СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Першою жертвою будь-якої війни є правда», — владика Богдан Дзюрах до учасників міжнародного симпозіуму
12–13 лютого 2025 року у Мюнхені відбувся міжнародний симпозіум «Безпека в Європі: релігійні виміри війни та моральна відповідальність за мир», на якому зібрались провідні науковці для обговорення релігійного, морально-етичного виміру протистояння глобальній російській агресії та переосмислення викликів для безпеки в Європі й у світі. Цей захід проводиться вдруге і цього разу він проходив у межах Мюнхенської безпекової конференції.
Симпозіум розпочався молитвою за мир, яку очолив Преосвященний владика Богдан, апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії, який звернувся до учасників цієї події своїм словом про важливість правди та справедливості стосовно російської агресії щодо українського народу. Про це повідомляє пресслужба Апостольського екзархату у Німеччині та Скандинавії.
СЛОВО
владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха у Німеччині та Скандинавії,
Високопреосвященніший Отче Генеральний Вікарію,
дорогі співбрати у священичому служінні,
дорогі учасники цього симпозіуму,
дорогі брати і сестри у Христі!
Через рік після першого симпозіуму тут, у Мюнхені, три поняття продовжують визначати наше повсякденне життя: Війна — Мир — Надія.
Перш за все, війна: вона не просто увірвалася в наше мирне сьогодення три роки тому. Війна в Європі триває вже одинадцять років: відтоді, як Росія наважилася анексувати український півострів Крим у лютому 2014 року. На жаль, реакція міжнародної спільноти тоді обмежилася традиційним висловленням «глибокого занепокоєння» та символічними санкціями, які не стримали агресора, а скоріш за все лише зміцнили його переконання у безкарності та заохотили до подальших агресивних дій.
І ці дії не змусили себе довго чекати. Вторгнення російських військ на Донбас влітку 2014 року супроводжувалося відвертою брехнею: Там «не було російських солдатів». Говорили про «українських сепаратистів на сході», про «хунту в Києві», про «переслідування російськомовних» і навіть про громадянську війну в Україні. Чесно кажучи, я не знаю, що було гірше і болючіше для нас, українців, у цій ситуації: ця відверта і цинічна брехня російської пропаганди чи те, що колективний Захід робив вигляд, що вірить їй — щоб продовжувати жити і діяти так, ніби на східних кордонах Європи не відбувається нічого незвичайного.
Якщо першою жертвою будь-якої війни є правда, то першим кроком до відновлення порушеного порядку між народами і державами має бути усвідомлення правди і відданість правді. Бо тільки правда приведе нас до повної свободи, як запевнив нас Господь наш Ісус Христос: «Ви пізнаєте правду, і правда зробить вас вільними». (Івана 8:32).
Ми всі потребуємо повної правди про злочини російського окупаційного режиму, про всіх тих, хто готував, здійснював, виправдовував і, на жаль, також благословляв цей геноцид проти українців. Ми повинні визнати і оприлюднити правду про причини цієї війни, як ті, що лежать глибше, в глибині десятиліть і століть, так і ті, що стали відверто видимими відтоді, як Росія знову стала диктатурою на очах у всього світу.
За визнанням і проголошенням правди мають йти і дії згідно правди, спрямовані на відновлення справедливості, особливо щодо невинних жертв. Іншими словами, зараз, коли війна буквально ведеться онлайн, коли ми бачимо, як щодня руйнуються міста і села і ламаються життя мільйонів українців, неприпустимо робити вигляд, що нічого страшного не сталося, і просто перегорнути сторінку або переключитися і повернутися до звичних справ. Така поведінка була б зневагою до жертв сотень тисяч українців і завдала б нового нестерпного болю тим, хто втратив на війні своїх рідних, близьких і друзів.
Ми можемо керуватися словами Папи Івана Павла ІІ, який у своєму посланні з нагоди Всесвітнього дня миру 2002 року наголосив: «Немає миру без справедливості» (Іван Павло ІІ, Послання з нагоди Всесвітнього дня миру, 1 січня 2002 року). Справді, без справедливості неможливо повністю відновити моральний і соціальний порядок, який був так варварськи зруйнований. Тому правда і справедливість є неодмінними передумовами справжнього миру, якого сьогодні прагнуть всі українці та всі люди доброї волі.
Останніми тижнями на різних рівнях лунає все більше голосів, які говорять про можливість якнайшвидшого завершення війни. І як би ми, українці, не прагнули миру, коли чуємо обіцянки про швидкий мир, ми відчуваємо певну тривогу. Мир — так, але яким чином, а точніше, якою ціною? Чи можна вважати справедливим мир без справедливості? Чи буде тривалим мир без ефективних механізмів запобігання новим нападам агресора? Ці та багато інших запитань потребують щирих роздумів і чесних відповідей, а може, і сміливих дій з усіх боків.
Надії та сподівання, які ми пов’язуємо з цим симпозіумом, полягають у тому, що ми зробимо наш натхненний вірою внесок у спільні роздуми, планування та дії задля служіння миру в Європі та в усьому світі.
Так, ми, українці, не втрачаємо надії, незважаючи на всі труднощі. Джерелом нашої надії є віра у воскреслого Христа, який не дозволить злу тріумфувати.
Ми черпаємо нашу надію з жертовності та відданості наших воїнів, волонтерів, лікарів та військових капеланів, які з великою посвятою, гідністю та відповідальністю долають виклики війни. Для багатьох українців правило, сформульоване волонтеркою зі Львова Марією Петришин, стало програмою всього життя: «Для нас є лише два варіанти: Або ти воюєш, або допомагаєш. Це наше розуміння відповідальності».
І ще одним важливим стовпом нашої надії є непохитна і наполеглива солідарність наших братів і сестер у вірі та мільйонів людей доброї волі тут, у Європі, і в усьому світі. Ці люди своїми ділами більше, ніж словами, демонструють непереможну силу християнської любові, і разом з нами вони стали носіями християнської надії, про яку ми з повним правом можемо сказати в цей Ювілейний рік словами святого апостола Павла: «Надія ж не розчарує, бо любов Божа влита в наші серця Духом Святим, який був нам даний» (Римлянам 5:5).
Нехай Божа мудрість просвічує і супроводжує наші думки, слова, рішення і вчинки, щоб, послідовно і мужньо йдучи шляхом правди і справедливості, ми могли наблизитися до відновлення омріяного миру і утвердити його примиренням і милосердям. Це буде тріумфом Божої любові в цій драмі війни та вірним знаком того, що в усіх наших починаннях ми, в кінцевому рахунку, були лише знаряддям справжнього миру, який нам усім обіцяв сам Христос, наш воскреслий Спаситель і Господь. Амінь.
† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії
Варто додати, що доповідачами наукового симпозіуму стали науковці трьох університетів-організаторів, а також представники інших інституцій та середовищ. Це фахівці з різних країн (України, Німеччини, США, Австрії, Грузії, Італії, Литви, Польщі) та сфер — богослов’я, дипломатії, права, історії, філософії, політології, соціології та інших.
Серед промовців: Вольфґанґ Ішинґер — Голова постійної Мюнхенської безпекової конференції; Юрій Никитюк — генеральний консул України в Мюнхені; Маркус Фоґт — німецький католицький богослов і професор соціальної-суспільної етики Університету Людвіга — Максиміліана в Мюнхені; Олександра Матвійчук — українська правозахисниця, голова організації «Центр громадянських свобод», лауреатка Нобелівської премії миру 2022 року; Клеменс Седмак — директор Інституту європейських студій Університету Нотр-Дам; о. Томас Шварц — керівник благодійного фонду Католицької Церкви в Німеччині «Renovabis»; Мартін Шульце Вессель — дослідник історії Центрально-Східної Європи; Хосе Казанова — іспанський та американський соціолог релігії, професор факультету соціології Джорджтаунського університету; о. Юрій Аввакумов — професор історії богослов’я в католицькому Університеті Нотр-Дам у США; Ірена Вайшвіляйте — професорка Вільнюського університету; Ян Томбінський — Посол Польщі в Німеччині; Мартін Єґер — Посол Німеччини в Україні та інші.
Одним з організаторів симпозіуму є УКУ, від якого брали участь: владика Борис Ґудзяк — митрополит Філадельфійський, президент УКУ; ректор Тарас Добко; Олег Турій — проректор зі стратегічної співпраці, директор Інституту історії Церкви; Володимир Турчиновський — декан Факультету суспільних наук УКУ; Мирослав Маринович — дисидент, правозахисник, радник ректора; Оксана Кулаковська — керівничка Аналітичного центру УКУ в Києві; Юрій Підлісний — керівник програми «Етика-Політика-Економіка»; Андрій Костюк — сенатор і викладач кафедри філософії та Бізнес-школи УКУ.
Панельні дискусії конференції були присвячені моральним і релігійним вимірам нападу Росії на міжнародний порядок. Учасники обговорювали такі теми, як конфлікти ідентичностей, використання релігії у пропаганді війни, зокрема, інструменталізацію Російської православної церкви, ідеологічне виправдання військової агресії, моральна і юридична відповідальність церковних лідерів, пошуки шляхів припинення кровопролиття, а також етичні засади відновлення сталого миру в Європі. Симпозіум мав на меті інтегрувати перспективи богословʼя, релігієзнавства, соціальної етики, моральної філософії та суміжних дисциплін у ширший безпековий дискурс, висвітлюючи їхній внесок у пошук адекватної відповіді на російське вторгнення в Україну.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦЛокації
Персони
Владика Богдан ДзюрахАпостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, Член Постійного Синоду УГКЦ
