за словами євангелиста Івана, є життя, світло для людей (пор. 1, 4). Ділимося даром життя воскреслого Спасителя. Вітаючи одне одного, ми наче запалюємо нову свічу, що розганяє темряву. Ми промовляємо «Христос воскрес!» для того, щоб сучасна людина, відповідаючи «воістину воскрес!», щодня воскресала, позбувалася проблем, виходила з лабет своїх дискомфорту, у якому перебуває.
Іванка Демчук, Воскресіння Христове
Усміхніться! Будьмо радісні!
Вітаю всіх вас! Усміхніться! Будьмо радісні! Нехай ця Пасха буде подихом нової сили для всіх нас! Ми так потребуємо і чекали цього свята!
Звідси, із серця нашої Церкви-матері, із нашого Патріаршого собору Воскресіння Христового над берегами сивочолого Дніпра, передаю цей пасхальний привіт по всьому світу дітям нашої Церкви. Особливо вітаю тих, хто сумує, хто почувається покинутим чи забутим у різних життєвих важких обставинах.
Привітайте людей, які сьогодні є самотніми. Постукайте до своїх сусідів, зберігаючи карантинні норми, скажіть їм, що Христос воістину воскрес!
Сьогодні наша молитва лине на окуповані території і в Крим, до наших воїнів, до всіх, які чують брязкання зброї і дивляться у вічі смерті. Усім, хто бере в руки зброю, хочемо сказати: «Смерте, смерте, де твоє жало? Де твоя, аде, перемога? Христос воскрес і ти повалений!».
Нашим духовним зором обіймаємо всіх братів і сестер, розсіяних по світу: на півночі, півдні, сході та заході. Нині наша глобальна УГКЦ, молячись різними мовами на всіх континентах, співає «Христос воскрес!» і єднається в одну велику християнську родину. Вітаю тих, які є далеко від дому, зокрема поїхали на заробітки через скрутні обставини. Можливо, для них єдиний спосіб порадіти — це бути зараз із нами на онлайн-трансляції. Обіймаю вас і ділюся з вами цією пасхальною радістю.
Щиро вітаю наші родини: татів, матерів і діточок, дідусів і бабусь із їхніми онуками. Цей рік Вселенська Церква проголосила устами Папи Роком душпастирської уваги до християнської родини. Адже сім’я, як нерозривний союз чоловіка і жінки, що відкритий до народження дітей, є фундаментом і клітиною людського суспільства. Молимося за наші християнські родини і приносимо їх на цей Божий престол до стіп воскреслого Спасителя.
Усім вам бажаю веселих свят Воскресіння Христового. Зичу смачного пасхального яйця, що є символом порожнього гробу, із якого переможно вийшов Христос. Нехай лунає Україною і світом животворний і натхненний спів «Христос воскрес! Воістину воскрес!».
† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
