«Не тільки називатися, але й бути Божими дітьми»: проповідь владики Богдана Дзюраха на Богоявлення Господнє

29 січня 2022

«Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання» (Мр. 1, 11). Ці слова були проголошені Небесним Отцем під час хрещення Його Сина у водах Йордану. Ці ж слова Бог спрямовує до кожного із нас. Але як не просто називатися, але насправді бути синами і доньками Небесного Отця? Про це роздумує владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії, під час своєї проповіді у світлий празник Богоявлення Господнього, 19 січня 2022 року.

«Не тільки називатися, але й бути Божими дітьми»: проповідь владики Богдана Дзюраха на Богоявлення Господнє

«Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання»

(Мр. 1, 11)

У Різдві ми поклонялися Божому Дитяткові, прославляли Бога, Який зволив бути з нами і дякували Богові, виголошуючи: «Бо Дитятко нам народилося, сина нам дано, — бо з нами Бог!» (Іс. 9, 5).

Відтак у другому празникові обрізання/найменування Господнього ми бачили Ісуса восьмиденним, а відтак вже дванадцятирічним у Єрусалимському храмі, де він, здивованим Марії та Йосифові каже: «Хіба ви не знали, що мені треба бути у справах Отця мого?» (пор. Лк. 2, 49). Явиться перед нами знову як син. І сказано, що Ісус пішов з Йосифом і Марією до Назарету і був їм слухняний.

А сьогодні бачимо Ісуса вже зрілим мужем, на початку Його публічного служіння. І знову він тут явиться як Син: «Це син мій любий, якого я вподобав». Той, Хто є Другою Божою особою, називає себе Сином і є Сином, Єдинородним Сином Божим.

Покликані бути синами і доньками Отця Небесного

Будучи створеними на образ і подобу Божу, ми є покликані бути синами і доньками нашого Отця Небесного. Як каже Святіший Отець Франциск: «Бути дітьми Божими є нашим споконвічним покликанням, це те, для чого ми були створені, наше найглибше ДНК, яке, однак, було знищене гріхом, а відтак було відновленим у жертві Єдинородного Сина» (П’ятидесятниця, 2016). Це саме у Сині, в Ісусі Христі ми отримали право і можливість не тільки називатися, але й бути Божими дітьми.

І саме на цьому полягає найбільш захоплююча благовість Різдва, яку сьогодні потверджує свято Богоявлення. Цією благовістю захоплюється святий Йоан Богослов, коли звертається до перших християн: «Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними» (1 Йо. 3, 1).

Неєвангельська «дорослість» і спокуса автономії

Все ж, якщо щиро придивитися до себе самих, то правдоподібно ми змушені будемо ствердити, що набагато легше зватися Божими дітьми, ніж бути ними. Бо нам загрожує певна неєвангельська «дорослість», яка проявляється у бажанні звільнитися від зв’язку з Богом, покладатися виключно на власні сили, при цьому навіть використовуючи Богом дані ресурси і дари. Діти у певному періоді свого становлення, люблять казати: «Я сам!». Поки діти є маленькими, батьки сприймають поблажливо ці слова дитини, бо таким чином дитина росте, вчиться робити певні речі, але під оком батька-матері. Але з часом така автономія починає турбувати батьків. У підлітковому віці дитини, коли батьки чують від неї: «Дайте мені спокій, я хочу свободи, доки ви будете мене вчити?!» — тоді батьки починають дуже серйозно турбуватися. Справді цей період в житті дитини і родини є досить турбулентним і тривожним. Бо діти, з одного боку, хочуть вирватися з-під опіки батьків, але з іншого боку, їм ще бракує пізнання глибоких істин людського життя. І дуже часто їхні рішення у таких обставинах є контрпродуктивними. І дуже часто батьки є безпорадними, нічого не можуть зробити, можуть лише з любов’ю супроводжувати цих своїх дітей, аж доки вони дойдуть до пізнання істини і скажуть: «О, як мені потрібно тата, мами!» Інколи це зрозуміння приходить дуже пізно, у зрілому віці, а може вже тоді, коли тата і мами вже немає поряд. Тоді людина думає: «Чому я був тоді таким нерозумним?! Чому не послухав тата-мами?! Скільки помилок я міг би оминути!»…

Це так відбувається в природньому порядку. А в духовному житті, у наших відносинах із Богом спокуса автономії, життя так, наче б Бога не існувало, завжди і неминуче провадить людину до деградації та смерті. Ми часто в наших рішеннях і діях подібні до молодшого сина з відомої притчі, який, не зважаючи на те, що батько ще жив, домагався від нього частки як спадкоємець, і відтак покинув батьківський дім. Як виглядала подальша його дорога, ми усі добре знаємо: він, що був сином і втішався усіма правами і привілеями, став рабом і скотився до рівня нерозумних і нечистих тварин. Втім, отямившись, вирішив повернутися до батька і визнати свою помилку: «Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином» (Лк. 15, 18–19). Батько вибігає йому назустріч, кидається йому на шию і пригортає до свого серця, даючи зрозуміти, що ті усі гріхи, яких той допустився, не можуть перекреслити його батьківської любові до сина.

Бог Отець у Своїм Сині Ісусі Христі прощає всі наші гріхи і знову нас приймає за своїх дітей та повертає нам гідність і усі права, які ми самі втратили нашим віддаленням від Бога, нашими гріхами. Дає нам право не лише називатися синами і доньками Божими, але реально ними бути. І перед нами, Божими дітьми, впродовж усього нашого життя стоїть великий виклик, життєве завдання: вміти правильно скористатися із цього права: називатися і бути Божими дітьми.

Відкритися до досвіду Божої любові

Отож, шлях, який нам треба пройти, щоб повністю бути Божими дітьми, а не просто називатися ними, є такий:

Перш за все відкритися до досвіду Божої любові. Шлях буття Божою дитиною починається від усвідомлення, що Бог мене безконечно, беззастережно і безумовно любить, усією своєю вічною Божою любов’ю. «Як мене Отець полюбив, так я вас полюбив»— каже Ісус. Уявляєте собі: Як мене полюбив Отець, так я полюбив вас! А далі закликає: „Перебувайте у моїй любові!“ (Йо. 15, 9). Ми, як діти, потребуємо перебувати у променях Божої любові, щоб могти жити і зростати. Цього слід вчитися і над цим слід витривало працювати. Чи то молячись, чи стоячи перед іконою — не боятися наближатися до Бога і ставати у Божій присутності. Подібно, як мала дитина потребує перебувати під люблячим поглядом батьків, щоб почуватися щасливою, захищеною і безпечною. Дитина розправляє крила, росте здоровою, коли відчуває на собі люблячий погляд тата і мами. Нам треба особливо на молитві відчувати, як Ісус дивиться на нас і огортає нас своєю вічною і безконечною любов’ю, Божою любов’ю, тою любов’ю, якою Його самого полюбив Отець.

Дуже часто віра у Божу любов буде виставлена на великі випробуванняу нашому житті. Зокрема після гріхопадінь нам починає здаватися, що Бог від нас відвертається, що Бог перестав нас любити. А це неправда! Бо Бог ніколи не перестає любити, Він не може перестати любити! Що більше, коли ми грішимо, коли ми падаємо, Бог похиляється над нами, не відвертається від нас, бо Він — наш Батько, він — Отець. І нам про це слід пам’ятати. Бо ми часто перекидаємо на Бога ті почуття, які ми маємо самі до себе після гріха. Ми перестаємо себе любити, відчуваючи, що зробили щось недобре, негідне Божої дитини. Але Бог нас надалі любить. І ця Божа любов дає нам силу встати, навернутися, кинутися в розпростерті і люблячі обійми нашого Отця Небесного.

Зовнішні обставини, коли у світі панує не закон Божої любові, а закон сили, визиску і обману. Про це говорить Ісус в Євангелії так: «Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне» (Мт. 24, 12). Нарешті, стражданнястановитимуть надзвичайно серйозну небезпеку і велике випробування для нашої віри в Божу любов. Це саме було і у житті Ісуса Христа, коли Він висів на хресті, а диявол устами фарисеїв казав: «Нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я — Син Божий» (Мт. 27, 43). Атака була спрямована на те, що у зв’язку між Сином і Отцем є найважливішим, найсуттєвішим — зв’язок любові. І це відбувається знову і знову: «Якщо Бог тебе любить, чому Він допускає це страждання, цю хворобу, цю війну?»… Віра каже нам, що навіть у цих складних обставинах, коли ми переживаємо якесь випробування, якесь страждання, Бог є сильнішим від усякого людського і диявольського зла. Останнє слово завжди буде за Божою любов’ю! Навіть, коли смерть зачепить моє тіло, Божа любов мене вирве зі смерті, Божа любов переможе у моєму житті, в житті мого народу і в історії усього людства.

Довіра до Бога

Другий крок на дорозі становлення дітьми Божими, це — довіра. Диявол намагатиметься посіяти у наші серця кукіль недовіри, підозри до Бога, сумнівів у Божу любов і Божу доброзичливість. Господь на сторінках Священного Писання так часто давав зрозуміти, що маємо усі підстави довіряти Богові, Який нас ніколи не зрадить і не підведе. «А Сіон сказав: „Господь мене покинув, забув мене Владика мій!“ Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду. Глянь! Я записав тебе в себе на долонях, мури твої завжди передо мною» (Іс. 49, 14–16). «Бо навіть, як покине мене рідний батько-мати, Господь мене до себе прийме.» (Пс. 27, 10); «Бо Господь любить правду і не покине своїх вірних» Пс. 37, 28). Кожна сторінка, кожне Слово і кожна дія Бога кличуть нас до довір’я. Нам треба знову і знову відновляти у собі ці почуття, щоб не дати себе збаламутити і спокусити дияволові.

Послух Богові

І третім кроком на дорозі становлення нас як Божих дітей, є послух. Послух Богові і Божому Слову стане природнім наслідком двох попередніх елементів: досвіду Божої любові і довіри до Бога. Справді, якщо я знаю, що Бог мене безмежно любить і бажає мені добра більше, ніж я сам собі його бажаю, то я зможу щораз то більше довіряти Богові і покладатися на Його слово. До цього нас закликає сам Отець Небесний, коли на Таворі знову потвердить Синівство Боже Ісуса і проголосить: «Це — мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте» (Мт. 17, 5). Чи Боже Слово є законом мого життя — по цьому видно, наскільки ми є діти Божі.

Слухати Бога означає слухати також і тих, хто з волі Божої продовжує місію спасіння у світі, тих, кого сам Ісус послав у світ: «Як мене послав Отець, так я посилаю вас!» (Йо. 20, 21). Про 12-літнього Ісуса сказано, що він після того, як заявив, що має бути у справах свого Отця, пішов з Йосифом і Марією до Назарету і «був їм слухняний». Такою є Божа педагогіка: Бог провадить нас дорогами віри за посередництвом людських провідників. І бути слухняними їм означає також бути слухняним Богові. Ісус невипадково сказав до апостолів: «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене» (Лк. 10, 16). У наших часах диявол скерував у цьому напрямку великі зусилля: спершу намагаючись похитнути пастирів, а відтак, якщо це йому вдасться, похитнути довіру до пастирів у серцях віруючого люду Божого.

Нам треба наново вчитися ставати Божими дітьми. Просімо в Господа, щоб нас сьогодні обмили йорданські води з фальшивого образу Бога, щоб ми досвідчили щораз то більше досвід любові нашого Бога, щоб в нашому серця укріплялася довіра до Отця Небесного і щоб ми були готові слухати Його у Сині та у тих, кому Син доручив продовження своєї місії на цьому світі. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії