СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПроповідь Блаженнішого Святослава на Всеукраїнській прощі до Страдчу з нагоди Дня мирянина
«Господь Бог готовий дати нам усю необхідну силу, аби перемогти ворога, але шукає того, хто би її взяв і нею здобув свободу й незалежність. Господь Бог кличе кожного з нас до особистого зусилля у тій боротьбі за перемогу. Тому запитаймо себе перед Божим обличчям, перед обличчям родин наших героїв: Що я зробив, що я роблю щодня для того, аби Україна перемогла? Там, де я є, там, де Господь Бог мене покликав, яке зусилля докладаю для того, щоб сила Божа виявилася в перемозі України?» — звернувся до молільників під час Всекраїнської прощі до Страдчу з нагоди Дня мирянина Блаженніший Святослав.
Високопреосвященні, преосвященні владики!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Достойні представники органів державної влади різного рівня!
Дорогі прочани, які з різних куточків України і з-за кордону
прибули на цю Всеукраїнську прощу!
Дорогі брати і сестри,
які зараз із нами моляться за допомогою трансляції «Живого телебачення»!
Слава Ісусу Христу!
Найперше хочеться подякувати Господу Богові і Збройним силам України за цей день, за те, що ми живі, за те, що можемо зійтися тут, на цій Страдецькій горі, яку називаємо українською горою блаженств, для спільної молитви. Дякуємо Господу Богові за те, що подарував нам цю можливість бути тут, у цьому місці всенародної сили, разом із Ним, Його шукати, слухати Його слово, приступати до Святих Таїн, причащатися Його тілом і кров’ю. Сьогодні зібрані тут разом, хочемо подякувати нашим дівчатам і хлопцям на фронті, які своєю кров’ю вибороли нам цю хвилину. Я хочу дуже подякувати, що тут між нами присутні родичі, родини загиблих героїв. Дорогі матері, жінки, діти, ми страждаємо разом із вами і плачемо вашими слізьми! Дякуємо нашим героям, полеглим на полях боїв за Україну, за те, що маємо цей дар, — дар свободи для молитви.
Дві частини одного євангельського уривка
Слово Божественного Євангелія, яке ми щойно почули, направду, дуже глибоке і зворушливе для того, хто його почує і прийме глибоко до серця. Те євангельське читання начебто має дві частини. Одна з них говорить про посольство, яке Іван Хреститель вислав до Ісуса Христа, щоб запитати Його: «Чи є Ти той, хто має прийти, чи іншого нам чекати?» (Мт. 11, 3). Тобто, чи Ти є тим довгожданим месією, чи інший прийде після тебе? І Христос відповідає, описуючи месіанські знаки, тобто ті ознаки, за якими, згідно зі старозавітними пророками, можна було впізнати цього єдиного, бажаного, очікуваного. Він каже: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мт. 11, 4–5). Тобто те, що бачили, те, що чули учні Іванові мають передати як добру вістку про те, що Бог між нами, що Він діє. Його сила — той чудесний дивний спосіб серед тих множеств знаків, які виявляються нині між нами.
Друга частина — це слово Христа про Івана. Дуже цікаво Ісус Христос починає говорити до присутніх людей. Він тричі запитує в них: «На що ви вийшли дивитися?». Бо, мабуть, багато було таких, які приходили дивитися на чуда Ісуса Христа як сторонні безучасні глядачі, які дивилися на Його чудеса, але не виконували Його настанов. Сьогодні ми їх би назвали «зіваками», що прийшли подивитися на видовище, щось небувале, якесь чудо, як щось, що запевняє, чи, можливо, задовольняє звичайну банальну людську цікавість, тягу до чогось незвичайного. Мабуть, так само ці люди виходили дивитися на Івана Хрестителя, але не прийняли його заклику до покаяння. Словами про те, «на що ви вийшли дивитися», Христос хоче сказати, що Господь Бог виявляє ознаки своєї надзвичайної сили не для того, щоб за нею безучасно хтось споглядав. Бог шукає не глядачів, а співпрацівників. І далі Господь каже, як саме людина може стати учасником цієї Божої сили. Він говорить дивні слова, які були предметом роздумів, рефлексії століть християнської думки: «Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт. 11, 12).
Християнська віра — це завдання, заклик до дії
Про яку таку силу, якою треба брати Небесне Царство, говорить Христос? Очевидно, не йдеться про сліпе насильство, а про зусилля людини, необхідне для того, щоби Божа сила потім виявилася у ній. Бог кличе кожного бути її учасником, вкладаючи в неї свою. Господь кличе кожного християнина до участі в Божій дії, кличе ввійти за допомогою власного зусилля у той новий вид стосунків між Богом і людиною, які ми називаємо Царством Небесним.
Як часто людина вимагає від Бога чуда, надзвичайного вияву Його зусилля, могутності, а зі свого боку нічого не хоче зробити. Пригадую, один лікар мені розповідав, як люди вимагають чудесної таблетки, яка би вилікувала все, зокрема ожиріння. Але зі свого боку не хочуть докласти анінайменшого зусилля, щоби зберегти своє здоров’я. Людина такою поганською релігійністю чекає, що Бог зробить усе замість неї! Зробить чудо і все готово! І сьогодні, на жаль, людина хоче бути безучасним глядачем того, як хтось замість неї зробить її щасливою. Тому святий Августин нас навчає: «Той хто сотворив тебе без тебе, не може спасти тебе без тебе» (пор.: Sermo 169, 11, 13).
І тому дуже глибоко звучать слова псалмопівця, який каже: «З Богом учинимо ми подвиг, — він наших гнобителів розтопче» (Пс. 60 (59), 14). У старослов’янській мові це ще глибше звучить: «О Бозі сотворим силу, і Той уничижит стужающия нам». Бог кличе людину, бо прагне в ній і з нею робити неможливе. Бо вірити в Бога — це не означає мати якісь надзвичайні можливості Ним маніпулювати, змисути Його за допомогою якоїсь довгої молитви чи магічного ритуалу вчинити нашу волю. Ні, християнська віра — це завдання, покликання, заклик до дії, поклик бути учасником того подвигу, який можливий лише в Бозі та разом із Ним!
Мучеництво блаженних Миколи Конрада та Володимира Прийми
Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні тут, у цьому святому місці, ми спогадуємо наших блаженних мучеників отця Миколу Конрада і його співця дяка Володимира. Можливо, в умовах й обставинах війни, ми глибше починаємо розуміти зміст їхнього подвигу. Тоді, коли по тій дорозі рухалися війська, коли, щиро кажучи, священник мав сотні різних причин, щоб нікуди не йти, залишитися вдома, цей подвижник священничого служіння бере Святі Тайни і йде до вмираючої особи. Його вірний помічник дяк Володимир теж міг просто споглядати рух війська і нічого не робити! Але наші подвижники не хотіли бути пасивними глядачами та спостерігачами того лиха, що наближалося. Серед того моря непевності вони відчули покликання, кожен своє, чинити добро, покликання служити Богові та Його народові!
Можливо, ті, які їх вбивали, думали, що це вони чинять подвиг, виявляючи свою силу над безсилим священником, який іде із Євхаристійним Христом та його супутником. Але сталося навпаки. Бо мученик — це переможець, це той, хто силою Божою перемагає свого мучителя і свідчить, що людська сила зла є нічим перед силою Божого добра, силою Божою, яка виявляється навіть у слабкості того, хто готовий іти за Христом до кінця. Мученик завжди є свідком воскресіння, свідком Царства Небесного, яке сьогодні присутнє між нами.
Господь Бог кличе кожного з нас до особистого зусилля у тій боротьбі за перемогу
«З Богом учинимо ми подвиг, — він наших гнобителів розтопче» (Пс. 60 (59), 14). Сьогодні те Боже слово про вияв надзвичайної Божої всемогутності й поклик людини до співдії таке життєдайне для українського народу, який бореться за право на існування, відстоює свою свободу, бореться за свою вільну й незалежну державу. Як важливо нам нині не дати себе спокусити тому, що розділяє, і не стати лише глядачами, сторонніми зіваками, які тільки дивляться на подвиг наших героїв. Це велика небезпека, зокрема для тих мешканців, які живуть на відносно мирних територіях. Це велика небезпека жити сьогодні так, якби війни не було, весь тягар того воєнного лихоліття перекладаючи лише на плечі тих, кого ми шануємо, кому аплодуємо і дякуємо та називаємо героями й захисниками. Це вже до нас сьогодні Христос каже: «Ви шануєте наших героїв, ви ходите, щоби їх шанувати, а на кого ви вийшли дивитися? Так, на героїв, але що зробили ви?». Господь Бог готовий дати нам усю необхідну силу, аби перемогти ворога, але шукає того, хто би її взяв і нею здобув свободу й незалежність. Господь Бог кличе кожного з нас до особистого зусилля у тій боротьбі за перемогу. Тому запитаймо себе перед Божим обличчям, перед обличчям родин наших героїв: Що я зробив, що я роблю щодня для того, аби Україна перемогла? Там, де я є, там, де Господь Бог мене покликав, яке зусилля докладаю для того, щоб сила Божа виявилася в перемозі України?
Ми нині просимо, Боже, вислухай наші молитви, Твоєю силою знищ наших ворогів через готовність України боротися до останку. Зроби видимою Твою присутність між нами!
До нас сьогодні так палко промовляють слова нашого національного пророка, нашого безсмертного Тараса, який каже: «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!» (з поеми «Кавказ»). Амінь.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
