СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиОтець Олег Кіндій: «Святий Володимир — це той державець, який розумів, що без душі народ загине»
28 липня в Україні вшановують пам’ять святого Володимира, київського князя і хрестителя України-Русі. Варто зазначити, що в УГКЦ саму згадку про хрещення вшановують 14 серпня, у день пам’яті Макавейських мучеників, щоб відділити почитання постаті і сам факт навернення.
Про особистість святого Володимира, вмотивованість його рішення говоримо із отцем-доктором Олегом Кіндієм, доцентом кафедри богослов’я Філософсько-богословського факультету Українського Католицького Університету, сотрудником храму св. Володимира і Ольги УГКЦ у Львові.
Чому Церква вшановує постать святого Володимира? І чому пропонує нам цю постать для почитання?
Для українців — це неординарна особистість, адже він приніс християнство. Переглядаючи життя святого, варто відзначити, що він народився у 960 році, а от прийняв хрещення у 988 році. Це означає, що йому було всього 28 років. У такому молодому віці святий Володимир прийшов на київський престол з великою політичною амбіцією, розумінням того, що у державі треба щось змінювати. Ми знаємо про об’єднання земель. Проте мені не хотілося б зосереджувати увагу на політичних аспектах, а більше на особистісних. Що вражає у цій постаті? Найперше те, що у такому молодому віці святий Володимир розуміє про важливість релігійного фактора у житті держави. Але він також думає і радиться, який вектор обрати. Він слухає болгар, які пропонують обрати іслам, хазар, що радять юзаїзм, слухає німців, які пропонують християнство у західному обряді. І нарешті зупиняється на розмові з грецьким філософом, який пропонує східний обряд. Володимир є динамічним. Часто його зображують дуже статним, чоловіком з бородою. Перш за все він є людиною навернення. Також ми бачимо його як державця, який радиться. Після того, як святий вислухав представників релігій, він відправив своїх гінців у ті країни, перевірити, чи все так насправді. Після свого хрещення Володимир засновує храм Пресвятої Богородиці Десятинної. У нього є ідея, щоб Богородиця була Матір’ю і Покровителькою для України. Крізь призму отих рішень, святий Володимир закладає цілу парадигму для нашого народу, представляючи йому ідентичність. Очевидно, що постать цього святого не тільки важлива для українців, він є духовним батьком для інших народів. Святий Володимир не є локальним святим, адже він дав поштовх для розвитку світового християнства.
Нам відомо, що Володимир у своєму щоденному житті далеко не вів праведний стиль життя, у нього, зокрема, було кілька жінок, багато дітей. Чому ж Церква визнає його святим?
Варто пам’ятати, що святі — це теж грішні люди, навіть після свого навернення. Ми оцінюємо святість за плодами життя людини. У літописі кілька разів пригадується те, що Володимир пропонує хрещення ненасильницьким способом. Є навіть згадка про те, що після хрещення Володимир починає вибачати ворогам і випускати злочинців, на що самі єпископи починають звертати йому увагу. Отож у Володимира є елемент навернення, спроба впровадити християнський спосіб і у своєму житті, і у житті держави. Київське християнство — одна з найбільших перлин східної християнської цивілізації. Його недоліки навпаки показують святого динамічною, живою людиною, яка готова змінювати стиль життя через Божі заповіді, хоча йому часом не вдається це.
Ми вже згадувади фрагмент, коли святий Володимир обирав релігійний напрям для свого народу. Чому все ж була ставка на східний обряд, адже західний був не менш політично перспективним?
Сусідня Польща навернулася десь на 50 років раніше, прийнявши християнство у західному обряді, натомість Болгарія — із Візантією. Нестор Літописець згадує, що східний обряд, у тому вигляді, якому був у Х столітті пропонує для української душі більше естетики, мистецтва, філософії. Ми сьогодні читаємо легенди про те, що святий Володимир відкинув іслам, бо там не можна їсти сала, латинський обряд — через целібат. Насправді це історії, далекі від дійсності. Святий Володимир розмовляв із грецьким філософом, і він оцінював інтелектуальні можливості східного обряду. Ми знаємо, що святий захопив Корсунь, Херсонес, там він віднайшов мощі святого Папи Климентія. Отож він та людина, яка роздумує перед прийняттям рішення. Східне християнство пропонує йому естетику, глибоку богословську думку. У хрещенні Володимир бере собі ім’я Василія, у той час імператором східної частини Римської імперії є Василій ІІ. Святий невдовзі одружується із його сестрою Анною, яка народить йому синів Бориса і Гліба. У цьому контексті теж можна говорити про певний політичний хід. Варто зазначити, що за князювання Володимира Київська Русь є найпотужнішою державою Європи, на той час країни заходу ще такими могутніми не є. Візантія є значно ближчою. Примітно, що тут є вироблена традиція євангелізації і місіонерства, пригадаймо собі Кирила і Методія. Візантійці перед тим, як йти на когось війною, вживали дипломатичних заходів. Не потрібно забувати, що бабця Володимира — княгиня Ольга також прийняла християнство східного обряду. Тому, мабуть, саме всі оці фактори спричинили до остаточного вибору.
Ми часто читаємо, що всі наші східні конфесії в Україні вийшли із Володимирового хрещення. Наскільки ця єдність сьогодні помітна?
Останні двадцять років, коли церковне життя в Україні почало відроджуватись, всі про це говорили. Я є сотрудником храму святих Володимира і Ольги. У Львові, коли Церкви виходили із підпілля, один із перших новозбудованих храмів вирішили назвати так, щоб повернутися до витоків і для УГКЦ, і для православних Церков. Володимирове хрещення- це спільні витоки, які заклали певну парадигму, зокрема діалогічність на основі естетики, мистецтва, богословської думки.
Постать святого Володимира є корисною для наслідування щодо представників державних структур. Що варто запозичити?
Володимир був першим, хто почав друкувати свої гроші, карбувати монети. Він однозначно є державним мужем, який розуміє, що держава без душі — неможлива у своєму функціонуванні. Він розуміє, що для об’єднання народу, йому треба дати душу. Християнство у цьому аспекті є дуже органічним. Володимир є державцем-інтелектуалом, який постійно радиться, вчиться, дослухається. Ми бачимо його відкритість до науки, адже значна частина коштів була вкладена не лише у розбудову храмів, а монастирів — тодішніх освітніх центрів. Тобто він пропонує у державі нову інфраструктуру. І ми бачимо, що навіть після економічного занепаду Русі народ зберігся, адже йому не дала зникнути його душа, його віра.
За матеріалами Юліани Лавриш для релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
