СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа: критерієм перевірки апостольської ревності є церковний вимір євангелізації
Думками про загальне місіонерське покликання кожного охрещеного ділився Папа Франциск під час загальної аудієнції, яка вперше цього року відбулася на площі Святого Петра.
Від першого «собору» в історії Церкви, на який апостоли й перші учні зібралися в Єрусалимі, щоби вирішити справу, що стосувалася євангелізації, до Другого Ватиканського собору, який у ХХ столітті представив Церкву як Божий люд, що паломничає в часі та зі своєї природи є місіонерським. Такий часовий стрибок зробив Папа Франциск у черговій катехизі, присвяченій темі апостольської ревності. Про це повідомляє українська редакція «VaticanNews».
Після того, як попереднього разу він ділився думками про значення рішення, прийнятого апостолами в справі звіщення Доброї Новини не євреям, у середу, 8 березня 2023 року, він запросив прислухатися до вчення Другого Ватиканського собору, відкриваючи, що «євангелізувати — це завжди церковне служіння», яке ніколи не є самітницьким, ізольованим чи індивідуалістичним. «Архітектором» мосту, що поєднує ці події, він назвав Святого Духа.
Передавання того, що отримали
Святіший Отець насамперед вказав на те, що євангелізатор передає те, що отримав. Про це писав ще святий Павло. І цей «церковний динамізм» є гарантом «автентичності християнського звіщення». «Та коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам іншу, більше за те, ніж ми вам проповідували були, нехай буде анатема!» — читаємо в Посланні до галатів. «Церковний вимір євангелізатора, отже, становить критерій перевірки апостольської ревності. Перевірки, що є необхідною, бо спокуса діяти наодинці постійно підстерігає, особливо тоді, коли дорога стає непрохідною та відчуваємо тягар зусиль», — сказав Папа, назвавши «не менш небезпечною» спокусу іти «легшими псевдо-церковними дорогами», тобто, впроваджувати людську логіку чисел і статистики, покладаючись на свої ідеї, програми, структури та зв’язки.
Джерело в Отцеві
Далі Наступник святого Петра безпосередньо перейшов до спадщини Другого Ватиканського Собору, пропонуючи деякі уривки з Декрету «Ad gentes» про місіонерську діяльність Церкви, який, перш усього, вказує на любов Бога Отця як на джерело. «Своєю безмірною й милосердною ласкою вільно створивши нас та благодатно покликуючи нас до спілкування із Собою в житті та славі, Він щедро пролив і далі не перестає проливати свою божественну доброту, щоб той, хто є Творцем усього, став нарешті „усім в усьому“ (1 Кор. 15:28), творячи водночас і свою славу, і наше блаженство», — читаємо в 2-му пункті. Як підкреслив Папа, цей уривок є фундаментальним, бо говорить нам про те, що «адресатом Отчої любові є кожна людина». І ця любов досягає нас через місію Сина, посередника спасіння, та Святого Духа, Який діє в кожному. Собор також нагадує нам про те, що завданням Церкви є «продовжувати місію Христа», і це є «явлінням і сповненням Божого задуму в світі та історії».
Силою Хрещення
«Ці короткі згадки допомагають нам зрозуміти церковний сенс апостольської ревності кожного учня-місіонера. Апостольська ревність — це не ентузіазм, це щось інше, це Божа благодать, яку ми повинні берегти. Ми повинні збагнути суть цього, бо серед Божого люду, що звершує паломництво та євангелізує, немає активних і пасивних суб’єктів», — вів далі Святіший Отець, нагадуючи про те, що кожен охрещений, незалежно від своєї функції в Церкві та рівнем освіченості своєї віри, «є активним учасником євангелізації». Силою Хрещення він бере участь у місії Церкви, а в ній — «у місії Христа Царя, Священика і Пророка». І це завдання, як читаємо в «Ad gentes», є «тим самим всюди і за будь-яких умов, хоч залежно від різних умов здійснюється по-різному».
«Це заохочує, щоб ми не закам’яніли, визволяє нас від цієї звички, що не є Божою. Місіонерська ревність віруючого виражається також і через креативне шукання нових способів звіщати та свідчити, нових способів виходити назустріч пораненому людству, за яке вболіває Христос», — сказав Папа, наголошуючи на тому, що євангелізація — це служіння, а приступити до джерельної любові Отця та до місії Сина та Святого Духа не означає «замкнутися в просторі статичного особистого спокою». Навпаки, це спонукає «визнати безкорисливо даний нам дар повноти життя», дякувати за нього Богові та ділитися ним з іншими «з почуттям відповідальності» й разом проходячи «звивистими та важкими дорогами історії».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
