#НазустрічВоскресінню 40. «Лінивство духа віджени від мене!»

10 березня 2023

#НазустрічВоскресінню — це медійний духовно-пізнавальний проєкт апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владики Богдана Дзюраха. У ньому єпископ ділиться своїми духовними роздумами над словами Євангелія задля ефективного духовного приготування до світлого празника Воскресіння Христового. Роздуми розпочалися із Неділі про Закхея та триватимуть до самої Пасхи. Тож дозвольмо Божому Слову доторкнутися нашого серця та наповнити його Божою силою і благодаттю для переміни власного життя у цей період Великого посту!

#НазустрічВоскресінню 40. «Лінивство духа віджени від мене!»

У церковно-слов’янському варіанті молитви св. Єфрема Сирійського на першому місті, там, де український переклад вживає слово «лінивство», стоїть термін «униніє». А це поняття «униніє» набагато глибше, ніж звичайне неробство чи лінощі. Можна сказати, що тут йдеться не так про «духа лінивства», як про «лінивство духа», духовну розслабленість, пригноблення людського духа.

То ж униніє стосується передовсім сфери людського духа. Цей демон унинія атакує християнського подвижника, паралізуючи його високі пориви, заражаючи його нехіттю до духовного життя, до молитви, до читання Священного Писання. Він представляє духовний шлях як надто важкий і непосильний, або ж намагається переконати, що духовність — це прерогатива вибраних осіб, а ти, мовляв, мусиш змиритися з твоєю посередністю. Згідно спостережень духовних Отців, до унинія може допровадити також попередній гнів, завдання комусь кривди чи образи, відсутність страху Божого, багатослів’я і пустомовство, нерозкаяність в гріхах, різного роду поразки і невдачі. Людина розчаровується і зневірюється у собі самій і у своєму оточенні.

Униніє ще називають «полуденним бісом», бо воно атакує людину в половині духовного шляху. Людина намагалася впродовж багатьох років вірно служити Богові, робила аскетичні зусилля, намагалася щиро працювати над собою, а відтак доходить до висновку (часто хибного), що так і не здобула відчутного прогресу, а може навіть навпаки — втратила первісну ревність і первісний запал. Духовне життя їй виглядає як сізіфів труд, від якого найкраще відмовитися, згідно з відомим прислів’ям «не тратьте куме сили…».

Також демон унинія може атакувати людину у половині її життєвого шляху. У психології в даному випадку говориться про «кризу середнього віку». Людина усвідомлює, що вже перейшла «екватор» свого життя, але, водночас нічого особливого і надзвичайного так і не здобула. Роки минають, фізичні сили покидають, діти покидають рідну хату, фізичні сили підупадають, здоров’я починає «жартувати»… Людина у такому стані духа впадає у депресію, не бачить перспективи, стає розгубленою і дезорієнтованою. Піддавшись духові унинія, вона самоізолюється, замикається в собі, іде «на внутрішню еміграцію», повністю втрачає смак життя і сенс життя. Від такого стану лише крок до повного розриву з Богом як з Джерелом і остаточним сенсом нашого життя, і з ближніми, з якими людина пов’язана найглибшими і найтіснішими зв’язками в родині і у Церкві.

Що можна порадити в такій ситуації? Перше — це в жодному разі не приймати у такому стані духа будь-яких далекосяжних рішень. Відтак — усвідомити собі, що ми перебуваємо під атакою спокуси, а в часі спокуси потрібно дотримуватись трьох речей, як радив нам свого часу досвідчений духівник о. Тадеуш Дайчер: 1) зберігати спокій; 2) зберігати великий спокій; 3) зберігати залізний спокій… Зі смиренням і повною довірою віддатися у руки Бога через щиру сповідь чи бесіду з духівником, а відтак дотримуватися вірності у дотеперішніх духовних практиках, в молитві, навіть якщо не відчуваємо радості чи задоволення від неї, пам’ятаючи, що у духовному житті йдеться про вірність, а не про чуттєві задоволення. Маємо сказати у своєму серці разом з Псальмоспівцем: «Я все-таки молитимусь, незважаючи на їхні злі вчинки» (Пс. 141, 5) і продовжувати молитися, найкраще — у спільноті Церкви і словами Церкви та Священного Писання:

«До тебе, Господи, підношу мою душу, о Боже мій, на тебе покладаюсь, не дай, щоб я осоромивсь! Не дай, щоб вороги мої втішались надо мною! … Зглянься і змилосердься надо мною, бо я самотній і нещасний. Злагідни скорботи мого серця і виведи мене з тісноти моєї. Споглянь на моє горе й на труд мій, і відпусти всі мої гріхи… Збережи мою душу й спаси мене, щоб я не зазнав ганьби, бо я до тебе прибігаю. Нехай правота й досконалість мене зберігають, на тебе бо, о Господи, надіюсь. Визволь Ізраїля, о Боже, від усіх його скорбот» (Пс. 25, 1–2.16–22).

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії