СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Нове створення у водах Хрещення»: проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Сліпородженого
«Ми просимо: Ісусе, відроди сьогодні Україну з води і Духа, поможи нам бути світлом для світу! Господи, онови в нашому народі силу Твого Хрещення, дай нам силу відродження, яку ми черпаємо з нашої християнської тотожності, щоб осягнути життєве християнське посланництво, що його Ти нам даруєш навіть сьогодні, коли ми змушені зі зброєю в руках захищати Батьківщину!» На цьому наголосив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав 21 травня 2023 року, у неділю Сліпородженого.
«Іди, вмийся в купелі Силоамській»
(Ів. 9, 7).
Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос воскрес!
Ця неділя, яку ми називаємо за змістом читаного Євангелія неділею Сліпородженого, начебто завершує пасхальний цикл читання Божого слова. Наступного четверга ми святкуватимемо Вознесіння ГНІХ. Відтак почнеться дуже інтенсивний період літургійного року — очікування Зішестя Святого Духа.
Бачити світло означає вірити
Як і в попередні дві неділі, сьогоднішнє читання скеровує нашу увагу на біблійний символ води. Довкола вмивання, яке Христос наказує зробити сліпородженому, обертається все, про що чуємо в Євангелії. Спочатку перед нами постає незрячий чоловік, який зроду не бачив світла.
Христос каже про себе: «Я світло світу» (Ів. 9, 5). Відкриваючи сліпому очі, Господь дає йому змогу не тільки позбутися вродженої вади, а й побачити таке світло, яке неможливо вгледіти тілесними, навіть розплющеними, очима. Бачити світло означає вірити. Тому на запитання учнів: «Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що він сліпим родився?» — Христос каже: «Ані він не згрішив, ні батьки його, але щоб ділам Божим виявитись на ньому» (Ів. 9, 2–3).
Нове створення людини
Які ж це «діла Божі» має на увазі Спаситель? Він сам починає їх творити. Щоб зцілити сліпородженого, робить грязь із землі власною слиною, помазує чоловікові очі й каже йому: «Іди, вмийся в купелі Силоамській» (Ів. 9, 7).
Господь здійснює глибокі символічні акти. Їхній зміст нам, людям третього тисячоліття, не вповні зрозумілий. Однак очевидці цієї події добре усвідомлювали, що має на меті Спаситель — нове створення людини.
Ми читаємо в книзі Буття, що Бог, коли створював людину, узяв із землі порох і вдихнув у неї подих життя, даруючи їй свого Святого Духа, як сказали б Отці Церкви (пор. 2, 7). Те саме чинить Христос із сліпородженим: бере землю, робить із неї грязь своєю слиною, помазує чоловікові очі, а відтак промовляє своє слово, посилаючи зціленого вмитися в Силоамській купелі.
Цікаво, що земля і вода — це два елементи, які стали для всесвіту, особливо після гріхопадіння людини, джерелом смерті та тління. Вода часто проявляла себе як смертоносна стихія, зокрема під час потопу, а земля, у яку людина вкладала тіла померлих, була для них джерелом тління. Проте коли над землею і водою лунає творче Боже слово, яким є сам Господь Ісус Христос, Син Божий, друга особа Пресвятої Тройці і яке покликало з небуття до буття весь світ і вклало силою та діянням Святого Духа в ці елементи зародок безсмертя й вічного життя людини в Бозі, — тоді засяяло світло! Господь чинить знову на очах своїх учнів, фарисеїв, батьків сліпородженого чоловіка, усього Єрусалиму це своє дивне діло, яке виявилося новим створенням людини.
Значення ритуального омивання
Багато хто хибно вважає, що Христос посилає вмитися зціленого до Силоамської купелі з міркувань гігієни, адже очі були помазані гряззю. Проте тут є щось значно глибше. У Єрусалимі було дві купелі: одна лежала на північ від храмової гори — Овеча купіль, що про неї ми чули в неділю Розслабленого, а друга — та, про яку йдеться сьогодні і яка лежала на півдні від храмової гори. Для того щоб стати перед Божим обличчям, вийти на гору, до храму Господнього, кожен паломник мусив пройти очищення в купелі. Якщо говорити мовою сучасних дослідників, це було ритуальне очищення, яке приписували старозавітні єврейські звичаї. У тих купелях мився простолюд. Тепер під час розкопок в Єрусалимі віднаходять й багато інших, приватних, басейнів, які називаються «міква», у яких здійснювали цей ритуал.
Це омивання означало начебто повернення до стихії, із якої вийшла людина, до лона матері-землі, до свого первозданного стану створіння, що тільки-но вийшло із творчих рук Бога. Цей жест був необхідний для того, щоб стати перед обличчям Творця, і слугував актом покаяння та очікування власного і світового оновлення у великому Божому ділі, який називаємо спасінням. Про таке діло читаємо в пророка Ісаї: «Бо ось Я творю нове небо й нову землю, і те, що було перше, не буде згадуватися більше, ані спадати на думку. Ви ж радуйтеся й веселіться по віки вічні з-за того, що Я творю!» (Іс. 65, 17–18). Очевидно, ці ритуальні очищення Старого Завіту були пророцтвом майбутнього діла Божого. І ось цей момент настав!
Образ Таїнства Хрещення
Омивання сліпородженого чоловіка в Силоамській купелі, тобто момент, коли над водою прозвучало Боже слово, є образом Таїнства Хрещення. У період після Воскресіння Христового рання Церква уділяла Хрещення оглашенним, тому євангельські читання того часу підібрані так, щоб розкрити нам усю глибину цього Таїнства, з якого і розпочинається християнське життя.
Людина, яка занурюється у воду через вимовляння хрещальних слів священнослужителя, насправді занурюється в Христову смерть. Відбувається процес нового створення людини. Бо вода, яка народжує особу до нового життя, не є джерелом тління і смерті. Через Боже слово в неї вселяється зародок вічного життя, і, виходячи з купелі, вона входить у дійсність Христового воскресіння: вбирає в себе життя Воскреслого. Так здійснюються слова Спасителя, які ми читаємо в інших главах Євангелія від Івана: «Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти в Царство Боже» (Ів. 3, 5). А в пролозі є висловлювання, які перегукуються з першими сторінками в книзі Буття. Каже євангелист: «Котрі ж прийняли Його — тим [це Слово, яке є Богом] дало право дітьми Божими стати, які в ім’я Його вірують; які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише — від Бога народилися» (Ів. 1, 12–13).
«Посланий» кожен із нас
Сліпороджений чоловік, який пережив велике Боже діло, від Нього народився, став більше сином Бога, як своїх попередніх батьків. Його тато й мама почали навіть з острахом ставитися до того, що з ним відбулося. Вони сказали в єврейському трибуналі, що знають те, що він їхня дитина і сліпим народився, а того, що з ним сталося, не розуміють. Просять їх про це не питати: син дорослий, хай сам відповість.
Нове створення, що його людина отримує у водах Хрещення, дає їй нове життєве завдання, яке вона має здійснити в цьому світі. Недарма євангелист уточнює, що назва «Силоамська купіль» означає «посланий». Людина, яка вийшла із хрещальної купелі нового народження з води і Духа, послана у світ, щоб ісповідувати віру в Того, хто її відновив, а відтак щоб світити тим світлом, яке побачила не тільки тілесними очима, а й очима віри.
Світло продовжує світити і сьогодні
Сьогодні ми святкуємо день євангелиста Івана Богослова, який подарував нам життєдайні слова, що ми ось над ними роздумуємо. Він написав їх, щоб ми розуміли: Божа дія, вчинена над сліпородженим, не закінчилася в просторі й часі. Світло продовжує світити. Христове Євангеліє продовжують проповідувати в цьому світі. Таїнство Хрещення продовжує бути відкритим для людей усіх часів і народів. Христова Церква зі свого лона хрещальної купелі продовжує народжувати дітей Божих — християн. Ми, народившись з води і Духа, маємо здійснювати своє посланництво у цьому світі, апостольське служіння.
Наприкінці Євангелія ми чуємо, що цей відроджений, зцілений, новостворений чоловік зустрічає Христа. Ось яка відбувається розмова. Спаситель питає: «Віруєш у Сина Чоловічого?» — «А хто Він, Господи, щоб я увірував у Нього?» — «Ти бачив Його; Він — той, хто говорить з тобою» (пор. Ів. 9, 35–37). Після цього євангелист передає кожному з нас глибоку відповідь віри новонародженого чоловіка: «Вірую, Господи!» — і поклонився йому» (Ів. 9, 38). Вірувати і поклонятися Богові своїм життям — це те посланництво, яке сучасні християни повинні здійснювати у світі.
Ми так прагнемо Божого світла!
У нинішніх умовах війни, бачачи довкола себе смерть, розруху і темряву, ми починаємо думати про відродження, відбудову. Ми так прагнемо світла! Ворог прийшов на нашу землю як той злодій, щоб убивати і вигублювати. Українці сьогодні проявляють себе глибоко віруючим народом, який, народившись у водах Дніпра, щодня відновлюється в житті в Христі, захищає Київ і світить світлом своєї віри на весь світ. Ми сьогодні ісповідуємо перед обличчям безбожного світу, що та хрещальна вода річки Дніпра і наша українська земля, яку захищаємо ціною власного життя, є не джерелом тління і смерті, а носієм зародка вічного життя силою Божого слова, яке лунає в наших храмах. Ми прагнемо зберегти в нашій боротьбі віру, світло серед темряви. Хочемо, щоб життя перемогло смерть. Ми, як народ, здатні до великих та історичних звершень саме тому, що через нашу прабатьківську віру у воскресіння, Божу істину та Його кінцеву справедливість Господь продовжує чинити над нами великі діла Божі!
Ми просимо: Ісусе, відроди сьогодні Україну з води і Духа, поможи нам бути світлом для світу! Господи, онови в нашому народі силу Твого Хрещення, дай нам силу відродження, яку ми черпаємо з нашої християнської тотожності, щоб осягнути життєве християнське посланництво, що його Ти нам даруєш навіть сьогодні, коли ми змушені зі зброєю в руках захищати Батьківщину! Бо воїн-християнин може бути водночас воїном і ангелом світла, може бути непереможним, коли несе в собі вічне життя, а не смерть.
Нехай Господь Бог оновить усіх нас силою Духа Святого в нашому християнському житті й покликанні, щоб кожен із нас на своїх життєвих дорогах міг бачити присутнього Христа, який каже: «Ти бачив Його, і той, хто з тобою зараз говорить, — це Він», а ми у відповідь заявили: «Вірую Господи!» — і поклонилися Йому. Амінь.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
