СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа: Схиляємося над ранами ближніх? Це Бог доторкнувся нашого життя
У неділю Божого Милосердя Папа Франциск відслужив Святу Месу в римському храмі Святого Духа. Разом з ним молилися місіонери милосердя та представники різних суспільних груп, покликаних засвідчити знаки милосердя.
Якщо хочеш підтвердження того, що Бог доторкнувся твого життя, перевір, чи схиляєшся над ранами ближніх. Із таким заохоченням звернувся Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси, яку він у неділю, 11 квітня 2021 року, відслужив у храмі Святого Духа, розташованому поблизу Ватикану, що є римським осередком набожності до Божого Милосердя.
Особливе молитовне зібрання
Неділя після Пасхи присвячена вшануванню Божого Милосердя, і вже вдруге Папа Франциск відсвяткував її у цьому храмі. Але якщо минулого року, в період весняного строгого карантину, Євхаристійне богослужіння відбувалося в порожньому храмі, то цього разу, з дотриманням заходів безпеки, у ньому зібралися особливі молільники. Зі Святішим Отцем співслужили деякі з так званих «Місіонерів Милосердя», представляючи понад тисячу священиків, які під час нещодавнього Ювілею Милосердя отримали від Папи особливий мандат у сфері Таїнства Покаяння.
Представляючи «знаки милосердя», серед приблизно 80 учасників Святої Меси були групи в’язнів, черниці Згромадження Сестер Госпітальєрок Милосердя, представництво медсестер з розташованої поблизу лікарні Святого Духа, особи з інвалідністю, родина мігрантів, молоді біженці з Сирії, Нігерії та Єгипту. Прислуговували підлітки з периферійної парафії Риму.
Милосердні, бо зазнали милосердя
Коментуючи євангельську розповідь про те, як воскреслий Ісус являвся апостолам, Папа звернув увагу на те, що Він, після Свого воскресіння, тепер трудиться над «воскресінням учнів». Раніше чимало слів та приклад Господа не змогли їх перемінити, але тапер, у контексті Пасхи, стається щось нове, й відбувається це «під знаком милосердя». «Ісус підносить їх милосердям. А вони, зазнавши милосердя, стають милосердними», — сказав Святіший Отець, додаючи, що відбулося це через три дари: мир, Святий Дух і рани.
Мир, що спонукає до місії
Як зауважив проповідник, учні були налякані, перебували за зачиненими дверима, бо боялися арешту. Але були зачинені не лише в домі, але й у «гризоті сумління». Вони ж покинули Ісуса, відреклися Його, тож тепер почувалися невдахами… Однак, Ісус приходить і двічі каже: «Мир вам!». Він приносить не мир, який усуває проблеми, але мир, «який вливає довір’я», не зовнішній, але «мир серця». А тоді, підтверджуючи Свою довіру до них, каже: «Як мене послав Отець, так і я посилаю вас».
«Ці зневірені учні примирені самі з собою. Ісусів мир переводить їх від гризоти до місії. У дійсності, Ісусів мир спонукає до місії. Він не є спокоєм, зручністю, але означає вийти із замкнутості в собі. Ісусів мир визволяє від паралізуючої замкнутості, розбиває кайдани, що ув’язнюють серце», — сказав Наступник святого Петра, зазначаючи, що апостоли в цю хвилину почуваються «змилосердженими», відчувають що Бог не засуджує їх, але «вірить у них». Саме так, Він «більше вірить у нас, ніж ми віримо в себе самих».
За словами Папи, Ісус сьогодні повторює також і нам: «Мир тобі, бо ти цінний в моїх очах. Мир тобі, що є важливим для мене. Мир тобі, що маєш місію. Ніхто не може здійснити її замість тебе. Ти — незамінний. Я вірю в тебе».
Прощення, що підводить
По-друге, вів далі проповідник, Ісус милосердиться над учнями, даруючи їм Святого Духа на відпущення гріхів. Вони провинилися, покинули Учителя, а гріх турбує. Як каже 50-й Псалом, наш гріх завжди стоїть перед нами. Лише Бог може його усунути та Своїм милосердям «вивести нас із нашої найглибшої мізерності».
«Як ці учні, ми потребуємо піддатися прощенню. Сказати від щирого серця: Прости, Господи! Відкрити серце, щоби піддатися прощенню. Прощення у Святому Дусі — це пасхальний дар, аби воскреснути зсередини», — сказав Папа, закликаючи просити благодаті приймати прощення у Таїнстві Прощення, зрозуміти, що центром сповіді є не ми з нашими гріхами, але «Бог зі Своїм милосердям». Ми сповідаємося «не для того, щоб падати на землю, але щоб підводитися», й потребуємо цього як малі діти, які впавши, потребують батьківської руки, щоб встати.
«Ми також часто падаємо. А рука Отця готова поставити нас на ноги й спонукати прямувати далі. Цією надійною та гідною довіри рукою є Сповідь. Це таїнство, яке нас підводить, яке не залишає нас плакати розпростертими на твердих настилах наших падінь. Це таїнство воскресіння, це чисте милосердя», — наголосив Святіший Отець, додаючи, що той, хто сповідає, повинен допомагати «відчути солодкість милосердя».
Рани, що проганяють пітьму
Після «миру, що реабілітує» та «прощення, яке підводить», третім даром, яким Ісус милосердиться, є Його рани, «якими ми зцілилися», як пише святий Петро. Але як рана може зцілити? «Милосердям», — відповідає Папа, пояснюючи, що подібно до святого Томи, в цих ранах ми торкаємо того, що «Бог любить нас до кінця, що взяв на Себе наші рани, що в Своєму тілі носив нашу слабкість». Рани є «каналами милосердя» та дорогами, які Бог простелив перед нами, щоб ми «увійшли в Його ніжність і руками доторкнулися до того, Ким є Він», та більше не сумнівалися в Його милосерді.
«Адоруючи, цілуючи Його рани, відкриваємо, що кожна наша слабкість прийнята в Його лагідності, — сказав Святіший Отець. — Це стається під час кожної Меси, де Ісус жертвує нам Своє поранене та воскресле тіло: Ми доторкаємося до Нього, а Він доторкається до нашого життя. Чинить так, що небо сходить всередину нас. Його сяючі рани розвіюють пітьму, яку носимо в собі. Й ми, як святий Тома, знаходимо Бога, відкриваємо Його близьким у своєму нутрі та зворушені кажемо Йому: Господь мій і Бог мій».
Початок християнського шляху
За словами Папи, все починається саме із благодаті зазнати милосердя. Саме з цього розпочинається християнський шлях. Якщо ж покладаємося на власні здібності, на наші структури та проекти, то «не дійдемо далеко». Лише коли «приймемо Божу любов», зможемо дати щось світові. Саме так учинили учні: зазнавши милосердя, вони самі стали милосердними. В Діяннях Апостолів читаємо, що в первісній громаді ніхто не вважав своїм те, що йому належало, але все було спільним й ніхто не зазнавав нестачі.
«Це не комунізм, це християнство в чистому вигляді. Й це ще більше вражає, якщо згадаємо про те, що ще зовсім недавно ті самі учні сперечалися про нагороди та почесті, про те, хто між ними є більшим», — зауважив проповідник, підкреслюючи, що причиною такої переміни стало те, що «вони в іншому побачили те саме милосердя, яке перемінило їхнє життя». Вони відкрили, що мають в спільності місію, прощення та Христове Тіло, тож «ділитися земними благами виглядало для них природним наслідком».
Щоб віра не померла
«Сестро, брате, хочеш підтвердження того, що Бог доторкнувся до твого життя? Перевір, чи схиляєшся над ранами інших», — підсумував Святіший Отець, запрошуючи дати відповідь у своєму серці на запитання: чи я, що стільки разів отримав Божий мир, Його прощення, є милосердним з іншими? Чи я, що неодноразово кормився Його Тілом, роблю що-небудь, аби нагодувати голодного?
«Не залишаймося байдужими. Не живімо половинчастою вірою, що отримує, але не дає, що приймає дари, але не стає даром. Ми зазнали милосердя, тож ставаймо милосердними. Бо якщо любов зупиняється на нас самих, то віра всихається до безплідного внутрішнього переживання. Без інших вона стає безтілесною. Без діл милосердя вона вмирає», — сказав Папа, заохотивши дозволити на те, аби нас воскресили мир, прощення та ради милосердного Ісуса, та просити благодаті «ставати свідками милосердя».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
