СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Неможливо стати учнями Ісуса без правди про себе», — владика Тарас Сеньків
Проповідь преосвященного владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, виголошена у Неділю самарянки, 30 травня 2021 року, під час Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Сьогоднішнє Євангеліє оповідає не притчу, але подію, центром якої є діалог Ісуса з жінкою-грішницею біля криниці в Самарії. На перший погляд ядром цього діалогу є вода, бо вона втамовує спрагу і підтримує життя. Але в дійсності провідною темою є туга людини по правді та любові, яка лише скривається під потребою води. Попри всю необхідність, важливішою від води є спрага за справжнім життям. Тому суть всього є виражена у проханні: «Дай мені напитися».
Внутрішня спрага жінки-грішниці із Самарії
Біля священної гори Гарізім, в полуденний час, коли кожен намагається сховатися у тіні від дошкульної спеки, втомлений і спраглий Ісус присів відпочити біля криниці Якова. Саме тоді одна з місцевих жінок приходить туди по воду. Навмисно, в найбільшу спеку, щоб уникнути зустрічі з іншими жінками та не терпіти їх осудні погляди чи образливі слова. Для цього у неї було достатньо причин. П’ять попередніх чоловіків і шостий у хаті, — це досить визиваюча поведінка, навіть для терпимої до всього сучасності. Бідолашна жінка знехтувала всіма моральними устоями у своїх пошуках любові, захисту та безпеки в особі чоловіка, але нічого не досягла. Ще більша провина на стороні чоловіків, які здобувши бажане, були байдужі до її прагнення за щирими та повноцінними подружніми взаєминами.
Та, попри все, їй потрібно було пити, готувати їжу, напоїти худобу. Тож в обідню спеку мусить йти до криниці. І тут стається щось дивовижне та неочікуване. Юдей, який присів біля криниці, її, жінку самарянку, просить: «Дай мені напитися». Ісус не бере до уваги жодні етнічні чи релігійні відмінності, не звертає уваги навіть на її минуле. Він починає діалог, який руйнує всі бар’єри, просто словами прохання: «Дай мені напитися».
«Дай мені напитися»: прохання Бога про взаємність у любові
«Як ти, юдей, і просиш мене, жінку…?» А у відповідь чує: «Була б ти знала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої». Це її інтригує, бо виглядає, що за проханням криється щось набагато значніше.
Суттю Христової просьби «дай мені напитися» є благання: дай мені те, чого я найбільше бажаю та найбільше прагну, твою взаємність на мою любов. Ісус ствердив його останніми словами на хресті: «Спраглий я!» «Дай мені напитися» — Він не перестає просити сьогодні і нас.
Ми так подібні до тієї cамарянки: у її іронії: «То звідкіля б у тебе вода жива?»; у її упередженості: «Чи більший ти за батька нашого Якова?»; у своїх слабкостях та гріховності. А коли зайде мова про наші конкретні упадки та гріхи, нам стає неприємно. Тоді відвертаєм увагу та переводимо мову на щось інакше, на «свої гори Гарізім». Насправді нам бракує мужності повірити, що Бог прагне нашої взаємності у любові, бо не довіряємо дару його безумовного прощення. Зі слабкості, з упереджень, зі страху, що зірве з нас наші маски, відкриє наготу наших гріхів. Або, що буде від нас щось вимагати — відмовитись від своїх переконань, ідей, раціональних конструкцій, планів.
Тільки у просторі правди про себе можемо розмовляти з Ісусом
У розмові зі самарянкою Ісус вперше відкрито називає себе Месією. Ця жінка мала мужність вести діалог з Ісусом всупереч тому, що їх народи ворогували між собою. Він об’являє себе тій, котра мала мужність зацікавитись водою, яку пропонував Ісус, хоч бачила, що він сам мав спрагу і не мав чим ту воду набрати. Тому їй не забракло сміливості визнати свої слабкі сторони і гріхи, сказавши правду про себе: «Не маю чоловіка». Цей цілком прозорий діалог між Ісусом та жінкою закінчується її визнанням віри в Ісусове месіанство та наверненням самарян. Вражена зустріччю, вона проповідує Ісуса: «Прийдіть подивитися на чоловіка, який розповів мені все, що я зробила. Можливо, це Месія». Вона вже не вживає богословські аргументи, як в дискусії з Ісусом про те, чи поклоняються Богу «на цій горі чи деінде», але сміливо апелює до правди про свою життєву історію як гарантію того, що Ісус є пророком: «Він сказав мені все, що я зробила». І ця правда є тим, що освячує та виправдовує, стає знаряддям, яким Господь сповіщає добру новину.
Неможливо стати учнями Ісуса без правди про себе, про те, якими ми є. Неможливо бути учнями Ісуса лише за допомогою аргументів, яким бракує впевненості віри. Господь завжди хоче прозорого діалогу, без недомовок, без двозначності. Ми є такими, якими є. Тільки у просторі правди про себе можемо розмовляти з Ісусом та благодаттю Святого Духа пізнати, що Господь є Спаситель — Той, Хто прийшов, щоб заспокоїти нашу спрагу по правдивому житті. Всіх, хто спромігся на таку мужню віру у Нього, Ісус називає «дозрілим полем», для якого настав сезон жнив.
Ісус — джерело води живої і прощення
«Дай нам напитися», — благали Бога та Мойсея спраглі ізраїльтяни в пустині. Це прохання повторює самарянка, звертаючись до Ісуса. Подібне прохання, можливо підсвідомо, висловлюємо і ми, звертаючись до Бога. Та навіть не висловлене, воно скрито присутнє у нашому щоденному житті. Родиться з нашої жаги за життям, в якому заспокоєні не тільки насущні потреби, але передовсім спрага за духовним та вічним. За життям, яке огорнене любов’ю, правдою, безпекою, і вірою оперте на найвищий авторитет — на Бога.
«Дай мені напитися», — просимо кожного разу, коли молитвою звертаємося до Бога і благаємо: «прости нам, бо ми грішні». Може усвідомлення власної гріховності і спонукує нас повторити за ап. Петром: «Відійди від мене Господи, бо я грішна людина». Але всупереч тому, в силі відваги віри у Його милосердну любов, витривало просім: «Залишися з нами, Господи, бо ми грішні люди».
Подібно, як Мойсей силою Божою міг у скелі відкрити джерело води в пустелі, так і Ісус хоче перетворити наші скам’янілі серця на джерело життя для душ, що страждають від гріховної спраги. Однак для цього потрібно: послух і довіра Мойсея; щирість і смиренність самарянки; усвідомлення власної слабкості та гріховності, і особливо того, що ми улюблені діти Божі.
Не закриваймося зі страху за себе перед Христом та його вимогами, а будьмо готові поступитись усім заради Нього. Тому що «Бог є Дух, і ті, що йому поклоняються, повинні у дусі і правді поклонятися». Не в Єрусалимі, не на горі Гарізім, не у храмі… Не просто якось, згідно літургійних рубрик та катехизмів. Але всюди та завжди «в дусі і правді!» Дух — це життя та істина, яка звільняє. І лише Ісус є джерелом цієї живої води Духа: «Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я», — каже Він, — «не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне». Амінь.
єпарх Стрийський
