СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПроповідь Блаженнішого Святослава у 4-ту неділю Великого посту
Запитаймо себе: Наскільки я вірний у тому, що чиню відносно Бога, ближнього і себе самого. Ми знаємо, що молитва і піст — це два способи оздоровлення. Молитвою оздоровлюємо наші стосунки з Богом, а постом — зі самим собою. Ми вчимося керувати собою, своїми похотями, думками, бажаннями, рішеннями, думками і ділами. Тому каже Христос, що той вид духу невірства можна вигнати молитвою та постом. Мовив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у 4-ту неділю Великого посту, 11 квітня 2021 року.
«Бо добрий Господь наш і милість Його повік,
а вірність Його з роду в рід»
(Пс. 100, 5)
Преосвященний владико!
Всечесні отці!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Дорогі наші парафіяни!
Слава Ісусу Христу!
Це оспівування Божої вірності, яке ми чуємо у псалмопівця Давида, — ключ до зрозуміння сьогоднішнього слова Божественного Євангелія. Христос приходить для того, щоби вкотре урочисто об’явити вірність Бога людині. Це — особлива риса Бога Ізраїлю, урочисто проголошена в підніжжі Синайської гори, коли Він уклав союз зі своїм народом. Тоді були вжиті дуже важливі слова присвоєння. Господь каже: «Я буду вашим Богом, а ви будете моїм народом» (Лев. 26, 12). Цей договір, Завіт — це урочисте проголошення вірності Бога обітницям, які Він дає людині. Людина зрадить, а Бог — ніколи. Саме ця вірність Бога вповні об’явилася в особі Ісуса Христа, у тому моменті, коли Син Божий, повний Духа Святого, був посланий Отцем для того, щоби сповнити до кінця все те, що Господь Бог обіцяв і обіцяє людині — Він чує свій народ та промовляє до нього Своє слово. Христос, воплочене Слово Отця, є Тим, хто, сповняючи обітниці, засвідчує, що Господь Бог є Тим, хто чує плач і молитву людини; Він відповідає та говорить до неї; Він присутній біля неї. Це спілкування і присутність, ця сила Божа в Його вірності — джерело надії й безпеки, а також радості всього людства. Ця сила — джерело віри кожної віруючої людини.
Два сини: Божий Син і людський син
Сьогодні ми чуємо, як Христос приходить в одне село і до Нього виходить батько, який виливає йому весь біль та розпач своєї родини. Цей чоловік представляє Йому свого єдиного сина. Але цікаво, яка разюча різниця між тими двома синами, котрі зустрічаються у сьогоднішньому Євангеліє. З одного боку, бачимо Сина Божого, який, сповняючи Божу вірність людині, прийшов, щоб непросто почути чи промовити до неї, а вилити на неї Боже милосердя. Син Отця — носій Святого Духа, Бог, що чує і промовляє; а той син, про якого говорить бідний батько, повний духа злого. Цікаво, що цей дух виявляється у діаметрально протилежний спосіб, ніж той, що ми бачимо в особі Ісуса Христа. Цей дух німий і глухий, він нищить, руйнує того, кого посідає. Те зцілення, про яке ми чуємо в нинішньому Божому Слові, найперше торкається серця батька, а потім і сина. Знаменно, що перша відповідь Христа стосується вірності.
Оздоровлення вірності батька
Каже Христос до батька: «О, роде, невірний та грішний, доки я буду між вами?». Глухий і німий дух був виявом невірства батька, ізраїльського народу, невірності людини щодо обов’язків чи обітниць, які вона взяла на себе відносно Бога.
Цікаво, як у розмові з Ісусом Христом найперше оздоровляється невірність батька через зростання у вірі. Бо від невірності розмова переходить до віри. Показово, що навіть в українській мові «вірність» і «віра» — однокореневі слова. Вірність — це завжди вияв віри. Коли хтось не вірить Богові, ближньому, своїй дружині чи дітям, то брак віри виявляється у невірстві, у тому, що свої обов’язки людина в певний момент занедбує і не виконує. Батько спочатку дивився на Христа як на одного з багатьох цілителів. Він не шукав Бога, який мав би зцілити його дитя. Він перед тим просив про допомогу в апостолів. Його віра й довіра до Бога тільки починаються в момент зустрічі з Христом. Каже йому Христос: «Ти питаєш мене чи я можу? Нічого немає неможливого тому, хто вірує». Тому що віра — це відкриття людини на Божу силу, віра — це стосунок із Богом, який виявляється у вірності Йому!
Віра — це здатність людини сприйняти Боже Слово
Віра — це здатність людини сприйняти Боже Слово, Його присутність і силу у своє особисте життя. Боже Слово людині спочатку треба почути, а потім промовити, потрібно мати відкритими слух та уста у стосунках з Богом і ближнім. Лише тоді, коли батько просить оздоровлення від невірства, каже: «Вірую, але допоможи моєму невірству». У той момент стає здоровим його син. Той дух його покидає. Всім видавалося, що той син начебто помер, бо інколи невірність так глибоко вкорінюється, стає наче частиною нашого «я», що коли хочемо бути вірними чи віруючими і викорінюємо свій гріх, то в цей момент здається, що вмираємо. Насправді віра в Бога відкриває вуха й вуста, робить людину знову здатною до спілкування з Богом, ближнім, а навіть і собою. Насправді через Слово Христа Святий Дух уздоровлює здатність людини будувати справжні й повноцінні стосунки! Стосунки, які долають глухоту та німоту, розвертають людину обличчям до Бога, ближнього та навіть себе самого!
«А вірність Господа з роду в рід…»
Дорогі у Христі брати і сестри, час Великого посту — дуже добрий момент, щоб ми з вами побачили, наскільки кожен із нас є віруючою людиною. А відтак переосмислили, у якому стані перебуває моя віра, бо дуже часто страждаємо на подібну недугу того глухого й німого духа, зранені в самій здатності будувати повноцінні людські стосунки, а потім бути їм вірними. Ми інколи так само глухі щодо Бога. Так концентруємося на своїх особистих потребах і проблемах, що навіть Бога використовуємо для їхнього задоволення і не чуємо, що Господь хоче сказати. Тоді перетворюємося на німу людину, яка у своїх устах не має Божого слова, не має що сказати іншим про Бога. Людина, котра зірвала та знищила ці стосунки, які дають їй можливість виявити свою особистість, бути собою, і є подібною до цього бідного юнака, який страждає від того, що потрапив у полон крайньої самотності.
Як часто, зокрема в сучасних обставинах вимушеної самоізоляції, ми починаємо страждати на подібного німого і глухого духа, який є духом відокремлення, ізоляції людини від Бога та ближнього, духа крайнього індивідуалізму сучасної культури споживання, яка вражає саму здатність людини жити по-людськи, будувати, а головне, цінувати людські стосунки. Ця глуха й німа самотність особливо загострилася в обставинах вимушеної самоізоляції карантинних обмежень пандемії.
Цікаво, що плід такої ізоляції, такого виду невірства — інколи нездатність керувати самим собою, а коли людина не чує Бога, тоді не чує себе. Каже батько: «Той дух хватає мого сина і кидає його чи то у вогонь, а чи у воду». Як часто сучасна людина, яка втручає духовні та моральні орієнтири, схильна кидатися у крайнощі. Як часто вона розгублена, як часто той дух жорстоко з нею поводиться.
Наскільки я вірний у тому, що чиню відносно Бога, ближнього і самого себе?
Тому сьогодні запитаймо себе: Наскільки я вірний у тому, що чиню відносно Бога, ближнього і себе самого. Ми знаємо, що молитва і піст — це два способи оздоровлення. Молитвою оздоровлюємо наші стосунки з Богом, а постом — зі самим собою. Ми вчимося керувати собою, своїми похотями, думками, бажаннями, рішеннями, думками і ділами. Тому каже Христос, що той вид духу невірства можна вигнати молитвою та постом.
Тому спитаймо себе: Наскільки я вірний у молитві? Чи молюся щодня? Наскільки я вірний у тих маленьких речах, які обіцяв Богові на початку цього посту? Наскільки вірний усьому тому, що для мене найважливіше в моєму житті? Наскільки я вірним своєму християнському покликанню? Тим принципам, які сповідую як християнин у сучасному світі?
Нехай нинішня подія зцілення, про яку чуємо у Євангелії, станеться зі мною і вами в сучасному моменті життя й історії. Нам так потрібно відчути, що зараз, у момент великого страху та розгублення людства, Бог є вірним. Він — поруч, Він — з нами, з оцим невірним і грішним родом, який часто не чує та не бачить, не може промовити до себе, ближнього і Бога в молитві.
Просімо в час Великопосного подвигу отого зцілення, щоб Господь Бог поміняв у нас духа: забрав духа невірства, рабства, духа, який не дає молитися, читати Святе Письмо, слухати Бога, і дав Духа Святого, Духа чистоти, покори, терпеливості й любові, як про це молимося у молитві святого Єфрема. Того Духа, який дає справжню свободу та зцілює людські стосунки і робить мене знову повноцінною та гармонійною особою.
Просімо сьогодні разом з євангельським батьком: «Господи, вірую, але поможи моєму невірству». Амінь.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
