СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПодолання наслідків повеней у Західній Україні: одна історія у трьох розповідях — владика Андрій Рабій
Владика Андрій Рабій, єпископ-помічник Філадельфійської архиєпархії УГКЦ та один із організаторів фінансової збірки для постраждалих від паводків у Західній Україні, ділиться своїми думками стосовно цієї напруженої та тривожної ситуації соціального та екологічного лиха.
Вже минув місяць з того часу, як повені охопили цілі райони Івано-Франківської та Чернівецької областей. Вони нанесли величезної шкоди місцевій інфракструктурі, сільському господарству та приватному сектору, і існує потреба довгого періоду часу, щоби їх відновити. Відбудова доріг, мостів та об’єктів державного значення є завданням державних, обласних та районних рад, які повинні виділити на це потрібні кошти. Сільсько-господарські втрати від повеней ляжуть на плечі самих фермерів та підприємств агрохолдингів, і не кожен зможе відновити свою діяльність без суттєвої підтримки з боку держави, як є в інших державах світу у таких випадках. Стан у приватному секторі є найгіршим і потребуючим найбільше допомоги та підтримки. Саме про мешканців цього неповторного Карпатського краю і буде одна історія у трьох розповідях.
Розповідь перша. За кілька днів після того, як новина про великі повені у Західній Україні облетіла світ і вірні почули заклик Блаженнішого Патріарха Святослава, Глави і Отця нашої Церкви, про надання допомоги, був відкритий своєрідний благочинний допоміжний фонд з дозволу та благословення митрополита Бориса Ґудзяка. Одразу десятки, а згодом сотні людей почали надсилати свої пожертви — великі і малі, не тільки з 26 штатів США, але й з Канади та країн Європи. Через неповних чотири тижні було зібрано понад 100 тисяч доларів, і це ще не кінець. Дуже вражає дух жертовності, щедрості та доброти серед теперішніх українських іммігрантів, іноземців українського походження та й людей доброї волі, які переживають і розуміють масштаб лиха.
Зібрані кошти оперативно передаються до трьох єпархіальних відділів «КАРІТАС» в Івано-Франківській архиєпархії, Коломийській та Чернівецькій єпархіях. Саме працівники та волонтери «Карітасу» відвідують потерпілі родини, складають детальний опис потрібного і повертаються за 1–3 дні з речами, які потрібно. Це крім того, що вже розвозили та розвозять далі питтєву воду та продукти харчування. Саме «Карітаси» надають реальну, дуже якісну і швидко потрібну допомогу. Державні соціальні служби спромоглися тільки зробити опис завданої шкоди у кожному гоподарстві і залишають обіцянку певної фінансової допомоги. Цю допомогу люди можуть отримати тільки тоді, коли вони мають усі документи на землю та будинок. Оформлення таких документів коштує значних грошей, тому багато з них не мають їх і це позбавляє їх права на отримання державної допомоги. А тим часом, «Карітаси» допомагають усім, особливо багатодітним родинам, неповносправним, людям похилого віку, бідним та сиротам, без ніяких обмежень чи певних віросповідань.
Розповідь друга. У додаток до щоденних коротких звітів про роботу фонду та «Карітасів» в Україні на власній та архиєпархіальній сторінці FACEBOOK, щотижнево виходить моє відеозвернення до всіх, в якому звітуюся про надану допомогу на місцях, перебіг збірки та про плани, яку допомогу треба ще надати людям. Ці відеозвернення вже мають свою певну аудиторію, яка залишає свої думки про почуте в коментарях. Переважна більшість цих коментарів є позитивна та схвальна, сповнені співпережиття і підтримку. Також є такі коментарі, які закликають до певного розслідування причин повеней і знаходження розв’язків уникати їхнього повторення. На перший погляд, це є дуже доречним і потрібним. Багатьом відомо, що однією з найбільших проблем Карпатського краю є екологічна, а саме масова вирубка Карпатського прадавнього лісу, який здатний був затримувати дуже багато дощових опадів у горах і не допускав утворення потоків з мулом та камінням. Безумовно, безжалісне, негосподарське та безповідальне зрізання лісу є дуже великим злочином перед державою, суспільством і гріхом перед Господом Богом. Подібно ж і копання бурштину варварським способом на Поліссі, спалювання сміття, соломи та трави є гріхом перед Сотворителем через нешанування Богом створеної природи, нераціональне використання ресурсів та спричинене забруднення повітря і води, і нанесення важких наслідків для здоров’я людства. Це є дуже важливе питання, над яким ми повинні застановитися і працювати вже — насадження нових лісів у горах, укріплення берегів гірських річок, будівництво дамб (де потрібно і без шкоди природі), недопустимість будівництва житла у дуже близьких відстанях до річок та водойм. І над цим потрібно працювати на усіх рівнях — від державних структур до місцевих рад.
Розповідь третя. Поза усіма дискусіями про надання якісної та швидкої допомоги потерпілим від повеней та проблеми екології у Карпатському регіоні є ще одна дуже велика і незручна для багатьох тема бідності населення у гірських районах. Отримуючи світлини та короткі історії про людей, яким була надана допомога, важко не помітити зубожіння сіл та мешканців. У будинках, які відвідали волонтери «Карітасу», зауважили брак елементарних хатніх речей — добрих ліжок, постелі, стола і побутової техніки. А тепер, після повені, вони журяться як купити цемент, дошку та інші матеріали для направлення та ремонту будинку, як купити речі, які вони втратили або більше не придатні до вжитку, як вони перезимують зиму, бо вся городина лишилася на полі під шарами намулу і каміння, звідки знайти гроші на бульдозер, щоби розсунув і забрав каміння (це коштує 500 гривень за годину), як одягнути та відправити дитину до школи. Можна продовжувати ряд питань і їхніх переживань. Немає там роботи, тому багато осіб мусять їхати за кордон або в інші міста, працювати та підтримати сім’ю. Отож, проблема бідності є особливо гострою в Карпатському регіоні. Дуже можливо, що вирішення цієї проблеми могло б вирішити і проблему екології, оскільки б не потрібно було різати дерево, щоби його продати аби прогодувати сім’ю, або копати річковий камінь і нищити наші гірські річки.
Закінчення розповіді. Усе є взаємопов’язане. Людина була створена Господом Богом як перлина усього створіння, але через гріх стала залежною від природи і всього створіння. Ми не можемо і не вміємо контролювати погоду, як росте трава та заходить сонце. Ми думаємо, що можемо все, але воно не є так. Тому нам потрібно шанувати і дуже дбайливо ставитися до природи як дару і дива, даних нам на умиління самим Господом.
Але одна істина залишається — це те, що ми далі є найулюбленішим сотворінням, яке Бог любить безмежно. І ми, подібно, повинні показати цю любов один одному, особливо тим, хто не можуть належно подбати про себе, перебувають у хронічній бідності та убогості через байдужість і черствість тих, хто при владі або тих, які можуть реально допомогти. Убогість — не є гріхом, але й зубожіння не є прийнятним і обов’язковим стилем та стандартом життя для багатьох. Дбання про добробут кожного є першочерговою задачею суспільства, підсиленою християнським духом братерської любові. Кожний добрий християнин покликаний бути добрим членом суспільства. І питання стоїть — а ми готові бути такими християнами, щоби стати відподальними громадянами і таким суспільством?
† Андрій Рабій,
єпископ-помічник Філадельфійської архиєпархії УГКЦ
