#НазустрічВоскресінню 12. Який образ Бога ношу у своєму серці?

9 лютого 2023

#НазустрічВоскресінню — це медійний духовно-пізнавальний проєкт апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владики Богдана Дзюраха. У ньому єпископ ділиться своїми духовними роздумами над словами Євангелія задля ефективного духовного приготування до світлого празника Воскресіння Христового. Роздуми розпочалися із Неділі про Закхея та триватимуть до самої Пасхи. Тож дозвольмо Божому Слову доторкнутися нашого серця та наповнити його Божою силою і благодаттю для переміни власного життя у цей період Великого посту!

#НазустрічВоскресінню 12. Який образ Бога ношу у своєму серці?

«Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі… А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк. 18, 11.13).

Обидва чоловіки, які прийшли у храм молитися, казали слово «Боже!» Проте, який образ Бога носили у своєму серці?

Здається, що побожний фарисей носив у собі образ Бога, Який рахує людські добрі діла, щоб переконатися, чи людина заслуговує на Його прихильність і любов. У цьому контексті дехто говорить про образ Бога-»бухгалтера». Фарисей, перераховуючи свої заслуги, неначе прагне переконати Бога, що він — хороша людина, щедра, чеснотлива, добра і жертовна, то ж заслуговує на Його благословення. Здається, у його відношенні до Бога бракувало як щирості, так і довір’я, а замість них була непевність і тривога, страх втратити прихильність Бога, якщо б Бог виявив у поведінці щось негідне і недобре.

Насправді ж Бог є любов’ю і любить нас, не тому, що ми є добрі, а тому, що Він є добрим. Божа любов є безкорисливим даром, який можна «заробити» добрими ділами, а лише — відкрити і з вдячністю прийняти, а відтак давати дальше — іншим людям, безкорисливо і щедро. Вона робить нас здатними рівно ж признатися до своїх слабкостей і гріхів та у смиренні просити в Бога зцілення нашої зраненої гріхом душі.

Божа любов, яка торкає наше серце і перемінює його, перемінює рівно ж наше відношення до ближніх. Ми вже не схильні до поспішного осудження, відкинення чи погорди, а радше маємо велике милосердя і співчуття до тих, хто впав і потребує Божого і людського прощення. Пригадую собі, один співбрат-монах з-за кордону одного разу сказав про себе таке смиренне і будуюче свідченням: «Той, хто пам’ятає про власні гріхи, є милосердним щодо інших; і тому я дууууууууже милосердний». Але щоб так смиренно визнавати власні слабкості і бути милосердним до своїх ближніх, потрібно носити в серці здоровий образ Бога — милосердного Отця.

Здається, саме в такого Бога — милосердного і люблячого Батька — відкрив для себе бідний митар. Він не осуджував нікого, не вихвалявся добрими ділами, яких також мабуть в його житті не бракувало, але з довір’ям і смиренням поручав себе самого і своє життя у руки милосердного і милостивого Отця. Наші гріхи не можуть зменшити чи заперечити Божої любові до нас. Навпаки, саме усвідомлюючи, що Бог є милосердною любов’ю, ми наважуємося покинути свої гріхи, вкинувши їх в безодню Божого прощення і Божої милосердної любові.

«Блажен, кому простилось беззаконня, кому гріх покрито, Блажен той, кому Бог вини не залічить, і в кого на душі нема лукавства. Як я мовчав, ниділи мої кості серед мого безнастанного стогнання. Бо вдень і вночі твоя рука тяжіла надо мною, висохла моя сила, немов під літню спеку. Я висповідав тобі гріх мій і не затаїв провини моєї. Я мовив: „Признаюсь Господеві в моїх провинах“, і ти простив вину гріха мого. Тому помолиться до тебе всяк побожний в час небезпеки. І під час повені вод великих — вони до нього не досягнуть. Ти — захист мій, ти збережеш мене від скрути, огорнеш мене радістю мого спасіння» (Пс. 32, 1–7).

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії