СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПокликані свідчити віру: Папа на Всесвітній день молитви за покликання
У цьогорічному посланні з нагоди Всесвітнього дня молитви за покликання Святіший Отець запросив усіх християн до спільної місії, яка полягає в тому, щоб у кожній ситуації свідчити про те, що ми переживаємо, перебуваючи з Ісусом і в Його спільноті, якою є Церква.
«Покликання: благодать та місія», — такою є тема цьогорічного послання Папи Франциска з нагоди Всесвітнього дня молитви за покликання. Цей день, започаткований святим Павлом VI у 1964 році, під час Другого Ватиканського Собору, цього року відзначається вже 60-й раз. Він проводиться в четверту неділю Пасхи, яка в Церкві латинського обряду має назву «Неділя Доброго Пастиря» і цього року припадає 30 квітня. У посланні, представленому у Ватикані в середу, 26 квітня 2023 року, Святіший Отець підкреслює, що цей день є «цінною нагодою з подивом відкрити для себе, що Господній поклик — це благодать, це безкорисливий дар, і водночас — зобов’язання йти, виходити назовні, щоб нести Євангеліє». Про це зазначає українська редакція «VaticanNews».
Ініціатива Всесвітнього дня молитви за покликання, за словами Папи, «має на меті допомогти членам Божого люду, особисто і в спільнотах, відповісти на поклик і місію, яку Господь довіряє кожному в сучасному світі, з його ранами і надіями, викликами і досягненнями». Далі він зазначив, що «ми покликані свідчити віру, яка міцно пов’язує життя благодаті, через таїнства і церковне спілкування та апостольство у світі. Наступник святого Петра підкреслив, що „натхнений Духом християнин, відповідаючи на виклики на екзистенційних периферіях та будучи чутливим до людських драм, завжди має пам’ятати, що місія є Божою справою і виконується не наодинці, а в церковному сопричасті“. Отож, „Божою мрією є: щоб ми жили з Ним у сопричасті любові“.
«Вибрані перед створенням світу»
Цитуючи слова святого Павла, Папа зазначив, що «апостол відкриває перед нами дивовижний горизонт: у Христі Бог Отець „вибрав нас перед створенням світу, щоб ми були святі й непорочні перед Ним у любові, призначивши нам бути Його синами, що їх Він усиновив через Ісуса Христа, за люблячим задумом Своєї волі“ (Еф.1, 4–5)». Ці слова виявляють, що «Бог „зачав“ нас на свій образ і подобу і хоче, щоб ми були Його дітьми: ми були створені Любов’ю, з любові і для любові».
Наступник святого Петра наголосив на тому, що цей поклик, «вписаний в клітинах нашого єства», що несе в собі таємницю щастя, «дією Святого Духа достукується до нас завжди новим способом, просвітлює наш розум, надихає нашу волю, сповнює нас подивом і змушує горіти наше серце. „Іноді навіть вривається несподівано“, — додав він. У контексті цих слів Святіший Отець поділився власним досвідом, коли, „йдучи на щорічний студентський фестиваль, відчув бажання зайти до церкви і висповідатися“. „Той день змінив моє життя і сформував його таким чином, що триває донині“, — поділився Єпископ Риму. Але, як зазначає він, „божественний заклик до самопожертви прокладає собі шлях поступово, через подорож: зустрівшись із ситуацією убогості, в момент молитви, через ясне свідчення Євангелія, через читання, яке відкриває наш розум, коли ми слухаємо Боже слово і чуємо, що воно звернене до нас, в пораді брата чи сестри, які нас супроводжують, в час хвороби або скорботи… Уява Бога, який нас кличе, — безмежна“.
Папа звернув увагу на те, що «покликання — це „переплетення Божого вибору і людської свободи“, динамічні і стимулюючі стосунки, співрозмовниками яких є Бог і людське серце. І Його ініціатива та вільний дар чекають на нашу відповідь. Бог кличе, люблячи, а ми, вдячні, відповідаємо, люблячи. Таким чином, дар покликання подібний до божественного насіння, яке проростає в ґрунті нашого життя, відкриває нас Богові та іншим людям, щоб ми могли ділитися з ними знайденим скарбом» — йдеться у посланні.
Сприймати своє життя як місію
Святіший Отець підкреслив, що «Божий поклик, включає в себе послання. Немає покликання без місії. І немає щастя й повної самореалізації без того, щоб пропонувати іншим нове життя, яке ми віднайшли». У цьому контексті він цитує перше послання Івана: «Те, що ми чули, бачили, споглядали і до чого доторкалися, тобто Слово, що стало тілом, звіщаємо і вам, щоб наша радість була повна» (пор. 1,1–4).
Пригадуючи слова Апостольського послання Gaudete et Exsultate, в якому йдеться про те, що «кожен повинен сприймати все своє життя як місію», Папа сказав, що «спільна місія всіх нас, християн, полягає в тому, щоб у кожній ситуації з радістю, поглядом і словом свідчити про те, що ми переживаємо, перебуваючи з Ісусом і в Його спільноті, якою є Церква. А це виражається у ділах матеріального і духовного милосердя, у привітному способі життя, здатному до близькості, співчуття і ніжності, всупереч течії культури відкидання і байдужості. Бути ближнім, як добрий самарянин (пор. Лк 10,25–37), дозволяє нам зрозуміти „серцевину“ християнського покликання: наслідувати Ісуса Христа, який прийшов, щоб служити, а не щоб йому служили (пор. Мк. 10,45)».
Святіший Отець наголосив, що «місіонерська діяльність випливає не просто з наших здібностей, намірів чи планів, не з нашої волі, і навіть не з наших зусиль практикувати чесноти, але з глибокого досвіду, пережитому з Ісусом». «Тільки тоді ми можемо стати свідками Когось, Життя, і це робить нас „апостолами“». „Тоді ми усвідомлюємо себе „позначеними полум’ям цієї місії просвічувати, благословляти, оживляти, підносити, зцілювати, визволяти“ (Апостольська адгортація Evangelii gaudium, 273)“, — додав він.
Наводячи приклад двох учнів з Емаусу, які після зустрічі з воскреслим Ісусом зізнаються один одному: «Чи не палали в нас серця наші, коли Він розмовляв з нами в дорозі, коли пояснював нам Писання?» (Лк. 24, 32), Святіший Отець висловив сподівання, що після наступного Світового дня молоді в Лісабоні, «кожен з нас відчує покликання встати і йти поспіхом, з палаючим серцем!».
Творити спільноту заради Царства Божого
Далі Єпископ Риму пригадав уривок з Євангелія від Марка, де розповідається про момент, коли «Ісус покликав до себе дванадцятьох учнів, кожного з яких назвав своїм ім’ям. Він призначив їх, щоб були з Ним, щоб послати їх проповідувати, зцілювати хвороби та виганяти бісів (пор. Мк. 3,13–15)». «Таким чином, — продовжив Папа Франциск, — Господь заклав основи своєї нової спільноти. Дванадцять учнів були людьми різного соціального походження і професій, не належали до найважливіших категорій. Далі Євангелія розповідає нам про інші покликання, наприклад, про сімдесят двох учнів, яких Ісус послав по двоє (пор. Лк. 10,1)».
Звернувши увагу на спільноту Церкви, Святіший Отець пояснив, що «Церква — це зібрання людей, покликаних творити спільноту учнів-місіонерів Ісуса Христа, зобов’язаних жити Його любов’ю між собою (пор. Ів13, 34; 15, 12) і поширювати її серед усіх, щоб настало Боже Царство».
Він зазначив, що «в Церкві ми всі є служителями, згідно з різними покликаннями, харизмами та служіннями. Спільне для всіх покликання до самопожертви в любові розгортається і реалізується в житті християнських мирян і мирянок, відданих справі розбудови сім’ї як малої домашньої церкви та оновлення різних середовищ суспільства закваскою Євангелія; у свідченні богопосвячених чоловіків і жінок, відданих Богові за своїх братів і сестер як пророцтво Божого Царства; у висвячених служителях (дияконах, пресвітерах, єпископах), поставлених на служіння Божому слову, молитві та сопричастю святого Божого люду. Лише у взаємозв’язку з усіма іншими кожне конкретне покликання в Церкві повністю розкривається своєю правдою і багатством. У цьому сенсі Церква — це „симфонія покликань“, де всі покликання поєднані та відмінні в гармонії і разом „виходять назовні“, щоб випромінювати у світ нове життя Царства Божого», як наголосив Наступник святого Петра.
Благодать і місія: дар і завдання
Святіший Отець підкреслив, що «покликання — це дар і завдання, джерело нового життя й справжньої радості», та побажав, щоб заходи, проведені в рамках відзначення дня молитви за покликання, «зміцнили покликання в наших сім’ях, парафіяльних спільнотах і спільнотах богопосвяченого життя, асоціаціях та церковних рухах». Він закликав «кожного дня жити відродженими як діти Божої Любові та бути здатними нести життя скрізь, особливо там, де є виключення та експлуатація, злидні і смерть», так щоб «простір любові розширювався і Бог дедалі більше панував у цьому світі».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
