Послання владики Богдана Дзюраха з нагоди 65-ї річниці створення Апостольського екзархату у Німеччині та Скандинавії

17 квітня 2024

Послання владики Богдана Дзюраха духовенству, монашеству і всім вірним Апостольського екзархату для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії з нагоди 65-ї річниці створення екзархату.

Послання владики Богдана Дзюраха з нагоди 65-ї річниці створення Апостольського екзархату у Німеччині та Скандинавії

ПОСЛАННЯ

владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха,
з нагоди 65-ї річниці створення Апостольського екзархату у Німеччині та Скандинавії

Дорогі у Христі!

17 квітня 2024 року Божого припадає 65-а річниця створення Апостольського Екзархату для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії. Спершу юрисдикція нашого Екзархату поширювалася лише на Німеччину, а 1983 року св. Папа Іван Павло ІІ долучив до нього й країни Скандинавії: Фінляндію, Норвегію, Швецію, Данію та Ісландію. На даний час церковну мережу Екзархату творять понад 110 душпастирських осідків, якими опікуються 38 власних священників Екзархату, 10 священників з інших Єпархій УГКЦ, які тимчасово перебувають на теренах Екзархату, 3 священики-емерити та 3 диякони. Ми маємо рівно ж 1 семінариста, який готується до прийняття ієрейських свячень, а впродовж десятиліть безперервно служать в Екзархаті Сестри Згромадження Служебниць Непорочної Діви Марії.

З нагоди 65-річниці створення Екзархату, 26 травня 2024 року в нашому катедральному храмі Покрову Пресвятої Богородиці та св. ап. Андрія Первозванного у Мюнхені Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Патріярх Святослав очолить урочисту Божественну Літургію у співслужінні Владик Постійного Синоду нашої Церкви, які прибудуть з України, зі США, та з Польщі. Вітаю Вас усіх, дорогі брати і сестри, з цією пам’ятною датою, а нинішнім посланням прагну спільно з вами, у світлі Божественної Літургії, яка є джерелом і вершиною християнського життя, заглибитися у духовний зміст цих наших святкувань.

1. «У мирі Господеві помолімся!»

На самому початку Божественної Літургії ми чуємо заклик молитися «у мирі», молитися «за мир з висот», молитися «за мир усього світу». Ми, українці, як ніхто інший у світі, знаємо цінність миру і усвідомлюємо оту високу ціну, яку платять найкращі сини і дочки України, захищаючи мир для нашої Батьківщини і гідність та свободу рідного народу.

А водночас ми розуміємо, що справжній, справедливий і тривалий мир є даром Божим, який ми маємо вимолювати витривалою щоденною молитвою. То ж нашим першим ділом, яке ми хочемо здійснити задля належного відзначення цієї пам’ятної дати, нехай стане наша спільна молитва «в мирі» і «за мир».

Ми молимося «в мирі» тоді, коли, будучи «оправдані вірою, маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 5, 1), тобто коли живемо в Божій благодаті, вистерігаючись гріха, що є бунтом та війною проти Бога і Його любові. Бо Господь наш Ісус Христос «є нашим миром» (Еф. 2, 14), і хто перебуває в Ньому, той сам стає дієвим знаком миру і справжнім миротворцем.

Ми молимося за «мир з висот», бо розуміємо, що війна, агресія, насилля, походять «знизу», з пекельної безодні, а справжній мир буде нам посланий «з висот», від Бога, Який є Богом миру, а не безладу, Богом любові і життя, а не агресії та смерті (пор. 1 Кор. 14, 33; 2 Кор. 13, 11; Рим. 15, 33; 16, 20).

Ми молимося рівно ж «за мир усього світу», бо прагнемо, щоб Божий мир зійшов не тільки на наш народ і на нашу Батьківщину, але щоб він навідався до кожної людини і до кожного народу, які стали жертвами агресії, насилля, безправ’я і терору.

То ж попри те, що на наші святкування, як і на все наше життя надалі падає тінь цієї страхітливої війни, наші серця повні пасхальної надії і впевненості в тому, що «Господь народові своєму дасть силу, Господь благословить народ свій миром» (Пс. 29, 11).

2. «Благодарім Господа!»

У передчутті цієї неминучої пасхальної Христової перемоги в історії нашого народу, ми прагнемо вже зараз заносити не тільки благальні, але й подячні молитви за всі Божі дари і добродійства, «яких ми знаємо і яких не знаємо, явні і не явні» (Анафора Літургії св. Івана Золотоустого), яких ми удостоїлися за час існування Екзархату.

Ми дякуємо в першу чергу Господу Богові за те, що у Своїй вірній і безкорисливій любові не покинув наш народ посеред потрясінь і важких випробувань минулого століття, але явив нам знак Своєї близькості і Свого милосердя, зібравши воєдино в розсіянні сущих дітей нашої Церкви та об’єднавши їх в спільноту Апостольського Екзархату.

Господь поклав, як наріжний камінь, в духовну будівлю Екзархату геройське свідчення віри наших попередників: Блаженного священномученика Петра Вергуна, ісповідника віри патріярха Йосифа, «пастиря українських скитальців» єпископа Івана Бучка. Їм належить від нас сьогодні вдячна пам’ять, а їхнє свідчення нехай стане натхненням для нас сьогодні в наших духовних змаганнях і трудах.

Ми дякуємо Богові за першого Екзарха — св. п. владику Платона Корниляка, як рівно ж св. п. владику Михаїла Гринчишина, який був деякий час Апостольським Адміністратором нашого Екзархату, а з ними — спогадуємо численних священників, дияконів, богопосвячених осіб і вірних Богові мирян, які молитвою, працею і жертвою свого життя впродовж минулих десятиліть розбудовували і утверджували наше церковне і національне буття в країнах Екзархату.

Наша вдячність сьогодні лине до Римського Апостольського Престолу, який в особі «доброго Папи» Іван ХХІІІ-го покликав до життя наш Екзархат, а відтак Вселенські Архиєреї та їхні співпрацівники і представники в країнах нашого поселення супроводжують нас і підтримують постійним піклуванням і духовною опікою.

Вдячним словом і молитвою ми огортаємо сьогодні помісні Римо-Католицькі Церкви в Німеччині та Скандинавії, які від самого початку простягнули нам руку братньої помочі і християнської підтримки. Вони не на словах, але конкретними ділами втілили у життя апостольську науку: «Отож, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема рідним у вірі» (Гал. 6, 10). Ми вдячні їм з цілого серця за цю великодушну поміч, яка триває і донині, та заявляємо нашу готовність і надалі у сопричасті єдиної Божої родини спільно з ними свідчити перед сучасним світом про «Христа між нами, надію слави» (Кол. 1, 27).

У ці дні дякуємо за багатолітні труди нашому дорогому владиці-емеритові Петрові Крикові, як рівно ж висловлюємо щиру вдячність і признання усім нашим теперішнім отцям-душпастирям, дияконам, богопосвяченим особам, вірним мирянам, з якими творимо живе і повне благодаті Святого Духа Тіло Апостольського Екзархату Німеччини та Скандинавії, плекаючи тісний і нерозривний зв’язок з Матірною Київською Церквою та засвідчуючи перед усім світом силу Божу, яка виявляється в житті нашої Церкви і рідного народу.

3. «У мирі вийдім!»

Наприкінці Літургії ми чуємо заклик «У мирі вийдім!». А в цьому закликові міститься водночас доручення, завдання, післанництво: бути носіями Божого Духа і Божої благодаті, яких ми удостоїлися на Святій Літургії. Ми йдемо в світ «в імені Господнім», бажаючи свідчити про Воскреслого Спасителя, Якого ми зустріли у спільноті, у Слові Божому та в Євхаристії. Ми рівно ж прагнемо наслідувати Його у служінні нашим ближнім, згідно з Його наукою і прикладом: «Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але — послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт. 20, 28).

Нагод для такого християнського служіння є завжди чимало, а особливо зараз, коли наш народ на матірних землях стікає кров’ю від російської агресії, а мільйони українців носять у своїх душах і тілах глибокі рани, завдані війною. У ранах Розп’ятого Спасителя ми пізнаємо рани нашого народу, а у Христі Воскреслому віднаходимо обітницю і запоруку власного воскресіння — як народ і як улюблені діти Божі.

Тому посеред утисків сьогоднішнього часу ми з вірою у Божу силу молимось словами Псальмоспівця: «Господь — передо мною завжди; тому що він у мене по правиці, не захитаюсь. Тим то й радується моє серце, і душа моя весела, і тіло моє спочине безпечно. Бо не покинеш душі моєї в Шеолі і не даси твоєму побожному уздріти зітління. Ти мені стежку життя покажеш, повноту радощів, що в тебе» (Пс. 16, 8–11).

Дорогі у Христі! Молімося за мир — щоденно, витривало, з вірою! Живімо в мирі — з Богом, між собою та, наскільки це від нас залежить, — з усіма людьми (пор. Рим. 12, 18)! Будьмо вістунами миру для нинішнього світу — словом нашого свідчення, а ще більше — нашими добрими ділами!

Разом зі словами моєї вдячності і сердечних привітань засилаю Вам найщиріші побажання словами апостола народів: «А втім, брати, радійте, прагніть до досконалости, підбадьорюйтеся, будьте однієї думки, живіть мирно, і Бог любови та миру буде з вами. Вітайте один одного святим цілунком. Благодать Господа Ісуса Христа й любов Бога і причастя Святого Духа з усіма вами!» (2 Кор. 13, 11).

† Богдан Дзюрах,

Апостольський екзарх для українців візантійського обряду
в Німеччині та Скандинавії
Дано у Мюнхені,
при катедральному соборі Покрову Пресвятої Богородиці та св. ап. Андрeя Первозванного,
12 квітня 2024 року Божого, в день пам’яті преп. ісп. Василія, єп. Парійського

Локації

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae