Оприлюднено синодальний звіт: Церква, яка залучає всіх та близька до ран світу

31 жовтня 2023

Оприлюднено підсумковий звіт першої сесії XVI Звичайної загальної асамблеї Синоду Єпископів, що була присвячена темі синодальності.

Оприлюднено синодальний звіт: Церква, яка залучає всіх та близька до ран світу

Жінки і миряни, священство і дияконат, служіння і магістеріум, мир і клімат, бідні і мігранти, екуменізм і ідентичність, нові форми вираження і оновлені структури, старі і нові місії (в тому числі цифрові), слухання кожного і поглиблення — не поверхневе — всіх, навіть найбільш «контроверсійних», питань. Оновлений погляд на світ і Церкву та їхні запити знаходимо у Підсумковому звіті, схваленій та опублікованій 28 жовтня 2023 року XVI Загальною асамблеєю Синоду про синодальність. Про це розповідає українська редакція «VaticanNews».

Із Результатами голосування можна ознайомитися тут.

Приблизно сорок сторінок документа є результатом роботи асамблеї, яка відбувалася «в той час, коли в світі шаленіють старі і нові війни, з абсурдною трагедією незліченних жертв». «Крик бідних, тих, хто змушений мігрувати, тих, хто страждає від насильства або зазнає руйнівних наслідків зміни клімату, лунає серед нас не тільки через засоби комунікації, але й з уст багатьох людей, особисто разом зі своїми сім’ями і народами, залучених в ці трагічні події», — йдеться в документі (Передмова). На цей виклик та багато інших Вселенська Церква намагалася дати відповідь у робочих групах й у виступах під час пленарних засідань, що відображене в документі, розділеному на три частини, в якому накреслюється також робота, що має бути виконана на другій сесії у 2024 році.

Обличчя синодальної Церкви

Як і в Листі до Божого люду, синодальна асамблея наголошує на «відкритості на те, щоб вислухати і супроводжувати кожного, в тому числі й тих, хто зазнав зловживань і кривди в Церкві» (1 е). Синодальність — це перший крок. Термін, що, як визнають самі учасники Синоду, «невідомий багатьом членам Божого люду» і «викликає в декого розгубленість і занепокоєння» (1 f), серед тих, хто побоюється відходу від традиції, применшення ієрархічної природи Церкви (1 g), втрати влади чи, навпаки, нерухомості і браку відваги до змін. Натомість «синодальний» і «синодальність» — це терміни, які «вказують на спосіб буття Церкви, який артикулює сопричастя, місію та участь». Тобто спосіб життя Церкви, який цінує відмінності та розвиває активне залучення всіх. Починаючи з пресвітерів і єпископів. «Синодальна Церква не може обійтися без їхніх голосів» (1 n), — читаємо в документі: «Ми повинні зрозуміти причини опору синодальності з боку декого з них».


Місія

Синодальність нерозривно пов’язана з місією, тому необхідно, щоб «християнські спільноти розділяли братерство з представниками інших релігій, переконань і культур, уникаючи, з одного боку, ризику самореферентності та самозбереження, а з іншого — ризику втрати ідентичності» (2 e). У цьому новому «душпастирському стилі», на думку багатьох, важливо зробити «літургійну мову більш доступною для вірних і більш втіленою в розмаїтті культур» (3 l).

Багато місця у звіті присвячено бідним, які очікують від Церкви любові, що розуміється як «повага, прийняття і признання» (4 a). «Для Церкви вибір на користь бідних і відкинутих є богословською категорією» (4 b), — наголошує документ, зараховуючи до бідних також мігрантів, корінне населення, жертв насильства, жорстокого поводження (особливо жінок), расизму і торгівлі людьми, людей із залежністю, меншин, покинутих людей похилого віку, експлуатованих працівників (4 c). «Найбільш вразливими серед вразливих, які потребують постійного захисту, є діти в утробі матері та їхні матері», — йдеться в тексті асамблеї, яка стверджує, що усвідомлює крик «нових бідних», породжених війнами і тероризмом, а також спричинених «корумпованими політичними та економічними системами». У цьому сенсі вона закликає Церкву «публічно засуджувати несправедливість», яку чинять окремі особи, уряди і компанії, а також активно брати участь у політиці, асоціаціях, профспілках і народних рухах (4 g). Не занедбуючи, водночас, консолідовану діяльність у сферах освіти, охорони здоров’я та соціальної допомоги, «без будь-якої дискримінації чи виключення будь-кого» (4 k).

Фундаментальними є «повага до літургійних традицій і релігійних практик», а також мова. Наприклад, таке слово, як місія, в контекстах, де «проголошення Євангелія було пов’язане з колонізацією і навіть геноцидом», має «болючий історичний відбиток» і перешкоджає сопричастю (5 e). «Євангелізація в цих контекстах вимагає визнання зроблених помилок, набуття нової чутливості до цих питань», — йдеться в документі. Повертаючись до теми міграції, документ звертає увагу на Східну Європу та останні конфлікти, які спричинили потік численних вірних з католицького Сходу. Заклик до помісних Церков латинського обряду полягає в тому, щоб «в ім’я синодальності допомогти вірним східного обряду, які емігрували, зберегти свою ідентичність» (6 c).

Що стосується екуменізму, то в звіті йдеться про «процеси покаяння» і «зцілення пам’яті» (7 c); далі цитується вислів Папи про «екуменізм крові», говорячи про «християн різних конфесій, які разом віддають своє життя за віру в Христа» (7 d), а також повторюється пропозиція про екуменічний мартиролог (7 o). Доповідь також наголошує, що співпраця між усіма християнами є ресурсом «для оздоровлення культури ненависті, поділів і воєн, яка протиставляє групи, народи і нації один одному».


Миряни та роль жінки

«Миряни і мирянки, богопосвячені чоловіки і жінки та рукоположені служителі мають однакову гідність» (8 b): це ствердження наполегливо наголошується в підсумковому звіті, який нагадує, що вірні-миряни «дедалі більше присутні і активні також у служінні в християнських громадах» (8 e). Вихователі у вірі, богослови, форматори, душпастирські співробітники, катехити, активні в захисті уразливих та в управлінні: їхній внесок є «незамінним для місії Церкви» (8 e). Тому різні харизми повинні бути «розкриті, визнані і належно оцінені» (8 f), а не применшені лише до того, щоб компенсувати брак священиків, або, що ще гірше, ігноровані, недостатньо використані і клерикалізовані (8 f).

Багато жінок, присутніх на Синоді, «висловили глибоку вдячність за працю священиків і єпископів, але також говорили про Церкву, яка ранить» (9 f). «Клерикалізм, маскулінність і невідповідне використання влади продовжують спотворювати обличчя Церкви і шкодити сопричастю». Потрібне «глибоке духовне навернення і структурні зміни», а також «діалог між чоловіками і жінками без підпорядкування, виключення чи конкуренції» (9 h). Щодо доступу жінок до дияконату (9 j), думки розділилися: для одних це неприйнятний крок, «розрив з Традицією», для інших — відновлення практики ранньої Церкви, для третіх — «відповідна і необхідна відповідь на знаки часу». Є й такі, що висловлюють «побоювання, що це прохання є вираженням небезпечної антропологічної плутанини, прийнявши яку, Церква буде пристосовуватися до духу часу». Отці і матері Синоду закликають «продовжувати богословські та душпастирські дослідження». «По можливості, результати повинні бути представлені на наступній сесії Асамблеї» (9 n).

Водночас наголошується на необхідності «забезпечити, щоб жінки брали участь у процесах прийняття рішень і виконували відповідальні ролі в душпастирстві та служінні», а канонічне право повинно бути відповідно адаптоване (9 m). Випадки дискримінації у сфері зайнятості та несправедливої винагороди також повинні бути розглянуті, в тому числі в Церкві, де «богопосвячені жінки часто вважаються дешевою робочою силою» (9 o). Натомість слід розширити доступ жінок до богословської освіти та навчальних програм (9 p), сприяти використанню інклюзивної мови в літургійних текстах і церковних документах (9 q).

Богопосвячене життя та рукоположені служіння

Дивлячись на багатство і різноманітність різних форм богопосвяченого життя, синодальна асамблея застерігає від «збереження авторитарного стилю, який не залишає місця для братерського діалогу» і з якого виникають випадки різного роду зловживань. Це проблема, яка «вимагає рішучого і відповідного втручання» (10 d). Далі висловлюється подяка дияконам, «покликаним жити своїм служінням Божому людові у близькості до людей, приймаючи і вислуховуючи кожного» (11 b). Небезпекою завжди залишається клерикалізм, «деформація священства», якій слід протистояти «з найперших етапів формування», завдяки «живому контакту» з людьми і тими, хто цього потребує (11 c). Також висловлюється прохання, щоб семінарії або інші програми формування кандидатів на служіння були пов’язані з повсякденним життям громад (11 e), щоб уникнути «ризиків формалізму та ідеології, що ведуть до авторитарних поглядів і перешкоджають справжньому зростанню». Згадувалася також тема целібату, яка отримала різні оцінки під час асамблеї. «Всі, — йдеться у підсумковому звіті, — цінують його пророчу цінність і свідчення уподібнення Христові; дехто запитує, чи його богословська відповідність священичому служінню повинна обов’язково перетворюватися в латинській Церкві на дисциплінарне зобов’язання, особливо там, де церковний і культурний контексти ускладнюють його. Це не нова тема, яка потребує подальшого розгляду».

Багато було роздумів про постать і роль єпископа, який покликаний практикувати «співвідповідальність», що розуміється як залучення інших дійових осіб з дієцезії та духовенства, щоб полегшити «перевантаження адміністративними та юридичними зобов’язаннями», які часто перешкоджають його місії (12 e). Водночас, єпископ «не завжди знаходить людську підтримку і духовну опору», не є рідкістю «болісний досвід певної самотності»(12 е). Щодо питання зловживань, яке „ставить багатьох єпископів перед труднощами поєднання ролі батька і судді“ (12 і), пропонується „оцінити доцільність доручення судового завдання іншій інстанції, що має бути визначено канонічно“ (12 і).


Формування

Пропонується «синодальний підхід» до формування, рекомендуючи насамперед «поглибити тему афективного та сексуального виховання, супроводжувати молодь на шляху зростання та підтримувати афективне дозрівання тих, хто покликаний до целібату та богопосвяченої цнотливості» (14 g). Пропонується поглиблювати діалог з гуманітарними науками (14 h), щоб досліджувати питання, «які є суперечливими навіть у Церкві» (15 b). Тобто питання, «що стосуються гендерної ідентичності та сексуальної орієнтації, завершення життя, складних подружніх ситуацій та етичних проблем, пов’язаних зі штучним інтелектом». Для Церкви це «ставить нові питання» (15 g). «Важливо знайти необхідний час для цих роздумів і вкласти в них найкращі сили, не піддаючись спрощеним судженням, які завдають шкоди людям і Церковне тіло», пам’ятаючи, що «багато вказівок вже запропоновані Магістеріумом і чекають на втілення у відповідні душпастирські ініціативи».

З такою ж турботою асамблея поновлює заохочення до автентичного слухання «людей, які відчувають себе маргіналізованими або виключеними з Церкви через свій сімейний стан, тотожність та сексуальність», які «просять, щоб їх вислухали і супроводжували, і щоб їхню гідність захистили», підкреслюючи, що «християни не можуть не поважати гідність будь-якої людини» (16 h). У світлі досвіду, про який розповіли на асамблеї деякі члени Синоду з Африки, учасники заохочують Симпозіум Єпископських Конференцій Африки і Мадагаскару сприяти «богословському і душпастирському розпізнанню» питання полігамії та «супроводу людей, які перебувають у полігамних союзах і приходять до віри» (16 q).

Врешті, у підсумковому звіті йдеться про цифрове середовище. Заохочення полягає в тому, щоб «простягнути руку допомоги сучасній культурі у всіх просторах, де люди шукають сенс і любов, включаючи їхні мобільні телефони і планшети» (17 c), маючи на увазі, що інтернет «також може завдати шкоди і травми, наприклад, через цькування, дезінформацію, сексуальну експлуатацію і залежність». Тому необхідно «замислитися над тим, як християнська спільнота може підтримати сім’ї в гарантуванні того, щоб онлайн-простір був не тільки безпечним, але й духовно життєдайним» (17 f).


Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae