СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПроповідь Блаженнішого Святослава на Божественній Літургії з нагоди 10-річчя єпископства Дмитра Григорака
У суботу, 18 вересня 2021 року, владика Дмитро Григорак відзначав 10-річчя єпископської хіротонії. З цієї нагоди у катедральному соборі Святих Петра і Павла у Чорткові відбулася Архиєрейська Божественна Літургія, яку звершив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. Публікуємо проповідь Предстоятеля.
«Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові!»
(Мт. 22, 21)
Високопреосвященні та преосвященні владики!
Дорогий наш ювіляре владико Дмитре!
Високопреподобний отче протоігумене!
Всесвітліші та преподобні отці!
Дорогі сестри і брати в монашестві!
Браття-семінаристи!
Достойні представники органів державної влади різного рівня, народні депутати!
Дорогі пластуни, дорога молоде!
Достойна громадо міста Чорткова і нашої Бучацької єпархії!
Шановні гості сьогоднішнього свята!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Слово Божественного Євангелія, яке ми щойно чули, представляє нам один із дуже глибоких і цікавих моментів земної місії та навчання Ісуса Христа. У певний момент, коли на Божественного Учителя звернули увагу не лише прості люди, а й законовчителі та влада, почали цікавитися: хто Він такий і чого навчає? А ті, що мали владу, запитували: чим Він нам загрожує?
Чи можна давати податок кесареві?
І ось Матей розповідає нам про певну пастку, спокусу, яку вигадали для Христа представники церковної, релігійної і світської тогочасної влади. Іродіани, про яких згадано в євангельському уривку, — це були шпигуни Ірода Четверовласника; вони, очевидно, хотіли знайти підставу для звинувачення Ісуса Христа. Вони поставили йому дуже підступне, я б сказав, болюче, питання для людей того часу: чи можна давати податок кесареві?
Ми сьогодні на це питання відповіли б без вагань, що так. Усі християни, як законослухняні громадяни, мають моральний обов’язок платити податки. Хто цього не робить, є не тільки державним злочинцем, а й публічним грішником.
Однак у той час це питання мало глибший зміст. Платити податок для ізраїльтян було релігійним актом. Кожен член Божого народу, хоч би де він мешкав, мав обов’язок платити податок на храм у Єрусалимі. Це був один із видів богопочитання, один із символів причетності до вибраного народу. А платити податок окупантам — Матей згущує фарби, коли каже про сплату податку кесареві — для тогочасних ізраїльтян, що жили під римською окупацією, означало приносити жертви імператору, який представлявся поганським божком, — означало виконувати релігійний чин. Ми можемо собі лише уявити, у яке складне становище хотіли поставити тогочасні спокусники нашого Учителя.
«Віддайте кесареві кесареве, а Богові — Боже»
Матей розповідає, що Ісус, знаючи лукавство спокусників (вони не хотіли дізнатися правди, а мали на меті зловити Його на слові), каже так: «Покажіть мені податковий гріш. Ті принесли Йому динарій». Ми знаємо, що в античному світі друкувати гроші могла не кожна держава. Таке право було знаком володіння, власності. Христос запитує: «Чий там є образ і напис?». Очевидно, вони побачили там образ римського імператора. Тоді Божественний Учитель каже: «Віддайте кесареве кесареві, а Боже — Богові». Усі розгубилися, почувши таку відповідь.
Ми сьогодні, зазвичай, розуміємо ці слова так. Треба виконувати наші релігійні обов’язки стосовно Бога, який є джерелом усякого добра і життя. Так само потрібно виконувати громадянський обов’язок стосовно спільного блага тієї держави, у якій живемо.
Однак Святі Отці, зокрема ранньої Церкви донікейської доби, запрошують нас почути в цих словах Христа щось глибше. Щодо образа вони кажуть: кожна людина у своїй істоті носить образ Бога. Як важливо вміти дивитися не лише на гроші, а на людське серце і людське життя! Слухаючи сьогодні це Боже слово, подивімося, чий образ закарбований у серці кожної людини. Образ Божий. Ми всі створені на образ і подобу Господа Бога. Тому віддати Богові Боже означає ніщо інше, як віддати Йому своє життя, свою істоту, той образ, який Творець закарбував у нас. Тому наша Літургія так багато разів повторює слова: «Самі себе, один одного і все життя наше Христу-Богові віддаймо». Йдеться не лише про виконання певних обов’язків, а про зміст нашого життя, нашої місії, того завдання, яке Господь Бог кожному з нас дав, свідомість того, що ми є Його діти, Його власність. Ми — небесні громадяни, хоча і беремо участь у громадянстві нашої земної Батьківщини. Бо чи я маю щось таке, чого б Бог мені не дав? Усе в мені — Його всеосвячувальна благодать Божа. Каже апостол Павло: «Благодаттю Божою я є тим, ким є» (1 Кор. 15, 10). Якщо ти завдячуєш Богові те, ким ти є, віддай Йому все те, що носить Його образ.
А віддати кесареві кесареве означало в ті часи, коли християни були переслідувані, не бути причетними до жодних злих діл князя цього світу. Культ римського імператора в уявленні Отців Церкви був протидією до всіх тих християнських цінностей, якими жили християни. Тож, пояснюючи фразу про те, щоб віддати кесареве кесарю, вони казали віддати, відмовитися від всього дочасного, земного, що нам перешкоджає йти до неба, не бути причетними до жодних діл темряви, і згадували слова самого Христа перед страстями: «Ось наближається князь світу цього, але він не має частки в мені» (Ів. 14, 30). Не мати в собі частки князя світу цього, не бути причетним до зла, до діл темряви, відмовитися від цього, означає в духовному, аскетичному змісті віддати Богові Боже, а кесареві кесареве.
Напис імені християнина на серці
Проте, коли ми придивимося до того, чим Бог сповнює наше серце, то побачимо ще щось. Бо Христос каже і до нас сьогодні: «Подивіться, чий там є образ і напис». У глибині нашої істоти Господь Бог запечатав свій образ. Каже псалмоспівець Давид у 8-му псалмі: «То що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш. Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав його. Поставив його володарем над творами рук Твоїх, усе підбив йому під ноги» (Пс. 8, 5–7). У християнському серці є ще й надпис. Церква вчить, що Таїнство Хрещення і Миропомазання викарбовує на душі знак християнина, якого не можна нічим витравити. Тому ми кажемо у «Символі віри»: «Ісповідую одне Хрещення на відпущення гріхів». Хоч би як ми грішили, хоч би як низько падали, того напису, імені християнина, яке в Хрещенні і Миропомазанні, як свою печать, ознаменовує в нас Бог і Спаситель, ніхто в нас не може забрати, навіть ми самі. Тому ми, християни, покликані до особливої місії у світі. Віддаючи Богові Боже, ми повинні все своє життя віддати в Його руки. А звершуючи свої обов’язки в дочасному житті, мусимо дбати про наших ближніх і служити їм. Бо ж каже Христос, що є дві найважливіші заповіді в Законі. Це — любов до Бога і до ближнього. Хто любить Бога і ближнього, звершує ті слова, які ми сьогодні чуємо.
Ще одне Святе Таїнство, яке також витискає на душі особливий знак, — це Священство. Христос покликає окремих людей до богослужбового священства, до окремого виду служіння, робить їх причасниками божественної священничої служби, яку здійснював Він сам. Про це читаємо у Посланні до євреїв: «Бо Він прийняв таке свідоцтво: „Ти — священник повіки за чином Мелхиседека“» (Євр. 7, 17). Бути священником за чином Мелхиседека означає бути учасником священства самого Христа, мати написаним у серці особливе завдання, яке не минає, а триватиме і у вічності після смерті.
Справжнє багатство Церкви
Ці Христові повчання для нас, що сьогодні зібралися, щоб відсвяткувати особливу подію, яка відбулася тут, у цьому катедральному соборі, десять років тому, звучать ще глибше. Вже стало доброю традицією — щодесять років усім єпископам і Главі Церкви їхати до Чорткова. Ми прибули, щоб подякувати Господу Богу за те, що Він у цьому соборі вперше в історії написав своїм вічним письмом у глибині істоти на серці владики Дмитра знак повноти Христового священства, яким є єпископське служіння. Підсумовуючи тих десять років, ми бачимо, що владика Дмитро справді глибоко вчитувався в усе те, що Господь Бог писав йому на серці. Це був час, прожитий для Бога, а водночас для України, для українського народу, для своєї громади.
Сьогодні владика Дмитро показав мені велике багатство своєї єпархії. (Кожний господар хоче представити гостям те, що вважає найціннішим). Скажу вам, що ваш владика є одним із найбагатших єпископів у нашій Церкві. Перед Службою Божою він завів мене у «Дім милосердя», що розтащований на подвір’ї його єпископської резиденції, до тих потребуючих людей, зранених сімей, дітей з особливими потребами, до родин воїнів АТО. А прямо в його будинку, за стіною кімнати, у якій він мешкає, є дім старців. Я побачив самотніх, покинутих батьків, діти яких виїхали на захід, а доглянути тата і маму, які ось уже майже лежать на смертному ложі, нема кому.
Справді, саме найслабша, потребуюча і відкинена суспільством людина є великим і справжнім багатством нашої Церкви. Коли владика водив мене і показував, я пригадав собі слова першого римського мученика — святого Лаврентія. Римський імператор наказав був йому здати все золото римської Церкви, «віддати кесареві кесареве». Лаврентій зібрав усіх старців, вдів, кривих, сліпих, тих, ким опікувалася рання Церква, привів їх до імператора і сказав: «Це — скарб і багатство Церкви! Іншого ми не маємо».
Подяка владиці Дмитрові за його єпископське служіння
Тому сьогодні я дякую владиці Дмитрові за те, що він добре здійснював своє єпископське служіння впродовж тих десяти років. Він дивиться не на земний динарій, дочасні блага, а на той образ, що викарбуваний у глибині людського серця. Свідомий того завдання, яке має як єпископ, батько і учитель свого народу, він навчає, що коли ми віримо в доброго Бога, то мусимо чинити добро. Якщо ми проповідуємо Боже милосердя, то мусимо чинити діла милосердя. Ми повинні жити тим, у що віримо.
Відвідуючи «Дім милосердя», подивившись на цих знедолених людей, я згадав ще одну історію. Кілька років тому ми з єпископами були у польському Вроцлаві на Постійному Синоді, у межах якого зустрічалися в катедральному соборі з українською громадою. Під час цієї зустрічі встала одна жінка, біженка з Луганська, яка поділилася своєю історією: «Коли я залишилася без нічого, соціальні служби привезли нас до „Дому милосердя“ в Чорткові. У цьому місці я вперше почула, що я є пані. Ніхто мене в житті ще так не називав і так не поважав моєї людської гідності. Ніхто мене не заставляв вірити в Бога, бути християнкою. Але тепер я вірна вашої Церкви, бо зрозуміла, звідки ви берете силу, щоб допомогти нам віднайти нашу людську і громадянську гідність».
Тож скарби вашої єпархії, владико Дмитре, виходять далеко поза межі її території. Дякую вам за все, що ви зробили і ще зробите для нашої Церкви і для нашого народу. Хай Господь Бог вас благословляє на ваше нелегке служіння, дарує вам здоров’я, бо ми знаємо, що ваша єпархія однією з перших була тяжко бичована коронавірусом. Ми вдячні вам за те, що, коли потрібно єпископа, який би поїхав до Києва на марш за сім’ю, ви є першим, хто це робить, і опікуєтеся християнською родиною сьогодні в Україні, бо знаєте її рани. Вам відомо, що цими днями Всеукраїнська рада Церков закликала всі Церкви молитися за родину і християнські цінності, бо цілком інші марші ми тепер маємо в Україні, навіть у столиці. Дякую, що ви опікуєтеся різними молитовними спільнотами і що маєте відвагу йти туди, де найважче.
Ми бачимо ваше служіння і дякуємо Господу Богу за тих десять років Божих благодатей, які через вас спливали на нашу Церкву і рідний народ. І сьогодні з усього серця від імені всіх наших людей, яких знаєте і яких не знаєте, єдиним серцем і устами співаємо перед Божим престолом: на многая і благая літа, преосвященніший владико! Амінь.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
