СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа Франциск: Вмираючи люблячи, Ісус об’явив Своє Богосинівство
Запрошенням заглибитися у здивування, яке викликає Літургія Пальмової неділі, пропонуючи перехід від радісного в’їзду Ісуса до Єрусалиму до Його засуду та смерті, стала проповідь Папи Франциска під час Святої Меси в базиліці Святого Петра.
Просімо благодаті дивуватися, бо хіба зможемо свідчити радість зустрічі з Ісусом, якщо не дозволимо, аби кожного дня Його вражаюча любов викликала в нас подив? Із таким заохоченням звернувся Папа Франциск до вірних на порозі Страсного Тижня, проповідуючи під час Святої Меси з нагоди Пальмової неділі, яку він 28 березня 2021 року, відслужив на катедральному престолі базиліки Святого Петра у Ватикані. Богослуження розпочалося спогадуванням Входу Господнього до Єрусалиму та благословенням галузок.
Від захоплення до зчудування
Як зауважив проповідник, Ісус відразу викликає подив: люди урочисто Його зустрічають, а Він їде на простому осляті, люди чекають на могутнього визволителя, а Він приходить, аби «сповнити Пасху особистою жертвою». В той час, як люди готуються святкувати перемогу над римлянами, здобуту мечем, Ісус приходить святкувати Божу перемогу, здобуту хрестом. Що сталося з тими людьми, що всього за кілька днів перейшли від «осанна» до «розіпни»? За словами Папи, вони ішли не за Месією, а за уявленням про Месію.
«Вони захоплювалися Ісусом, але не були готовими дозволити Йому себе здивувати. Зчудування є чимось іншим ніж захоплення. Захоплення може бути світським, бо шукає власні смаки та очікування, здивування, натомість, залишається відкритим на іншого, на його новизну, — пояснив Святіший Отець. — Також і сьогодні чимало людей захоплюються Ісусом: Він гарно говорив, любив і прощав, Його приклад перемінив історію… Вони захоплюються Ним, але їхнє життя не змінюється. Бо не вистачить захоплюватися Ісусом. Потрібно іти за Ним Його дорогою, дозволити Йому вести нас у кризу: перейти від захоплення до зчудування».
Віра без зчудування глуха
Що ж найбільше дивує в Господній Пасці? За словами Наступника святого Петра, той факт, що «Він приходить до слави дорогою впокорення». Бачити Всемогутнього, применшеного в ніщо, бачити як Слово, що знає все, навчає нас мовчанкою на катедрі хреста, бачити Бога всесвіту, позбавленого всього, вражає. Чому Господь дозволив на це? Для нас, «аби до самої глибини торкнутися нашої людської дійсності», щоб «наблизитися до нас і не залишити самотніми серед болю та смерті».
«Ісус підноситься на хрест, аби зійти в наше страждання. Відчуває наші найгірші стани духа: поразку, відкинення всіма, зраду того, кого любить і навіть покинення Бога. На Своєму тілі Він відчуває наші найболючіші протиріччя, і, таким чином, відкупляє їх і перетворює. Його любов наближається до нашої немічності, сягає туди, де ми найбільше соромимося. Й тепер знаємо, що ми не самі: Бог з нами у кожній рані, у кожному страхові: жодне лихо, жоден гріх не має останнього слова. Бог перемагає, але пальмова галузка перемоги приходить через дерево хреста. Тому пальмові галузки і хрест перебувають разом», — сказав Папа, закликавши:
«Просімо благодаті зчудування. Християнське життя без подиву стає сірістю. Хіба можливо свідчити радість від зустрічі з Ісусом, якщо не дозволимо, аби нас кожного дня дивувала Його вражаюча любов, яка прощає нам і дає розпочинати наново? Якщо віра втрачає подив, то стає глухою».
Зворушитися Божою любов’ю
Тож Святіший Отець заохотив під час цього Страсного Тижня підносити погляд на хрест, аби «отримати благодать здивування». «Чи ми ще спроможні піддатися тому, щоб нас зворушила Божа любов? Чому більше не вміємо дивуватися перед Ним?» — запитував він, відповідаючи: «Може тому, що наша віра зношена звичкою. Може тому, що залишаємося замкненими в своїх жалях та піддаємося паралічеві нашим невдоволенням. Може тому, що ми втратили довіру до всього, й навіть себе самих вважаємо помилкою».
За словами Папи, за тими всіма «може» лежить той факт, що ми не відкриті на дар Святого Духа, Який «дає нам благодать здивування». Тому потрібно поглянути на розп’яття та мовити: «Господи, як же Ти мене любиш! Яким же цінним я є для Тебе!». «Дозвольмо Ісусові здивувати нас, аби повернутися до життя, бо велич життя полягає не в тому, щоб мати та самостверджуватися, але щоб відкрити, що нас люблять. В цьому велич життя: відкрити, що мене хтось любить. Велич життя полягає саме в красі любові», — додав він.
Як зауважив Святіший Отець, «найгарнішу» ікону здивування знаходимо наприкінці розповіді про Страсті. Йдеться про сотника, який бачивши те, як Ісус віддав духа, мовив: «Воістину, цей чоловік — Син Божий». Він побачив, як Ісус «умирає люблячи». Він страждав, але не перестав любити. Й у цій «нечуваній і безкорисливій любові» язичник знайшов Бога…
«Його слова запечатують Страсті. У Євангелії перед ним було багато таких, які захоплюючись Ісусом через Його чуда та знаки, визнавали Його Божим Сином, але Христос Сам заставляв їх мовчати, бо існувала загроза зупинитися на світському захопленні, на ідеї про Бога, Якому слід поклонятися і Якого слід боятися як могутнього і страшного. Тепер вже ні, під хрестом неможливі непорозумінням: Бог об’явився і царює лише безборонною та обеззброюючою силою любові», — сказав Папа, підсумовуючи:
«Сьогодні Бог знову дивує наш розум і наше серце. Дозвольмо, аби це здивування пронизало нас, погляньмо на розп’яття і також скажімо: Ти справді Син Божий. Ти — мій Бог».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
