#НазустрічВоскресінню 3. Зустріч, яка започатковує духовне зцілення

1 лютого 2023

#НазустрічВоскресінню — це медійний духовно-пізнавальний проєкт апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владики Богдана Дзюраха. У ньому єпископ ділиться своїми духовними роздумами над словами Євангелія задля ефективного духовного приготування до світлого празника Воскресіння Христового. Роздуми розпочалися із Неділі про Закхея та триватимуть до самої Пасхи. Тож дозвольмо Божому Слову доторкнутися нашого серця та наповнити його Божою силою і благодаттю для переміни власного життя у цей період Великого посту!

#НазустрічВоскресінню 3. Зустріч, яка започатковує духовне зцілення

«Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: „Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі“» (Лк. 19, 4–5).

Закхей, що заховався між гілляками сикомора, мимоволі пригадує Адама, нашого прабатька, котрий після свого гріхопадіння сховався від Божого погляду серед дерев райського саду (пор. Бут. 3, 8). Людина, котра перебуває у гріху, намагається уникнути прямого погляду Святого, зрештою, навіть сама на себе не може дивитися спокійно. Сором, страх, непевність, відчуття загрози, — усе це почуття, які супроводжують свідомість власної гріховності.

У такій ситуації людина потребує когось, хто міг би відновити її пошану до самої себе через сприйняття у співчутті і розумінні. Але самого співчуття і вирозуміння недостатньо. Людині для повного звільнення від пригноблюючого почуття вини потрібен Хтось, Хто може зняти з неї цей незносний тягар провини і відновити у її душі первісну гідність Божої дитини, а з нею — самоповагу і поновне сприйняття себе самої.

Саме такий процес внутрішнього зцілення започатковує Ісус в житті Закхея. Так само поступає Бог у Христі Ісусі із кожним грішником, який прагне спасіння. Господь не оминає Закхея стороною, Він навпаки — йде до того місця, де Закхей заховався. Ісус як Добрий Пастир неначе шукає загублену овечку, загублену людину. Він наближається до сикомора (можемо відчути, як щораз сильніше б’ється серце Закхея в унісон кожного кроку Спаса, що надходить), а ставши під деревом, Ісус зупиняється, підносить свій погляд в бік Закхея, огортає його своїм божественним поглядом, повним милосердя і любові, а відтак звертається до нього по імені: «Закхею!».

Звертатися чи називати когось по імені у семітській культурі і духовності означало глибинне пізнання і сприйняття особи такою, якою вона є насправді, без масок і без макіяжу. Своєю увагою, своїм люблячим поглядом і своїм Божественним словом Ісус виводить Закхея з його укриття і запрошує до свого товариства. Дає йому до зрозуміння, що не гидує ним, не відвертається від нього, не відкидає його і не погорджує ним. Навпаки — прагне подарувати йому найвищий вияв сприйняття — навідатися до його оселі. Це — радісна Благовість надії, яку звіщає нам сьогодні Боже слово: Бог мене приймає, незважаючи на мої гріхи; Бог продовжує мене любити вірною любов’ю, не дивлячись на всі мої невірності і зради; Бог приймає мене і просить мене прийняти Його до власної оселі, до власного життя. Так починається повне зцілення і відновлення душі Закхея Божою любов’ю.

Роздумуючи сьогодні над цим Божим словом, усвідомімо собі, що Бог так само поводиться і з нами: виходить нам назустріч, огортає нас своїм люблячим оком, скеровує до нас своє спасенне слово, просить, щоб ми прийняли Його до нашого життя… Якою є моя реакція на це наближення і запрошення Ісуса?

«Я прагну, Господи, твого спасіння; закон твій — моя відрада. Нехай моя душа живе й тебе хвалить, і твої присуди нехай мені допоможуть. Блукаю, мов вівця, що заблудила; шукай слугу твого, бо я велінь твоїх не забуваю» (Пс. 119, 174–176).

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії