СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Необхідно взяти свій хрест з гріхами і винести його на свою Голгофу та померти у стражданнях, щоб воскреснути в радості духу», — владика Василь Івасюк
19 вересня 2020 року, у день літургійного спомину Чуда Архистратига Михаїла у Хонах, єпарх Коломийський владика Василь Івасюк у смт. Печеніжин (Івано-Франківська область) висвятив нового диякона. Під час літургійної гомілії єпископ розповів про подію чуда Архистратига Михаїла, про значення дияконства для Церкви Христової та про духовне навернення, яке потрібне для відродження Української Держави.
«Вибраний, Небесних Сил воєводо
i роду людського заступнику»
(Кондак 1, Архистратигу Михаїлу)
Вступ. Святий i великий Архангел Божий Михаїл — заступник роду людського, завжди перемагає злобу й підступи сатани на землi!
І). Чудо Архангела Михаїла у Хонах. Дня 19 вересня наш народ традиційно вшановує чудо Архангела Михаїла у місцевості під назвою Хони. Тепер це територія Туреччини, а в далекому IV столітті ця територія була областю Візантійської імперії. Офіційно християнство вже було визнано легітимною релігією, однак віруючі терпіли переслідування від язичників.
Колись у тій місцевості було знайдене джерело, яке прославилося дивовижними зціленнями. Одному язичнику увісні з’явився Архистратиг Михаїл та сповістив, що його дочка отримає дар розмовляти, щойно скуштує води з чудотворного джерела. Так і сталося. Після чого, вдячний за зцілення дочки, чоловік увірував усім серцем, хрестився разом з усією сім’єю та побудував на тому місці храм в ім’я архангела Михаїла.
Люди почали приходити до джерела, відчувши благодать Божу, приймали хрещення й одужували. Сприяв цьому служитель Архип, який жив при храмі і понад 60 років проповідував Євангеліє словом та власним прикладом.
У християнства та його послідовників завжди в усі часи були вороги. Вони не хотіли змінювати власне життя й оголосили праведника своїм першим ворогом, а храм вирішили зруйнувати. Задля цього вони з’єднали гирла двох гірських потоків, направивши їх на церковну споруду. Архип не мав змоги завадити їм, а втікати з храму він не збирався, тож йому залишалося тільки молитись. І коли дві річки єдиним бурхливим потоком понеслись на Михайлівський храм, несподівано видимим чином з’явився його небесний покровитель Архистратиг Михаїл, котрий ударив своїм жезлом в кам’яну гору і, зробивши в ній велику прірву скерував туди потік води. Вороги розбіглися, а те місце відтоді було названо Хони, що в перекладі означає «ущелина».
ІІ). Молитви теперішніх праведників так само скерували силу язичників Радянського Союзу у прірву. Нині у часи перемін в Україні пригадуємо цей страшний час терору за право вірити в Бога. Людей переслідували, ув’язнювали і вбивали та не дозволяли єпископові нікого посвячувати у духовний сан. Прийшли 90 — ті роки минулого століття і дорога до храму стала відкритою, віра доступною всім та нікого за неї не переслідують. Однак, починаючи від Константина Великого у часи благополуччя аж до теперішніх часів в Церкву приходять й випадкові люди: одні приходять до храму із-за грошей, другі хочуть слави, треті — кар’єри, четверті — влади, а тільки п’яті правдиво послужити Христові ділами і молитвою. Ти, брате дияконе, не спокушайся і терпи. Храм шукай бідніший і подалі від центральних площ, а священника-духівника шукай смиренного і простого у вірі, бо їх не так багато маємо.
Священник немає особливих пільг чи вигод. Насправді у священника один привілей — це бути слугою кожному зустрічному всі 24 години на добу і все життя. Бог не дає нам відпускних чи вихідних днів, коли у тебе немає настрою, приходять родинні проблеми, тебе болять ноги, спина, голова і т. д. та за будь-якої погоди — іди і служи! Цього вимагає від нас Господь і Євангеліє словами: «Це робіть на мій спомин» (І Кор.11, 24). Якщо людина немає такого настрою покласти своє життя на вівтар служіння людям, тоді не насмілюйся приймати на себе ярмо Христове.
У Божественній Літургії священник молиться за гріхи духовенства і невідання людей. І тому в катастрофі ХХ століття провина духовенства дуже велика, бо ми більше розуміємо. Так само в часи Незалежної України нашу державу доведено зі стану найбільш передової до найбіднішої і в цьому є значна провина духовенства. Тут йдеться в основному про участь у багатьох виборах і політичних процесах. Нинішнє свято показує, що через молитву храм був врятований і тому нашим завданням є навчити людей молитися, щоб врятувати Україну і народ. Тарас Шевченко тому й писав: «Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде» («І мертвим, і живим, і ненародженим»). Тим, хто взяв ярмо Христове у наші дні приходиться особливо важко, бо приходить дуже багато новітніх спокус. Розв’язати питання допоможуть добрі духівники, а на виховання молодих — ще треба часу. Духовне життя — це дорога у темному підземеллі, на якій багато гострих кутів і глибоких ям. Тому безпечно провести тебе може досвідчений провідник, тобто духівник, бо інакше пропадеш і сам з ями не виберешся.
2.3). Дух Святий вчить і провадить Церкву Христову. Хтось вважає, що нашу Церкву мають провадити люди з високими степенями освіти і тоді це допоможе у духовному розвитку. Насправді християнська освіта — це щоденна праця, піст, смирення і молитва, бо тоді Дух Святий поселяється у людському серці й утворює всередині нас нову істоту.
Найгірше, коли християнин вихваляється у своєму серці над іншими людьми, вважає себе розумнішим, праведним і кращим. Таємниця спасіння полягає в тому, щоб себе не ставити вище за когось. Дух Святий дає світло пізнання людині так, що вона пізнає свою безсилість і бачить, що навіть найлютіший грішник кращий за неї. Ставити себе вище іншої людини, може тільки дух гордині і тоді треба ще багато працювати над собою. Однак самоприниження — це теж погано. Християнин повинен йти по життю свідомий своєї гідності, тому що він помешкання Святого Духа. Апостол Павло говорить: «Чи не відаєте, що тіла ваші є храм Святого Духа, що в вас живе, і Котрого ви маєте від Бога» (І Кор.6, 19). Незрілість бути храмом — це ставати рабом перед людьми.
А взагалі, нам потрібно тільки щиро від усього серця і всієї душі молитися. Молитва приваблює Дух, а Дух прибирає з людини все зайве і нездорове та вчить як треба жити і себе поводити.
2.2). Не шукайте задоволення тут. Нам здається, що ми — найнещасніші на землі: бідні і хворі, нас ніхто не любить і нам не щастить та весь світ налаштований проти нас. Послухаєш таку людину і здається, що стоїть перед тобою Йов багатостраждальний зі Старого Завіту, а придивишся ближче до нього — у нього все добре. Чому ми перебільшуємо свої біди? Напевно тому, що замало страждаємо! Подивіться навколо себе і побачите, що по-справжньому хворі люди не виявляють свою проблему, не нарікають, не стогнуть і не ниють. Вони несуть свій хрест мовчки і терпеливо до кінця. Ви пригадайте ієромонаха Порфирія, студита із Дори. Хто чув від нього скарги у часи переслідування у Радянському Союзі? Навпаки, люди приїжджали до нього за порадами!
Люди скаржаться нині на долю, бо вважають, що повинні бути задоволені і щасливі на цій землі. Вони не вірять у вічне життя і блаженство, а тому хочуть насолодитися щастям земним. І коли якась маленька чи незначна перешкода заважає цьому щастю, тоді вони кричать: «Як нам погано і найгірше за всіх на цій землі!». Ніхто і ніколи вам щастя не принесе, а тільки ви самі маєте трудитися в поті чола.
Не шукайте задоволення тут. Таке розуміння важко засвоюється, а тому полюби біль, страждання і «своє» нещастя. Бажайте Царства Божого понад усе і тоді світло Боже відкриє вам те, що є найсолодше на землі, воно стане найгіркішим за полин. Пам’ятайте, що на землі живемо лиш одну мить — сьогодні народився, а завтра вже могилу копають. У Царстві Божому будемо жити нескінченні віки. Сильний чи короткий можна терпіти. Потерпіть трохи тут на землі, щоб відчути радість вічну. Апостол Павло промовляє страшні слова до християн, що краще б вам не хреститися. Чому? Ззовні ми приймаємо християнську науку, а всередині залишаємося тими, що і були до хрещення — заздримо, обманюємо, ненавидимо, засуджуємо, а найголовніше, наше серце залишилося прив’язаним до багатства земного і тому не може прийти до Бога; ми віримо бажанням, а не Заповідям Божим. Ми розуміємо те, що можна взяти руками і побачити очима, а те, що походить від Духа Святого ми не бачимо і не чуємо, але без цього християнство немає жодного сенсу.
Люди є лукавими, бо християнство і віру пристосовують до своїх потреб і вони повинні служити нам щоденно. Насправді, духовне життя — це тісний і незручний шлях, бо потрібно зняти зі себе не одне нашарування гріхів. Гріхи проросли в наше єство так, що Божі справи стали для нас ненависними і протиприродними. Ось тут необхідно взяти свій хрест з гріхами і винести його на свою Голгофу та померти у стражданнях, щоб воскреснути в радості духу.
Потрібно пережити всі скорботи і хвороби, які притискають тебе до землі з вдячністю, а не з наріканням. «Якщо життя б’є, значить, Господь не забув про тебе; значить, ти став, як розпечене залізо під ударами молота. Якщо відхилишся від ударів молота, то залишишся необробленим шматком холодного металу, а якщо потрапиш під удар молота — будеш чудовим творінням Божих рук!»
ІІІ). «Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але послужити [дияконія] й дати життя своє за викуп багатьох!» (Мт. 20, 28). Це найкращий приклад дияконії дав Сам Христос. Для мене велика радість покласти руки на голову наша брата, який сьогодні став слугою Церкви — слугою Ісуса Христа. На цю урочистість всіх нас запросив сам Христос. Господь пройшов через смерть, щоб дати життя нашому братові, який прийме дияконське рукоположення, щоб підтримати життя кожного з нас. Кожен із нас прийшов сюди зі своїми турботами, проблемами та негараздами.
Саме апостоли дали взірець служіння людям у соціальних потребах. Їх позиція була такою: «Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах… А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову» (Дії 6, 2.4). Це означає, що головна суть дияконського служіння полягає у практичній допомозі. В цьому основна ідея обрання на дияконське служіння. Бути»при столі«і служити людям — це покликання диякона. Таке покликання вимагає неабиякої духовної зрілості з боку кандидата на це служіння. Тому, „Жнива великі, та робітників мало. Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива“ (Мт. 9, 37–38).
Висновки. І сьогодні в храмі нехай тихо звучать слова подяки диякона з Псальма 116, а саме: «Чим Господеві я віддячу за всі його добродійства для мене? Я підніму чашу спасіння і прикличу ім’я Господнє» (Пс. 116, 12–13). Слід диякону знати і пам’ятати, що треба боротися ділами милосердя зі злом, котре живе у самій людині ы найгірше, що воно руйнує душі дітей Божих.
Мати Божа Неустанної Помочі, через заступництво непереможного Архистратига Михаїла, всі грішні потоки направлені на християнина направ у прірву так, як це було при Хонах.
Господи, рятуй кожного священника на дорозі служіння від спокус диявола і дай силу перемогти зло.
Благословення Господнє на вас!
† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський
19 вересня 2020 року Божого,
у день Чуда Архистратига Михаїла у Хонах,
смт. Печеніжин (Коломийський район, Івано-Франківська область)
