Проповідь Баженнішого Святослава у 16-ту неділю після Зіслання Святого Духа

12 жовтня 2021

Сьогоднішнє Боже слово розкриває таємницю стосунків між Богом і людиною. Ми чуємо, що немає необдарованих людей. Кожного з нас Бог обдарував, проте дуже важливо усвідомити отриманий дар. Нікому з нас Господь Бог не дає таких життєвих завдань, до яких ми були би не здатними. Він знає здібності кожного (як тато і мама добре знають сильні і слабкі сторони своєї дитини) і спонукає їх помножувати… Про це мовив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у м. Києві 10 жовтня 2021 року.

Проповідь Баженнішого Святослава у 16-ту неділю після Зіслання Святого Духа

«І передав своє майно… кожному за його здібністю»

(Мт. 25, 14–15)

Всечесні, преподобні та всесвітліші отці!
Преподобні в Христі сестри і брати в монашестві!
Любі брати-семінаристи!
Дорогі наші парафіяни, за якими я вже скучив за останній місяць,
та гості Патріаршого собору!
Дорога молоде, любі діти!
Дорогі брати і сестри, які моляться разом з нами в різних куточках земної кулі за допомогою цієї живої трансляції!

Слава Ісусу Христу!

Те живе слово Святого Євангелія, яке ми щойно чули, змальовує нам образ нашого Бога як того, хто роздає; хто тішиться, коли людина здобуває вміння правильно користуватися Його даром і помножувати його; хто вірить у людину, — якщо говорити сучасною мовою, — що вона може зростати і стати здатною отримати від Нього ще більше, ніж Він міг їй до цього дати. Притча про господаря, який роздає таланти і від’їжджає, для нас, християн третього тисячоліття, надзвичайно глибока, життєдайна і важлива.

Хто не росте, той маліє

Дивний той господар, тому що, роздаючи своє майно, турбується не так про те, що має він, як про те, до чого здатні ті, кому він його роздає. Він добре знає здібність кожного, знає, кому, що і скільки дати, але і тішиться помноженими здібностями своїх дітей, слуг. Можливо, господар для того і від’їжджає, роздавши таланти, щоб створити простір для росту та розвитку тих управителів, яких залишає у своєму домі. І повертаючись, він не має на меті лише одного — забрати назад своє, а тішиться тим, що одержали слуги завдяки своїм здібностям, умінням, майстерності управляти.


Цікавою є розмова з одним переляканим слугою, який, отримавши на початку найменше, нічого не зробив. Ми чуємо, що він закопав талант, а відтак каже господареві: «Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: жнеш, де не сіяв, і визбируєш, де не розсипав. Тому зо страху я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він — маєш твоє» (Мт. 25, 24–25).

Мабуть, усі, хто чув і бачив, що зробив цей господар із попередніми управителями його добра, зрозуміли, що цей слуга не знає свого пана. Господар шукає не свого, а його вміння здобувати більше, ніж отримав. Трагедія полягає не в тому, що Господь не хоче нам чогось дати чи щось у нас забирає, а в тому, що ми, будучи не здатними прийняти і «освоїти» Його дару, втрачаємо отримане. Той лінивий слуга боявся ризикнути власними зусиллями і помножити не так гроші господаря, як власні здібності. Через небажання зростати, працювати над собою він втратив те, що мав дотепер. Хто не росте, той маліє. «Хто зі Мною не збирає — той розкидає», — каже Христос (Мт. 12, 30). «Ті, що не люблять, втрачають ту любов, яку мають», — навчає папа Григорій Великий. Той, хто перебуває в полоні свого страху, власного лінивства, втрачає все, що отримав, що має, і внаслідок цього нічого нового не здобуває.

Господь ніколи не втомлюється нам давати

Нам сьогодні видаються дивними і несправедливими слова: «Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має десять» (Мт. 25, 28). Однак вони вказують на те, що господар хоче, щоб його слуга зростав у своїх здібностях, талантах і вміннях здобувати набагато більше, ніж він йому дав на початку.

Господь тішиться нашими надбаннями, набутими вміннями, навичками. Він нам дає свою Божественну благодать, щоб ми, зростаючи, ще більше могли від Нього дістати. Він ніколи не втомлюється нам давати — це ми не вміємо і втомлюємося від Нього брати!

Бог повсякчасно обдаровує кожну людину, але бідою самої людини є те, що вона боїться, не бажає чи й не здатна отримати всього того, що Господь у своїй любові, у своєму предвічному задумі хоче їй дати. У цій притчі ми бачимо, що господар прагне дати своїм слугам, своїм дітям не те, що Він має, а ким Він є. Бо ця вправа з талантами була, напевно, задумана, щоб господар міг поділитися повнотою своєї радості зі своїми слугами. «Ти був вірний у малому, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого» (Мт. 25, 21). Цей заклик відкритий для кожного з нас. Господь Бог хоче, щоб ми разом із Ним у радості розділили вічність. Даючи нам певні завдання, навіть допускаючи страждання і небезпеки, Він прагне, щоб ми зростали і могли ще більше від Нього отримати, а в кінці стали здатними до життя в Царстві Небесному. Бо так і починається ця притча: «І Царство Небесне буде […] мов той чоловік, що, пускаючись у дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно» (Мт. 25, 14).


Кожного з нас Бог обдарував

Сьогоднішнє Боже слово розкриває таємницю стосунків між Богом і людиною. Ми чуємо, що немає необдарованих людей. Кожного з нас Бог обдарував, проте дуже важливо усвідомити отриманий дар. Нікому з нас Господь Бог не дає таких життєвих завдань, до яких ми були би не здатними. Він знає здібності кожного, — як тато і мама добре знають сильні і слабкі сторони своєї дитини, — і спонукає їх помножувати. Добрий вихователь старається розвинути сильні сторони вихованця, щоб вони стали ще сильнішими, а слабкі — виправити, усунути і таким чином виховати ще кращу, всебічно розвинену і Богом улюблену дитину. Це зміст і завдання християнського виховання. Ми покликанні розкривати і розвивати в собі дари, щоденно працювати над собою.

Для нашого Господа здібність є важливішою від матеріальних речей. Кажуть, що мудрість важливіша від знання. Хто мудрий, той знання здобуде. Той, хто отримує від Господа Бога благодать і не розтрачає, не закопує її, не боїться отриманого, той стає здатним увійти в радість свого Господа, бо до неї ми всі призначені і покликані.

Привітання молодіжних лідерів та душпастирів

Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні цією Божественною Літургією завершується ІІІ Всеукраїнський форум молодіжних душпастирів і лідерів УГКЦ і РКЦ. Мені приємно разом молитися зі священниками латинського обряду, а також з нашими душпастирями.

Вітаю в нашому соборі всіх тих, хто займається проголошенням Христового Євангелія сучасній молодій людині в Україні. Ми дякуємо вам за невтомну працю. Адже сьогодні дуже важливо бути поруч із молодою людиною, допомогти їй відкрити в собі ті таланти і потенціал, які заклав у ній наш Господь. Важливо допомогти кожній дівчині і кожному юнакові відкрити Божий задум стосовно них.

Як часто ми не маємо часу для іншої людини. Тому складаю слова подяки нашим молодіжним лідерам і душпастирям, які мають час стати поруч із сучасною молодою людиною, допомогти їй пізнати себе, розвинути таланти, здібності, які Господь Бог щедро розсіяв у серці кожної особи. Проте найважливіше завдання душпастирства молоді — допомогти людині ввійти в радість свого Господа, стати причасником Божественної радості, яка випливає із щоразу глибшого усвідомлення, що Бог про мене дбає. Він мені щось дарує і кличе щоразу до більшого. Саме в Ньому ми можемо здобути все.


Мати самого Бога

Ось каже нам апостол Павло у сьогоднішньому читанні, що перші християни жили як «qui nihil habentes et omnia possidentes» («як ті, що нічого на мають, але все посідають») (пор. 2 Кор, 6, 10). Бо вони мали найбільший талант, який Господь Бог може дати людині, — самого Бога, Його вічну любов, животворну силу, що сповнює серце людини здатністю посідати світ, у якому вона живе. Цей талант дає змогу почуватися покликаним довершити, довести до мети Боже творіння, Його діло створення мене самого і того світу, який сьогодні дарує молодим людям наш Господь і Творець.

Хай діло душпастирства молоді буде успішним. Хай юнаки і дівчата відчують, що Христова Церква їх любить, про них піклується і завжди є поруч, щоб одного дня всі ми почули від Господа Бога слова, скеровані до кожного з нас: «… слуго добрий і вірний. Ти був вірний у малому, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого» (Мт. 25, 21). Амінь.

† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae