СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа: Молімося про дар терпеливості, щоб побачити спасіння та нести його світові
Навколо терпеливості була зосереджена проповідь Папи Франциска з нагоди Стрітення Господнього, яке він відзначив Святою Месою в базиліці Святого Петра разом з богопосвяченими особами, вказуючи на три місця здійснення нашої терпеливості.
Як зазначив святий євангелист Лука, розповідаючи про Стрітення, Симеон «очікував утіхи Ізраїля». Очікування, що було «терпеливим», стало відправною точкою для роздумів, якими поділився Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси в базиліці Святого Петра у Ватикані, яку він очолив у вівторок, 2 лютого 2021 року, з нагоди свята Стрітення Господнього та Дня богопосвячених осіб.
З цієї нагоди на Євхаристійне богослужіння зібралися представники чернечих спільнот Римської дієцезії. На початку Святої Меси, звершеної на катедральному престолі, Папа в храмі із пригашеним освітленням прочитав молитву стрітенського благословення свічок, після чого завершив процесію входу із запаленої свічкою в руках.
Терпеливість Симеона
Насамперед, проповідник заросив приглянутися до терпеливості Симеона. Протягом всього свого життя він «перебував у очікуванні». Він «навчився у молитві, що Бог не приходить у надзвичайних подіях», але діє у монотонності наших днів, в ритмі діяльності, в малих речах, якими «з наполегливістю та покорою» стараємося сповняти Його волю.
«Це муж, який вже має за собою літа, але полум’я його серця досі не згасло; протягом свого тривалого життя він, іноді, був поранений і розчарований, але не втратив надію; він терпеливо оберігав обітницю, не давши поглинути себе гіркоті за час, який проминув, чи тій безмовній меланхолії, що з’являється тоді, коли досягаємо сутінків життя. Надія очікування перетворилася в ньому в щоденну терпеливість того, який незважаючи на ніщо залишався пильним, аж доки його „очі не побачили спасіння“», — сказав Святіший Отець, зауваживши, що Симеон навчився цієї терпеливості „з молитви та життя свого народу“, який у Господі завжди вбачав „Бога милостивого й довготерпеливого“.
Божа терпеливість
«Терпеливість Симеона, отже, є дзеркалом Божої терпеливості. З молитви та історії свого народу Симеон навчився, що Бог є терпеливим», — вів далі Святіший Отець, навівши слова Романо Ґвардіні, який писав, що «терпеливість — це спосіб, яким Бог відповідає на нашу слабкість, аби дати нам час змінитися». І Месія, Якого Симеон тримає на руках, «відслонює нам терпеливість Бога, Отця, Який застосовує щодо нас милосердя та до останньої години кличе нас, Який не вимагає від нас досконалості, але пориву серця, Який відкриває нові можливості там, де здається, що все втрачено, Який старається зробити пробоїну в нас також і тоді, коли наше серце закрите, Який дає залишає добре зерно зростати, не вириваючи кукіль». За словами проповідника, «причина нашої надії» полягає в тому, що «Бог очікує нас невтомно».
Наша терпеливість
У цьому ключі Папа запросив зосередитися на тому, що Божа та Симеонова терпеливість означають для життя богопосвячених осіб, знайшовши, насамперед, відповідь на запитання про те, чим є терпеливість. За його словами, не йдеться про «просте толерування труднощів чи фаталістичне зношення нещасть». «Терпеливість, — наголосив проповідник, — не є ознакою слабкості: вона є силою духа, що вчиняє нас здатними „нести тягар“ особистих і спільнотних проблем, дає нам змогу приймати відмінності іншого, спонукає тривати в доброму, навіть якщо все здається даремним, спонукає не звертати з дороги також і тоді, коли нападають меланхолія та сухість».
Конкретизація терпеливості
Далі Святіший Отець звернув увагу на «три місця», в яких «конкретизується терпеливість». Першим є «наше особисте життя». Промовлячи до богопосвячених осіб, він зауважив, що «одного дня ми відповіли на Господнє покликання», але на цій дорозі не бракувало розчарувань, бо, «іноді, ентузіазм нашої праці не відповідає очікуваному результатові, наше сіяння, здається, не приносить належних плодів». І це може вести до «вигоряння надії». «Ми повинні бути терпеливими до себе та з упованням очікувати на Божі часи та способи: Він вірний Своїм обітницям», — сказав Папа, заохочуючи не піддаватися «внутрішньому смуткові та зневірі», бо внутрішній смуток — це хробак, який точить нас зсередини».
Другим таким місцем є «спільнотне життя». Відомо, що людські взаємини не завжди є легкими, іноді, виникають конфлікти. І не завжди можна вимагати негайного вирішення або робити поспішні судження. Потрібно «вміти взяти належну дистанцію, старатися не втратити мир, чекати кращого часу для вияснення в любові та істині». У спільнотах потрібна «взаємна терпеливість», пам’ятаючи про те, що «Господь не кличе нас бути солістами, але частиною хору, який, іноді, збивається з тональності, але повинен завжди пробувати співати разом».
Врешті, третім місцем є «терпеливість щодо світу». Підтримуючи в серці надію, провіщену пророками, Симеон і Анна, незважаючи на те, що вона затримується, не нарікають, але «терпеливо чекають на світло серед темряви історії». І ми «потребуємо цієї терпеливості, аби не перебувати у полоні нарікань», мовляв, «світ нас більше не чує», «немає покликань», тощо…
«Терпеливість допомагає нам дивитися на себе, на наші спільноти та на світ із милосердям», — підсумував Папа, заохочуючи відповісти на запитання про те, чи приймаємо у своєму житті терпеливість Святого Духа, чи носимо тягарі одні одних у спільнотах, чи терпеливо звершуємо служіння в світі, уникаючи поспішного засуджування. «Споглядаймо Божу терпеливість та молімося про сповнену довіри терпеливість Симеона та Анни, аби наші очі змогли побачити світло спасіння та нести його всьому світові».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
